Багато з Вас чули історію з 2014 року. Тоді, на початку війни, московське “Росія 1” випустило фейк зі жінкою, на ім'я Галина, яка розказувала, що в Слов’янську на площі Леніна (якої не існує), укркарателі взяли хлопчика віком в 3 роки та розіп'яли. Цей фейк довго транслювався роспропагандою, але мало хто знає походження цієї брехні. За пару днів до цього сюжету на сторінці основного ідеолога “русского міра” - Александр Дугін написав, що в Слов’янську було розп'ято хлопчика віком 6 років. Через пару днів схожу історію поставив на свою сторінку у ВК Ігарь Стрєлков. Відомо, що Дугін не простий пропагандист, а людина, яка знає історію XX століття. Мабуть, він використав британський фейк часів Великої війни.
Тоді у 1915 році британська “Times” описало "чергове звірство” Другого Рейху. Стаття вийшла під назвою "Катування канадського офіцера". Згідно з матеріалом, канадські солдати, поранені в Іпрі, розповіли, як одного з їхніх офіцерів розіп’яли на стіні «багнетами, встромленими йому в руки та ноги» перед тим, як інший багнет встромили йому в горло і, нарешті, «пронизали його кулями». Звісно, що в пресі історію переповідали з різними відомостями. В одній версії це був рядовий в іншій уже сержант, у третій канадець ставав британцем і розпинали уже німецькі кавалеристи. Фейк про “розіпнутого канадця став одним з елементів військової пропаганди, яка була націлена на країни Антанти та США.
1 серпня 1914 року великі країни світу розпочали війну. Німецька імперія вирішила завдавати удар на випередження і вивести Францію з війни швидше ніж Московія зможе мобілізувати свої ресурси. Згідно з німецького військового плану, відомого як “План Шліфена”, армія кайзера, мала обійти французькі укріплення через нейтральну Бельгію. Німці навіть не розглядали бельгійців як супротивників. Марш по Бельгії мав бути легкою прогулянкою перед боями в Франції. Реальність виявилася набагато жорсткішою. Бельгійці чинили запеклий опір. місцеві жителі об’єднувалися в загони франко-тіральєрів (вільних стрільців), які розв’язали герилью проти окупанта. Німецькі призовники не очікували такого опору, тому в них з’явилася велика кількість фобій щодо місцевого населення. Закономірно це мало наслідки - німці чинили злочини проти мирного населення Бельгії.
Наприклад, у місті Дінан, німці зустріли опір бельгійської цивільної гвардії, яка утримувала місто до підходу французів. Хоча війська Антанти відступили, вони завдали сильних втрат саксонському корпусу. Серед німців пішла чутка, що насправді в місті на них чекає пастка від франко-тіральєрів, тому деморалізовані німецькі війська робили злочини: страчували мирних жителів, реквізовували власність. Ситуацію погіршував алкоголь, який був захоплений у бельгійців. В результаті подій загинуло близько 674 осіб.
Інший випадок стався в містечку Таміньєс. У п’ятницю, 21 серпня 1914 року, близько 6 ранку, патруль у складі п’яти німецьких уланів прибув до містечка. Поблизу ратуші засіли французькі солдати та бельгійці зі складу цивільної гвардії. Вони відкрили вогонь по уланах. Один з них був поранений, решта відступили. Через годину ще близько тридцяти уланів у супроводі велосипедистів під'їжджають до в'їзду в село. Французькі солдати знову відкрили вогонь у відповідь. Напруга зросла до такого масштабу, що німці використали полонених як живий щит аби зайти в село. Тоді улани почали стріляти по вікнах у надії “злякати бельгійських стрільців”. У той час цивільні жителі міста евакуювали поранених французів, які вирішили наостанок постріляти по німцях. Почалася стрілянина в результаті якої було вбито дівчинку та чоловіка. Німецькі військові також зайнялися грабежем села. Увечері прийшов загін з кулеметами. Командир німецького загону звинуватив жителів у стрільбі по німецькій армії. Було страчено близько 384 людей.
Найвідомішим злочином німецької армії в Бельгії стало розорення Левена. Близько 15 000 німецьких військ окупували місто, а з 19 по 22 серпня 1-ша німецька армія розмістила свій штаб у Левені. Німці взяли в заручники муніципальну владу, та членів Лувенського університету, змусили мешканців тримати вхідні двері відчиненими, а вікна – освітленими всю ніч. 25 серпня, попри те, що німецькі війська не зустріли опору з боку населення, вони почали різанину. Причиною цього злочину став акт дружнього вогню, який стався між німецькими групами в місті. Зразу серед гарнізону пішла чутка, що це бельгійські франко-тіральєри нападають на німців, а за пару днів мають підійти французи. Страх і ненависть оповив душі солдат і вони почали чинити кривду. Було знищено унікальну університетську бібліотеку з давніми манускриптами, спалено 1200 будівель, було вбито близько 248 людей. Ця подія стала темною плямою на репутації Німеччини. Британська пропаганда описувала це як жахіття “тевтонської люті” та варварства німців.
Отже, нам відомо, що в результаті опору бельгійців, німецькі солдати чинили зло в окупованих містах. Яка була британська пропаганда того періоду? Вони назвали ці злочини “Зґвалтована Бельгія”. А для того аби переконати читачів у жорстокості “гунів”(німців) було почато безпрецедентну організовану політику держави. Британські журналісти не описували реальні злочини. На їх думку це було недостатньо яскраво. Вони придумували власні події, з яскравим жорстоким підтекстом. Наприклад, популярний письменник Вільям ле Ке описав німецьку армію як «одну величезну банду Джеків-Різників» і описав у наочних деталях події такі як гувернантка, повішена голою та понівеченою, удар багнетом маленької дитини або «крики що помираючих жінок», зґвалтованих і «жахливо понівечених»; німецькими солдатами. Супротивника звинувачували у каліченні рук, ніг чи грудей своїх жертв. Наприклад в пресі курсувала така історія: “Повідомлялося, що близько тридцяти-тридцяти п’яти німецьких солдатів увійшли в будинок візника Давида Торренса в Семпсті; вони зв'язали його, а потім п'ятеро чи шестеро з них напали та зґвалтували в його присутності тринадцятирічну дочку, а потім посадили її на багнети. Після цього жахливого вчинку вони пробили багнетом його дев’ятирічного хлопчика, а потім застрелили його дружину.”. Були історії й про канібалізм. Реальні злочини потонули в масах пропагандистського багна, яке британці успішно продавали своїм громадянам. Роял Неві також перерізав кабель, який передавав інформацію від Німеччини до США. Британська пропаганда стала монополістом в пресі Америки. На благо великої брехні працювали генії пера: Артур Конан Дойл та Редьярд Кіплінг. Деякі газети писали, що німці переробляють тіла вбитих солдатів на м'ясо, мило та іншу продукцію. Ця фабрика брехні буде гарним прикладом для совітів та нацистів.
У 1915 році німці стратили Едіт Кавел. Едіт Кавел була медсестрою Міжнародного Червоного Хреста в Брюссель, яка була таємно залучена до мережі британської розвідки, яка допомагала військовополоненим британцям, французам і бельгійця втікати до нейтральних Нідерландів. За німецькими законами це було виявом віроломства, яке каралося смертю. Британська пропаганда зробила з Едіт мученицею війни, яку вбили кровожерливі “гуни”.
Найбільшим тріумфом британської пропаганди можна назвати потоплення “Лузитанії”. У відповідь на британську блокаду німецького узбережжя, німці вирішили відплатити британцям. Їх зброєю помсти стали підводні човни, які мали знищити торговий флот Великобританії. 22 квітня за 9 днів від відчалювання“Лузитанії” з США, німецьке посольство в США попередило пасажирів, що британські судна можуть бути потоплені, як ворожі. Ніхто з пасажирів не надав уваги цьому повідомленню. Була впевненість, що британський флот захистить їх від загрози. Також на судно було завантажено й військовий вантаж: 4.2 млн патронів, шрапнельні боєприпаси та “інші товари військового призначення”. 7 травня 1915 року "Лузитанія" була торпедована німецьким підводним човном U-20 біля узбережжя Ірландії. Новина про потоплення «Лузитанії» стала активно використовувати Великобританію та іншими країнами Антанти в пропагандистських цілях.
Черчилль цинічно писав: «Не дивлячись на весь жах, що стався, ми повинні розглядати загибель „Лузитанії“ як важлива та приємна, для країни Антанти подія, …. Бідні діти, які загинули в океані, вдарили по німцях сильніше, ніж, смерть 100 000 солдатів на полі бою». Британське адміралтейство одразу випустило свою версію другого вибуху. Вона говорила, що командир човна U-20, Вальтер Швігер, не задоволений результати атаки, пройшов під лайнером і випустив другу торпеду по лівому борту. Сучасні дослідження говорять, що цей маневр був неможливий. Смерть американських громадян активно експлуатувалася британцями, аби втягнути США на стороні Антанти.
Особливо гостро британці зманіпулювали німецькою пропагандиська медаллю. У серпні 1915 року німецьким медальєром з Мюнхена Карлом Гьоцем була створена серія сатиричних медалей, присвячених знищенню «Лузитанії». На аверсі під девізом «Ні контрабанді!» (нім. Keine Bannware!) було розміщено зображення лайнера, який тоне з аеропланом і безліччю артилерійських гармат, на реверсі — чергу людей до каси «Кунард Лайн», де скелета “продавав смерть”. Над касою надпис «Бізнес вище всього» (нім. Geschäft Über Alles!). Серія пам'ятних медалей носила виключно пропагандистський характер. Таким чином керівництво Баварії спробувало переконати громадську думку в праведності дій держави
Міністерство іноземних справ Великобританії, отримавши копії медалей, передало фотографії в редакцію «The New York Times». 16 травня 1916 року були опубліковані фотографії, в поясненні повідомлялося, що це медалі, якими був нагороджений екіпаж U-20 після торпедування «Лузитанії». Публікація викликала сильний шок і незадоволення в американців. Щоб посилити антинімецькі настрої в британському суспільстві, член відділу зовнішньої пропаганди Міністерства іноземних справ, Томас Ньютон, доручив відкарбувати копії німецьких медалей і продавати їх за шилінг за штуку з пропагандистською листівкою, в якій вказувалося, що дана медаль, випущена в Німеччині, на згадку про потоплення «Лузитанії». ». Також в ньому повідомляється, що вигравіювана на медалі дата 5 травня (насправді, помилка Гьоца) свідчить про заплановане навмисне торпедуванням «Лузитанії». Всього було продано 250 тис. дублікатів, отримані кошти були використані на реабілітацію військових. На відміну від оригінальних медалей, які виготовлені з бронзи, британські дублікати були зроблені з низькоякісного заліза. Гьоц випустив нові медалі, які мали виправлену дату, але маховик пропаганди уже не хотів розказати правду жителям США. У майбутньому Гьоц дуже сильно шкодував, що його робота спричинила розбрат.
Британська пропаганда дуже гарно працювала протягом війни, вона змогла переконати жителів США у тому, що Німеччина хотіла спровокувати Мексику напасти на Штати (при тому, що в Мексиці 7 років йшла революція, а країна де-факто була в стані громадянської війни). Працівники будинку Веллінгтона (центр британської пропаганди часів Першої світової війни) змогли налагодити ефективний механізм у переконані суспільної думки в час війни. Правдиві факти перекручувались для того аби створити більш приголомшливий сюжет. Германофобська істерія була використана для того аби більше людей потрапили в жорна війни. Після перемоги Антанти в Першій світовій війні, багато фактів брехні було викрито в США, що сприяло скептицизму народів світу до Голокосту. Люди подумали, що їх знову хочуть залякати страшними байками. Але, на жаль, це була правда. Концтабори не були “тюрмами нового типу” - це були фабрики смерті, які вбивали, євреїв, слов’ян та інших незгідних до нацистського режиму.
