На верхівках гір,
де нестабільно плине вітер,
і птаха жодна не дістане цих висот —
стою напроти тебе,
з полонин прийшовши звідти,
де люд простий,
відібраний з чеснот.
Дивлюся в очі
та картаю вільно час.
Ми — по обидва боки дошки.
От тілько я — на суші,
а над прірвою тримаю вас.
Залишилось чекати зовсім трошки.
Я зневажаю ваших босів і колег,
не хочу я розваги та достатку.
Я лиш пильную, бісів, ваш ковчег —
і маю скоро
рокову поставити печатку.
Дражниш людей,
неначе лева циркового,
та не підозрюєш, в чім проколовся сам.
Дай привід
сумніву благого —
зійду я з дошки —
й полетиш назустріч їхнім голосам.
Горять твої коштовнії папери,
а ви вмираєте на вилах.
Навіщо ці високії манери?
Ви — бюрократи.
Й ваше місце — у могилах.
♫ Ben Frost – Venter
