Маю знайому. На одній хвилі з нею - досить схожі життєві принципи, спільна лють до ворога, однаковий стиль гумору. Та має вона в собі одну, як на мене, неоднозначну рису, я б навіть сказала - недолік. Як вона стверджує, їй важко переглядати фільми та серіали українською. Російською більш приємніше, розуміється краще. Книги та дописи - те ж саме. О, боги! Знову якась анатомічна аномалія? Вуха не так виросли для сприйняття української? Окей. Таке собі зізнаннячко… Терпіння і витримка - я самурай і впевнено йду своїм шляхом! Розумію, що доводити щось не має сенсу, бо лагідно - поштовху до переосмислення не буде, а жорстко - сварка і кінець спілкуванню. Ох… Займаю відносно подруги найслабшу позицію - пасивну і не пропоную цю тему для обговорення. Самурай спотикається об каміння невдоволення і роздратованості…
І тут мені від неї прилітає: “Я розумію, що українська мова дуже гарна і милозвучна, але ж є і дибілізм якийсь.”
Мовчу, обличчя - суцільний “?”
“Ну, такі вирази як спалахуйка, залупівка на очереті, і ще якісь там. Я не згадаю зараз всі.” - подруга починає зніяковіло перераховувати свій “дибілізм”.
“ЩО? Ти ще згадай Чахлика Невмирущого!”
“Та ні, це нормальне! Але там ще якісь були…”
“Де були?”, - мені вже аж цікаво стає.
“Та десь давно статтю в ВК прочитала, а нещодавно знову на таку натрапила в ФБ, не пам’ятаю, коротше.”
Подруго, ти серйозно зараз? Боже… Таки серйозно… На шляху самурая трапилась глибочезна прірва. Приймаю рішення стрибати, щоб дістатись іншого краю, бо не впевнена, що обійду її - провалля може бути безкінечним. Самурай стрибає!
Як виявилося, подруга до цього часу щиро вірила, що такі “перла” як “спалахуйка”, “залупівка”, “нацюцюрник”, “швабрики” та інший мотлох - реальні слова активної лексики української мови. Вона свято дивувалась, як можна було таке вигадати. Воно ж так непристойно і по-бидляцьки звучить. Дійсно, по-бидляцьки, якщо те все вигадано москальськими українофобами, маскуючи це збочення під гуморески та маючи на меті зробити солов’їну низьковартісною та вульгарною мовою неотесаних та темних.
Самурай зміг подолати прірву і продовжив свій шлях далі, але вже з якоюсь дошкульною сверблячкою в підкірці. Терпіння і витримка, терпіння і вит… Трясця! Пірнаю в Google із запитом “спалахуйка” і все - гарантований вечір ненависті. Тема клятої “спалахуйки” смальцюється “на позитиві” кому тільки не лінь і де тільки можна аж по сьогоднішній день. І це я не про всі ті “durak.ru”, а про наше “.ua”, при тому, що й шукати далеко не довелось. Все на поверхні пошукового списку: соцмережі, якісь форуми та портали (в паралельну реальність, бляха!) з обовязковістю слова “український/а” в назві на фоні синьо-жовтого прапору, якісь словники українського сленгу, навіть в книгах сучасних авторів та на телебаченні. Всюди ці “півки” та “уйки” під соусом “ну зрозуміло ж, що це лише жарт”, “це для колориту”, або навіть претензія на молодіжний сленг.
Тішить те, що не одну мене те все дратує. Є однодумці, є гнівні статті проти. А в більшості випадків коментатори тих “спалахуйкуватих” дописів таки дають міцної прочуханки авторам за поширення цього бруду.
Щиро дякую за увагу. Ціную кожного. Усім кніксен!
