Навряд чи колись я би звернула увагу на цю книжку, така в неї неприваблива (для мене) обкладинка. Мені більше подобається вигляд першого видання, зате ця обкладинка -оригінальна. Тож спершу я цю книгу зустріла в топ100 NYT, а тоді КСД дало можливість купити її за ціною шоколадки, і я подумала-чом би й не спробувати. Чесно-я не була впевненою що дочитаю її, бо в анотації було вказано що це «шпигунський роман», що все ще для мене непривабливо. Але.
З першої сторінки історія мене затягнула. Структура оповіді дуже «смачна». Я очікувала специфічності від тексту. Мені чомусь особливо тяжко читати книги французьких авторів- в них незвична побудова речень, дивнуватий гумор, зовсім інакші акценти і через це історія сприймається трохи важче. Та тут текст комфортний, як тепла ванна після важкого робочого дня. Можливо, це тому, що автор переїхав з Вʼєтнаму до Америки в чотирирічному віці.
Тема дуже тригерна: оповідь бере початок під час падіння Сайгону у Вʼєтнамській війні, а обстріли та бомбардування, загибель цивільних, евакуація біженців та реалії життя далеко від дому так знайомі українцям. Цікаво проводити паралелі з нашою війною: глибоке занепокоєння, обіцянки-цяцянки, «збереження обличчя» ворогові. Автор майстерно грається почуттями читача: трагічні події чередуються з комічними, зовсім як у житті,- і тому в мене не було відчуття гнітючості.
Головний герой-подвійний агент, з першої сторінки ми бачимо, що на момент оповіді він увʼязнений. Комуніст за переконаннями, водночас він займав високу посаду при Генералі Південної армії. Проте він усвідомлює й недоліки обох позицій — попри явну недосконалість комунізму, він не може підтримувати втручання, зокрема, США у внутрішню політику його батьківщини. Тому, попри всю мою нелюбов до комунізму, переконання головного героя не викликали в мене обурення, бо сприймалися як воля самовизначення в цій конкретній історії, яка йому зрештою вилізе боком.
Персонажі прописані дуже гарно, а також є багато інформації про Вʼєтнам загалом: я от не знала, що Вʼєтнамці-католики і що вони називають себе «італійцями Сходу».
Якби не дещо слабка кінцівка, я б її настирливо рекомендувала😅
