Арт лежав на столі, оплутаний шлангами, трубками, крапельницями. Тіло обліплене різноманітними датчиками. Прилад монотонно фіксував пульс. Сталкер був без свідомості майже 12 годин. Білі диски з кабелями, накладені на голову Арта, зчитували мозкові процеси. Артем звично маніпулював приладами.
Ліра сиділа на стільці в кутку. Після розмови з професором вона одразу прийшла сюди.
— Що з ним?
Артем знизав плечима.
— Чесно, не маю поняття. Коли ви прийшли, температура тіла була 41 градус. При такій температурі починаються незворотні процеси в мозку. Але я на сканері не бачу жодних відхилень. Всі органи працюють нормально, температура тіла нормальна. Чому він без свідомості — загадка. І коли прийде до тями — невідомо. Я таке бачу вперше.
Ліра прислухалася до рівного дихання Артура. Що з ним? Чому не прокидається? Це вплив термічної аномалії? Чи там не тільки температура? Відповідей, як завжди, не було. До максимального зниження випромінювання залишалося менше доби. Дівчина пішла в кімнату. Вона не уявляла, що їй робити, якщо Арт не прийде до тями. Зараз єдине, чого вона хотіла, — щоб він був тут. З нею...
Сквад Ґрунта засік двох мерків. Один в екзі, другий у важкому бронекостюмі. Ясно. Задача — вислідити, куди підуть. Ґрунт роздумував над рішенням. Входити в контакт і намагатися ліквідувати загрозу — не найкраща ідея. Мерки такого рівня — це не бандоси Йоги, яких як у тирі можна розстрілювати. Будуть втрати. І невідома реакція Синдикату. Друзями вони, звісно, не були, але у відкрите протистояння не входили. Якщо найманців ліквідувати, то їхні виходи по хабар обмежаться тільки Агропромом. Проти екзи найманців ефективна була тільки його «Гроза», автомати без бронебійних патронів були ні до чого. Взяти живими? Теж не варіант. Не здадуться. Знову втрати. Єдиний більш-менш надійний варіант — скинути їх. Але де? І де їх передадуть іншій групі? Ґрунт не сумнівався, що група не одна. Принаймні він би поставив не одну. Неясною була і ціль. Замовлення? На кого? Чи на що? І хто замовив? «Воля»? Навіщо? Ґрунт зосередився на меті. Треба їх скинути. Далі буде видно.
Сквад вийшов до Рудого лісу. Перейшли міст. Ґрунт вирішив йти через Янтар на Агропром і звідти, поповнивши боєзапас, висунутися на Янів. Також сподівався на Янтарі скинути хвіст. В принципі, план був реальний, але дуже ризикований. Можна було потрапити під псі-спалах на Янтарі. І так зле, і так недобре. Але Ґрунт сподівався, що екіпіровка і таблетки псі-блокади їх вбережуть, і що їм вистачить набоїв пройти через комплекс...
Гриф по маневрах скваду зрозумів, що його розкрили. Вступати в бій він не боявся, але такого наказу не було. Але те, що спалився, виводило його з рівноваги. Вовкодав недарма послав слідкувати за сквадом саме Грифа. Колишній офіцер служби зовнішньої розвідки як ніхто краще підходив для такої роботи. Після звільнення з «контори» за зловживання службовим становищем Гриф майже відразу потрапив до Синдикату рядовим бійцем. Але дуже скоро його таланти були оцінені Вовкодавом. Тепер Грифа посилали на найважчі і найважливіші завдання. Або як особисту охорону самого Вовкодава чи Душмана.
Доповідати про розкриття не хотілося, але виходу найманець не бачив. Він написав повідомлення:
«Сквад іде на Янтар. Мене розкрили. В бій не вступав. Чекаю інструкцій».
Відповідь прийшла миттєво:
«Повернутись на базу. Відбій».
Гриф проклав по мапі маршрут на Армійські склади...
Вовкодав зрозумів, що розмови з Душманом не уникнути. Те, що Грифа розкрили, нічим йому не загрожувало. І репутація Грифа теж не постраждає. Все-таки не за одинаком із Кордону стежив. Вовкодав знав, хто такий Ґрунт.
Душман сидів у кабінеті і щось рахував. Побачивши, хто прийшов із візитом, показав очима замкнути двері і вказав на стілець.
— Що там?
— З бази дігерів висунувся сквад у бік Лиманська. Я думаю, пов'язано з ноутбуком.
— Сквад під нагляд взяли?
— Гриф вів. Та спалився. Я наказав повертатися на базу.
— А хто візьме?
— Ніхто. Сквад залишив Лиманськ і йде в бік Янтаря. Якщо вони там пройдуть — то у них один шлях: на Агропром. На Дику територію не підуть — там наш опорний пункт.
— То що ти пропонуєш? — Душман ще не дуже розумів, про що мова.
— Гриф доповів, що сквад мав серйозну сутичку в Лиманську. Значить, на Агропромі зайдуть на базу поповнити БК. Група Хога візьме під нагляд базу дігерів. І під час виходу скваду з бази поведе їх.
— А як Гриф міг спалитися? Це ж спец.
Для Душмана це було щось нереальне.
— Сквад вів Ґрунт. Колишній СБУшник. Теж непростий чувак.
— Добро. Дій.
Душман не дуже вмів планувати подібні вилазки.
За п'ятнадцять хвилин група Хога, отримавши чіткі інструкції, висунулась на Агропром...
Одинак сидів біля вогню у величезній дренажній трубі недалеко від входу в заводський комплекс. Він чекав на спад випромінювання з лабораторії. Чекати залишалося недовго. Екіпіровка сталкера була на рівні. Він був добре захищений від майже всіх зовнішніх впливів Зони. «Сева» з екранованим шоломом вселяла надію, що він зможе вийти з лаби, не перетворившись на зомбі. SPAS-12, заряджений шротом, і американська М4А1 з бронебійними патронами, підствольником, ЛЦВ, глушником і голографічним прицілом чекали свого часу. Але головним інструментом був довгий клинок мачете. Сталкер відкинувся на старий піддон, що був під холодною стіною труби, і заплющив очі...
Ліра сиділа у кабінеті професора і уважно слухала.
— За дві-три години випромінювання дійде найнижчого рівня. Ви готові?
— Скажіть, професоре, скільки часу воно протримається?
— Максимум 36 годин і почне зростати. Принаймні так було раніше. Так ви готові?
— Арт, як і раніше, без свідомості. Я хочу сама зайти до комплексу і по максимуму зачистити територію.
— Справа ваша, але мені здається, що це самогубство.
— Знаходження в Зоні і лазіння по аномаліях мало чим відрізняється.
— Що ж, можливо, ви і праві. Ваш захист готовий. Я розпоряджуся, вам дадуть один з наших польових посилених костюмів та інтегрують в нього екран. Можливо, це вбереже ваш розум. Але зверніть увагу, що проти вогнепальної зброї костюм майже беззахисний. І якщо вам вдасться зайти на територію заводу — з північного боку є будівля контори. Заберіть звідти всі документи, якщо вони там є. І я сподіваюся, що ви повернетесь.
— Я теж. І що Арт прокинеться.
Ліра вийшла. За пів години згідно з розпорядженням професора їй видали темно-зелений скафандр. Допомогли одягнути — самій це зробити було незручно. Дівчина ретельно приготувалась до виходу. Зброя — свій автомат на плече і карабін Арта. До карабіна 4 боєкомплекти: по два — шріт і жекан. До автомата — три. Якщо закінчиться — далі не піде. Сині аптечки, псі-блокада, антидот. «Пузир» виведе радіацію. Все, готова...
За годину дівчина з пагорба в монокуляр спостерігала за двором комплексу. Сюди вона дійшла тихо і без пригод. У дворі заводу Ліра побачила п'ятьох зомбованих з обрізами і автоматом. Також у канаві під краном налічила трьох снорків. На даху біля пробитої стіни пульсував гравіконцентрат. В цеху біля воріт було повно «електр». Раз по раз спалахували блискавки. Контору, про яку їй казав Сахаров, з цього місця було не розгледіти. В принципі, як добре постаратися і за відсутності сильного псі-поля, можна було обстежити. Звісно, вдвох було б простіше, але Арт був небоєздатний... Ліра пошкодувала, що на автоматі немає глушника. Ну нічого. Прорвемося.
Дівчина ковтнула псі-блокаду. У неї є приблизно година, поки дія препарату скінчиться і почнеться «відхідняк». Ну все. Вперед.
Перший же крок за ворота ледь не став останнім. В будці охорони зомбований з протяжним скреготом наставив на Ліру ТОЗ. На щастя, зброю заклинило, і дівчина, різко ухилившись від довгого ствола, розвернула корпус і всією масою, примноженою скафандром, рубонула прикладом зомбака в залишки щелепи. Хрускіт напівзгнилих кісток красномовно показав, що зомбак більше не встане. Ліра з силою наступила йому на потилицю — голова лопнула, як гарбуз. Ліра перевела дух. Неприємна несподіванка. Якби рушниця не заклинила — гайки. Ще дівчина боялась присутності контролера на заводі. Треба сказати, що захист Сахарова діяв. Вплив відчувався, але слабо. Зомбі безцільно бродили по території, не піднімаючи зброю. Схоже на те, що псіоніка тут нема. Тепер її хвилювали снорки. Шуміти не можна. Ліра навприсядки кралась вздовж стіни цеху до контори, тримаючи погляд на снорках. Помітили. Один із мутантів підвівся на ноги, видав протяжний горловий звук. Ліра миттєво закинула автомат за плечі, дістала «Глок». Їй прийшла в голову доволі ризикована ідея. Снорк зробив довжелезний стрибок до дівчини. Вона спритно перекотилась вбік, і мутант двома ногами врізався в цегляну стіну. Під шум розрядів «електр» два постріли з «Глока» були майже нечутні. Принаймні їй так здавалось. Другий мутант стрибнув ще вище. Йому пощастило ще менше: він влетів прямо у вікно цеху. Шум розряду електрики повідомив, що стрибок був вдалим. Якби не скафандр, мерзенний запах згорілої гнилої плоті підтвердив би це ще краще. Третій не встиг і стрибнути. Він якось незграбно сіпнувся і завмер. Дивно. Та й чорт із ним. Головне, що зомбовані не звернули уваги.
Біля контори Ліра звернула увагу, що почали повільно підніматися предмети. Дивно. Туману в очах не було, присутності полтергейста не відчувалося. Що це?
Ліра ледь ухилилася від червоного пожежного відра, що летіло їй в голову. З контори вибігла низькоросла істота в чорному плащі. Незважаючи на свій зріст, мутант рухався досить швидко і спритно. Дівчина сховалася за бетонний блок. Вчасно — в нього врізався сміттєвий контейнер. Ліра обережно визирнула, взяла автомат. Знайшла мутанта і пустила в нього коротку чергу. Карлик був метрах у двадцяти. Ліра чітко бачила, як дві кулі вразили тіло, а ще три спинилися прямо перед ним і впали. Мутант поставив телекінетичний щит. Зрозуміло. Бюрер. Дівчина, незважаючи на статус ветерана, ніколи не стикалася з ними. Хоч тактику бою знала, але знати і застосувати в реальних умовах — різні речі. На звук автомата зомбовані наставили зброю. Постріли обрізів змішалися з автоматною чергою і ревінням бюрера. Ліра чітко бачила, як мутант схопив одного зомбованого телекінезом і розмазав його по бетонній стяжці. Потім поставив щит, повернувшись спиною до Ліри. Нова черга, п'ять куль в широку спину. Ревіння бюрера заглушало всі звуки довкола. Мутант телекінезом вирвав зброю з рук усіх зомбованих і розкидав її по території. Один із зомбаків потрапив у «трамплін» — його тіло підлетіло вгору метрів на сорок.
У дівчину полетіло колесо від ЗІЛа. Бетонний блок витримав удар. Дівчина змінила позицію. Взявши мутанта на приціл, вона раптом побачила, як голова бюрера розвалилася на дві частини. Коли мутант впав, Ліра побачила за ним сталкера, який сховав мачете за спину.
— Ти ціла, дівчинко?
Стрілець. Та щоб тебе.
— Стрілець? Чому ти тут? Так, я ціла, дякую.
— Допомогти тобі прийшов. Дарма ти туди хочеш лізти. Не передумала?
— Як ти дізнався, що я тут?
— Колись зрозумієш. Он твій... напарник вже розуміє.
— Ти знаєш, що з ним? — Ліра намагалася хоч щось зрозуміти.
— Приблизно. Йдемо?
— В лабу? Ти допоможеш?
— Допоможу. Донька Видри має звідти вийти. Всі питання потім. Готова?
— Пішли.
До входу в головний комплекс дійшли без перешкод. Ліра в гравіконцентраті знайшла «Граві».
Спустячись сходами, вони опинилися перед напівпрочиненими масивними дверима. Стрілець зайшов всередину. Ліра послідувала за ним...
