Давайте одразу: я не пан Сторітелер, не бук блогер і не знаю все на світі. Я просто пишу вже майже другий десяток років, а читаю й того більше. Я не можу навчити писати, власне допис не про те. Я б хотів поговорити, як НЕ треба писати. Це всього лише суб'єктивна (на скільки це можливо) думка. Тож...
Перестань прокидатись, вмиватись і запізнюватись в школу!
Є різні літ майданчики, де можна заплющити очі й тицьнути пальцем — і попаду на таку історію. Читач так починає знайомство з героєм (8 з 10 героїнею). Це банально, заїжджено і нудно. Ось так НЕ починай.
Вести свою гру...
"Яку гру він веде?" Після цих слів сподіваєшся на Техас Холден покер, але ніт. Не сперечатимусь, такі вирази притаманні месьє Лектору чи будь-якому іншому психопату, але не тоді коли мова заходить про паскудні характери героїв любовного роману. Або інший не детективний жанр.
Романтизований криміналітет.
Він злочинець, найманий вбивця, гроза району (універу, школи, дому престарілих), але в нього благородне серце. То його життя змусило. Це просто банальне відбілювання злочинця, а в літературі це авторська лінь. Прописувати складність персонажа? Ніт, просто перефарбуємо його й удамо, що нічого не було. Лишіть цей шлак кацапні, де на історії про «прастова пацана» виростають цілі покоління майбутнього перегною.
ПБС не безшумний.
Так-так, мої дорогенькі любителі історій про шпигунів та кілерів. Глушник, (або ПБС) на зброї не робить постріл безшумним. Тихішим, так. Ну, як тихішим? Закладе в одному вусі, а не у двох, це факт. І, можливо збереже перетинки при стрільбі в приміщеннях. Але безшумною зброю це не зробить. Хіба в кіно. І у твоїй історії, бо ти не поцікавився перед тим.
Мда, буфера, алломля.
Так говорить невиховане бидло. І не проблема ніби, що бидло так говорить у твоїй історії. Проблема, що якщо вже вкраплювати різні розмовні пеєративи в слова своїх героїв, то роби це красиво. Або ніяк.
Діалоги з життя…
Подивімось правді в обличчя. Наша реальна комунікація це дно. Ми екаєм, бекаємо, перебиваємо одне одного, лаємось невпопад. І часто розмови в нас ні про що і не по суті. Цікаво тобі читати в книжках діалоги ні про що? Ось і читачу твоєму ні.
В хорошій історії немає місця пустим діалогам.
Вибухи.
Це теж штамп, й від нього треба позбавлятись. Будь-який вибух зблизька це гарантована контузія у твого героя. А з ним, ще гарантовані побічні наслідки, типу баротравми, сліпоти, перебитих дихальних шляхів і травм органів. І, якщо не лікувати (а в наших реаліях ніхто цього не лікує) то воно накладається на ПТСР і залишається впродовж життя. На жаль я побачив це на власні очі, коли був на війні. Деяким моїм побратимам пощастило менше ніж мені. Одним словом: якщо героя твого супер бойовика відкинуло вибухом, то все. Ніхто вже нікуди не йде.
Герой ідіот, але автором не так задумано.
Це моє улюблене. Один з прикладів. Брутальний альфа самець, король життя, котрий хамить або клеїться до неприступної героїні репліками з дешевих пікап брошур. Давай дуже просто. Брутальний мужик — небалакучий мужик.
Те саме з героїнею. Неприступна, саркастична, вся така з себе, але поводиться невідповідно. І ніби можна було обіграти це вибиття з рутинної колії, але навіщо? Й так схавають. Того й виходить ідіот, хоча автор не так хотів.
Бісові обрані.
Це ніби ок. Було колись. Тобто, в Гаррі Поттері чи в Дюні це припустимо. Але то шедеври й там це ок. Зате я скажу де не ок. Майже кожна книжка літрпг або сучасні попаданці в інші виміри чи магічні академії. І дар у них просто так. Бо: ну а чом би й ні? В результаті сюжет зведеться до поступового перетворення героя в Марті (або Мері) С‘ю. Треба воно тобі?
Це були мої суб‘єктивні «фе» в книжках. І зверни увагу, більшість з них через лінивого автора, тобто завжди все можна виправити. Але це я так, думки в голос. Звісно, ти можеш не погоджуватись. Може в тебе є інші «фе», пиши про це в коментарях.
P.s. Або можете зайти на мою сторінку, підписатись та поринути в читання моїх історій. Хтозна, може там теж є якісь штампи…
