Добірка абсолютно неактуальних дописів про місцеві вибори 2020 року. Можливо, комусь буде цікаво пригадати те гротескне харківське змагання із присмертним Геннадієм Кернесом.
Нова Юлія української політики
Оригінально публікація на ЖЖ від 07.09.2020.
Прочитав агітаційну газетку.
Інформаційний вісник Блоку Світличної «Разом» починається з інтерв’ю господарки Блоку, а те — із очевидно справедливого звинувачення чинної влади в економічній неефективності. Далі критика Уряду за відсутність програми, Верховної Ради — за бездумний турборежим. А ще критика законів про гральний бізнес і ринок землі.
Ну, особисто я байдужий до теми казино, чи навіть радше за їхню легалізацію. І абсолютно точно за впровадження продажу землі. Тому цей популізм, хоч і очікуваний, та трошки засмутив.
Далі у Світличної в газетці йде обурення нецільовим використанням корона-вірусного фонду й різкий перехід до гани харківського самоврядування. На жаль, замало конкретики в критиці буквально всього. Тому після прочитання матеріал видається суцільною ностальгією за минулими успіхами в кріслі керівника ОДА. Однак йтиму по порядку написаного.
Світлична пропонує затвердити программу «одного покоління», себто 25-річку. Особого сенсу не бачу. Наявність програми не гарантує виконання, особливо в умовах мінливості державного курсу, зав’язаного на симпатії чергового чинного президента. Навіть євроатлантична інтеграція, прописана в Конституції, не заважає поки чинному пропагувати скепсис щодо майбутнього членства нашої країни в НАТО та ЄС. 25-літню урядову програму ігнорувати буде ще простіше.
Далі по тексту Світлична виступає за ствердження місцевої влади, за опору на неї в економічному розвитку країни. Здорове бажання. По суті, продовження порошенківської ідеї децентралізації, яку зараз активно саботують Зелені.
В інфографіці Юлія трошки хвалиться своїми економічними успіхами в бутність облголовою, а також рейтингами довіри: конкурентами в опитуваннях виступають Фельдман, Чернов, Кучер. Опитування від групи «Рейтинг». Щоправда одне з них дивне: про вибори губернатора. Обласні голови в Україні ніколи не обиралися всенародно. Голов державних адміністрацій завжди призначав президент — на свій розсуд, аж поки Порошенко не запровадив конкурсний відбір, але це все одно не вибори. Хай там як, серед циферок є одна варта уваги поза контекстом місцевих виборів у Харкові: 59% опитаних на Харківщині незадоволені діяльністю Найвеличнішого лідера світу й нашої держави. Цифра липнева.
На наступній сторінці нудьга: регалії народної депутатки і її роз’їзди по всяких весях. Пані двічі ставала віце-президентом Палати регіонів Конгресу місцевих і регіональних влад Європи, є доктором наук.
Аж на 5 сторінці вісника нам нарешті представляють команду:
Ігор Черняк, харківський міський депутат;
Євген Красников, малоданилівський депутат;
Олена Горошко, професор;
Микола Сапелкін, атошник, роганський депутат;
Дмитро Булах, харківський обласний депутат.
Власне, саме особа Булаха зробила в моїх очах Блок Світличної достойним варіантом для голосування. Маю великий кредит довіри до цього політика.
На цьому програмна й політична частина вісника завершується. Далі роз’яснення щодо виборчого процесу, краєзнавчі замальовки, гороскоп та анеґдоти.
Порохоботи Харківщини
Оригінально публікація на ЖЖ від 29.09.2020.
Продовжуємо гортати агітаційну літературу, яку поширюють на вулицях Харкова. Минулого разу я оглядав газету Світличної, а сьогодні нахабно взяв агітку «Європейської Солідарності». Зухвалі порохоботчики самовпевнено сидять у наметі і зовсім не намагаються всучити тобі в руки примірник свіжонадрукованої макулатури, чим нехтують нашими політичними традиціями.
Перша шпальта повністю присвячена злобі дня — клятому смердючому коксохіму «Новомет». Виграшна стратегія. Навіть дивно, що я поки не бачив, щоб решта політсил піднімала цю тему.
Друга сторінка представляє двох головних висуванців від харківського осередку партії: Галину Куц і Олега Абрамичева.
Куц Галина Михайлівна — професор кафедри політології, соціології та культурології Харківського педагогічного. Себто в певному роді політика це її фах, хоч досі вона політиком не була. Виступає за правильні патріотичні інформаційну й освітню політики, підтримує курс на децентралізацію, — коротше, вторить лінії партії. А лінія в партії добра.
Олег «Піротехнік» Абрамичев (по батькові в тексті не помітив) — волонтер і «просто хороший хлопець», позаяк інших його занять і регалій газета не згадує. Є кандидатом ЄС на посаду Харківського міського голови. Добродій твердий противник реваншу. Підкреслюється, що свою програму кандидат написав особисто. Щоправда виписані її «основні напрямки» звучать аж надто стандартно чи навіть як просто обов’язкові: бюджет міста, охорона здоров’я, будівництво й архітектура, освіта, наука, культура, інфраструктура, транспорт. Що ж, вірю, що писав сам.
Третя сторінка поділена між двома блоками: соціологія і «методичка для історичної полеміки з ватою» (під заголовком «Український Харків»).
«Методичка» представляє з себе добірку коротких біографій видатних харків’ян-патріотів: Сумцова, Міхновського, Отамановського, Удовиченка і Сергія Прокоповича Тимошенка.
Соціологія ж наведена для переконання читача в тому, що «Солідарність» усе ще стронг! Згадується кількість голосів за Порошенка та ЄС на обох останніх виборах, наводяться відсотки незадоволення діяльністю «Слуг». ПРЯМИМ текстом запевняють, що вихід Райніна й Світличної жодним чином не підважує позиції харківського осередку «БППістів». Очевидно, це був насправді болючий удар. Й образа дуже сильна: «Разом!» згадують поряд із Блоком Кернеса й ОПЗЖ.
На останній сторінці знаходжу розгадку усієї тієї жовчі, якою пані Фріз плювалася на Юлію Світличну під час довиборів у Верховну Раду, — Ірина Фріз очолила осередок ЄС на Харківщині.
На звороті окреслюється діяльність харківських ЄСівців, при цьому з легким ухилом у новомодний фемінізм. Чому саме «жінки-кандидатки» (плеоназм) потребували тренінгу з ведення виборчої кампанії мені незрозуміло. Про тренінги кандидатів-чоловіків ні слова. Діяльність осередку цілком відповідна міському масштабові: велопробіги, вікторини, документальні стрічки — звичайне здорове життя міста. Навіть дивно, що в нас такими речами опікуються політичні партії, а не «безбарвні» ГО.
Також до газети я взяв якийсь флаєр з пунктами, але там суцільна вода «за все хороше»: якийсь абстрактний «розвиток людського капіталу», «створення нових робочих місць» (після Зеленського це вже мем). Єдине, що привертає увагу, — половина з них «зелені» в старому сенсі, цебто екологічні.
Ну, подивимося у кінці жовтня, скільки ЄСівців заїде в міськраду на горбі коксохіму.
Сині проффесіонали
Оригінально публікація на ЖЖ від 09.10.2020.
Ймовірно, низка моїх передвиборних дописів обірвалася б на другому, якби не випадок. Не мав наміру підходити й брати «регіоналівську» агітацію, та вона сама трапила мені до рук. Два примірники такої собі «інформаційно-агітаційної газети» були засунуті якимось невідбулим читачем за ручку дверей станції метрополітену.
Перше, на що звертаєш увагу, — що Опозиційний блок «За життя» посоромився на першій шпальті розмістити логотип і написати великими літерами свою назву. Натомість агітка видає себе за якусь аналітичну періодику. Звісно, жодної аналітики всередині не знайти. Водночас стилістика впізнавана й, думається, мусить обдурити не стільки патріотичного виборця, скільки потенційного виборця Кернеса. І саме до Кернеса вона нещадна.
Дивно таке зазначати, але такої нищівної критики чинного міського голови Харкова я ще не бачив у виборчій агітації. Газета буквально починає з того, про що всі харківські патріоти думають, але чомусь у двох попередніх агітках промовчали: Харків гине під непомірною фінансовою вагою парків-зоопарків. Охорона здоров’я, водо- і теплопостачання — все розвалюється, а Гепа тим часом розставляє горезвісні коштовиті лавочки. «За животіння» йдуть на вибори під зрозумілим, простим і ефективним гаслом: «Центр міста — кожен двір», — цебто виступаючи за розвиток периферії й інфраструктури.
Чому ж ці «юпітери» дозволяють собі те, на що не наважуються «патріотичні бички»? Місцевий осередок очолили Райнін і Фельдман. Можна сказати, що це давня і реальна дієва опозиція до міні-режиму Гепи. Опозиція не ідеологічна, а суто економічна. Війни Кернеса і Фельдмана за ринок Барабашова тривають не перший рік. До речі, це люди без значного негативу за плечима — у випадку Фельдмана навіть навпаки: харків’яни люблять його галерею й екопарк, не гребують його безмежним базаром. Та на жаль, короля робить почет. На останніх сторінках агітки захований увесь гній цієї політичної сили: одіозні Лесики (2 штуки), Скоробагачі (теж не один) та інші.
Тож, хоч цього разу «регіонали» утрималися від антиукраїнської риторики і навіть кажуть правильні речі, мушу сказати їхній політсилі очікуване «Ні». Однак думаю, у місцевого осередку ОПЗЖ є добрі шанси стати переможцем грядущих виборів. Особливо на тлі хвороби головного фаворита гонки.
Кернес — наш мер / Кернес ваш вмер
Оригінально публікація на ЖЖ від 15.10.2020.
І знову випадок подовжує мою низку оглядів друкованої харківської агітації: родич узяв пакет від Блоку Кернеса.
Схоже, «Успішний Харків» зовсім не докладає зусиль. Газетка — суцільні беззмістовні «біографії» висуванців у форматі «народився, відучився і поки що не вмер».
Листівка, що йде доважком, трохи більш інформативна. Нас запевняють, що гепинці «небайдужі до історії міста», «створюють умови для комфортного життя» і «відповідають за вчинки». Коротше, сцють в очі, не слабше за «Слуг». Але головне послання бомажки: Кернес живий і безальтернативний!
Хтось таки здох. Коли не фізично, то політично.
P.S.: Якщо з такою агітацією переможе знову Гепа, тоді харків’яни не кращі за індіанців, котрі продали батьківщину за намисто.
