v.b | Кат | Рання поезія

На верхівках гір,
де нестабільно плине вітер,
і птаха жодна не дістане цих висот —
стою напроти тебе,
з полонин прийшовши звідти,
де люд простий,
відібраний з чеснот.

Дивлюся в очі
та картаю вільно час.
Ми — по обидва боки дошки.
От тілько я — на суші,
а над прірвою тримаю вас.
Залишилось чекати зовсім трошки.

Я зневажаю ваших босів і колег,
не хочу я розваги та достатку.
Я лиш пильную, бісів, ваш ковчег —
і маю скоро
рокову поставити печатку.

Дражниш людей,
неначе лева циркового,
та не підозрюєш, в чім проколовся сам.
Дай привід
сумніву благого —
зійду я з дошки —
й полетиш назустріч їхнім голосам.

Горять твої коштовнії папери,
а ви вмираєте на вилах.
Навіщо ці високії манери?
Ви — бюрократи.
Й ваше місце — у могилах.

♫ Ben Frost – Venter

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Vitalii Bosyi
Vitalii Bosyi@citadel_martin

голос останнього вітру.

99Прочитань
0Автори
2Читачі
Підтримати
На Друкарні з 21 квітня

Більше від автора

  • v.b | Безіменний №10 | збірка “Шлях Безіменного”

    Заклик до втечі або пробудження. У світі, що вимагає слухняності чи зла, залишатись собою — вже війна. А якщо в тобі ще є спалах — не мовчи. Пали. Біжи. Твори. І не дозволяй світові написати твій сценарій.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • v.b. | Послання до V.K | Рання поезія

    Це послання з дороги, що вже не має вороття. У снігах — крок за кроком, у серці — голос друга, якого вже немає поруч. Але навіть у замерзлій тиші звучить надія: колись, на краю, ми знову шукатимемо шлях до раю — разом.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • v.b | Безіменний № 1 | цикл “Шлях Безіменного”

    Світло не там, де немає темряви — а там, де ти пройшов її до кінця. І часом, аби не стати здобиччю звіра, треба самому зануритись у його безодню. Не щоб згинути — а щоб зрозуміти, хто тримає штурвал.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається