«Війна всіх проти всіх», або як постало сучасне суспільство

Більше матеріалів у телеграмі — NGO MediaBober

Томас Гоббс – це видатний англійський філософ, прихильник традиційного реалізму. Його ідеї сформувалися під впливом робіт Платона та Аристотеля. Однією з найважливіших праць Гоббса вважається «Левіафан, або матерія, форма і влада держави» (1651), у якій автор викладає власний погляд на державоустрій та суспільство. 

Період, у який побачив світ твір «Левіафан», був дуже непростим для Англії. 1649-го року відбулося криваве завершення Англійської революції, страта Короля Карла І та встановлення диктатури Олівера Кромвеля. Водночас із цим у Європі відбувались криваві громадянські війни та повстання, які ділили людей по різні боки не лише конфесійно, а іноді ще й змушували йти брат на брата. Людство існувало в часи невизначености, революцій та насилля, і відображення цього контексту ми можемо яскраво відчути у вищезазначеній роботі Гоббса. 

Отож, ідеї, які Томас Гоббс виклав у своїй праці, разюче відрізнялись від основоположних ідей Аристотеля. Згідно із загальноприйнятим ученням давньогрецького мислителя, людина за своєю природою вважалася створінням соціальним (зоополітікусом). Неочікувано для всіх Томас Гоббс заперечив сам концепт людини соціальної – істоти, за замовчуванням не відокремної від суспільства, – і заявив, що від природи людина навпаки егоїстична, переслідує власні цілі та й загалом не потребує існування інших людей. 

Дійшовши до цього висновку, задля розумового експерименту у своєму творі Гоббс надалі міркує про те, як виглядатиме суспільство в так званому «природному стані»: що відбувалось до того, як постали соціум та держава? І приходить до підсумку, що тоді люди керувалися би трьома емоціями: страхом, недовірою й жагою влади. Рушійними силами в його уявленні виступають примус (сила) та обман. У такому стані «суспільства до суспільства» кожен, хто наділений фізичною силою, може вкрасти те, що йому подобається, вбити, кого йому захочеться, та зґвалтувати будь-яку жінку, яка йому сподобається. Не дуже мило, правда? Загалом усі люди, що існують у цій концепції, керуються принципом «я вбиваю, бо я сильніший, і буде справделиво, якщо і мене вбʼє хтось сильніший».

Такий стан відсутности держави, у якому людина позбавлена будь-якого обмеження мораллю чи соціальними звʼязками, Гоббс називає «війною всіх проти всіх». Після опису концепції, яка, на думку дослідника, є природним станом пре-суспільства, він переходить до опису механізму, який мав би вивести людство з цього стану. Цей механізм і є уособленням «Гоббсового питання» та називається суспільним договором. 

Очевидно, що Томас Гоббс не задумував свою працю як певне «питання», таку назву дали їй його наступники. Парадокс полягає в тому, що, якщо люди за Гоббсом егоїстичні й не потребують інших людей загалом, а також можуть отримати будь-що шляхом сили та обману, навіщо їм гуртуватися в суспільство? Як розвʼязати становище, у якому люди не довіряють одне одному й не можуть дійти до вигідної угоди? 

Саме суспільний договір покликаний вивести людство зі стану «війни всіх проти всіх». По-перше, у суспільстві, де домінує сила та обман, вирішення цього питання не можна покладати ні на те, ні на інше – отже, воно має бути виражене у формі добровільної домовлености між його учасниками. Звідси і «суспільний договір», адже всі його учасники домовляються про певний порядок. Проте оскільки просто домовитись про мир не можливо, варто домовитись про щось, що допомогло би підтримувати такий мир.

Якщо на цьому етапі у вас раптом виникло запитання «Так, зачекайте, то що ж людей у цьому жахливому суспільстві не влаштовує?», то ви молодець і вмієте критично міркувати. Щоби це пояснити, повернемось до принципу «я вбиваю, бо я сильніший, і буде справедливо, якщо і мене вбʼє хтось сильніший». Тут виникає певний внутрішній парадокс у людей із пре-суспільства: вбивати й отримувати все, що захочеться, — ідея суперова, яка не викликає ні в кого заперечень. Однак бути вбитим і віддавати зароблене (радше теж вкрадене) цим егоїстичним людям аж ніяк не хочеться. Гоббс припускає, що рано чи пізно люди захочуть обміняти свою перевагу, право вбивати інших, на користь переваги права не бути вбитим. 

Отже, Гоббс придумує, що треба створити договір, який не можна порушити, і передати відповідальність за правосуддя та підтримку порядку серед людей на окрему фігуру – соверена, який буде виступати гарантом угоди. Соверен, він же Левіафан, постає в ролі всіх законів, що є чинними всередині держави, і не є учасником договору, адже всі люди перебувають у становищі однакової сили й однакової слабкости.

Люди, які вкладають суспільний договір, фактично самі створюють Левіафана, віддаючи йому своє право на смертну кару іншої людини. Тепер соверен отримує право, якого більше немає ні в кого іншого, і таким чином може виступити зовнішнім гарантом договору. Він опікується долею народу, трактує закони, визначає що є хорошим, а що — поганим, і тепер має право вбивати своїх громадян. Але навіть він не може зробити це просто так: підставою для цього має бути порушення законів. 

Водночас цінність людського життя в цій концепції все одно залишається найвищою. Громадяни умовної держави Левіафана мають право його скинути й вбити, якщо не задоволені тим, як він опікується їхніми долями. Якщо їхній Левіафан розвʼязує війну, громадяни мають право присягнути іншому Левіафану й не гинути за те, чого вони не підтримують. Так само, якщо держава є захопленою іншим Левіафаном, вони можуть йому присягнути. Таким чином ми спостерігаємо, як на умовній політичній карті залишаються лише два види гравців — люди й соверени. Оскільки в природному стані панує сила, то для утворення держави у світі має панувати добровільна можливість передавати силу та прихилятись до неї. 

Закономірно, що в державі Гоббса не існує політики – лише поліція. Не існує політичної позиції та опозиції, Левіафан виступає в ролі політичної монополії, його рішення не може бути оскаржене. У якості опозиції до нього може виступати Бегемот, що є таким собі парламентом і може йому протистояти. Але все одно громадянська участь у такому концепті не передбачається. 

Теорія Гоббса не є історичним фактом чи достовірним описом буття – це ідеальна (не в сенсі найкраща, під «ідеальним» науковці розуміють щось теоретичне та неможливе до відтворення на практиці) модель суспільства, спроба зрозуміти устрій. Він описує створення держави для суспільства, у якому людина перестає бути не те що соціальною, а просто моральною загалом. 

Тепер до значення цієї теорії в науковому світі. Думки, що домінували в науковому просторі щодо поглядів на суспільство та державу не критично різнились між собою, проте разюче відрізнялись від Гоббсової. Платон вважав, що немає особливої різниці між державою та суспільством: це так чи інакше форма організації людей, які обʼєднуються для задоволення певних потреб. Арістотель ввів поділ держави та суспільства, описуючи державу як стосунки підпорядкування та панування. 

Після того, як давні греки заклали підвалини всіх наук, що існують, світова спільнота упродовж багатьох років користувалась їхніми напрацюваннями. У середньовічній Європі державу сприймали як форму договору між людьми й Богом, підтримуючи традицію теїстичного світогляду. А от уже в 17-ому столітті почала зʼявлятися теорія суспільного договору, до загального формування якої доклав свою частину й Томас Гоббс. 

Окрім нього, про суспільний договір у своїй роботі «Два трактати про державне правління» (1690) висловився Джон Локк: на його думку, воля людей у природному стані – це прояв рівности та бажання послуговуватися розумними природними законами. Наслідком цього є те, що, керуючись загальним благом, люди свідомо домовляються віддати частину відповідальности уряду задля майбутнього розвитку суспільства. 

Над формою суспільного договору, результатом якого є обʼєднання людей у громадянське суспільство, багато років працював Жан-Жак Руссо, який жив у період із 1712 по 1778 рік. На його погляд, уся нерівність у суспільстві викликана приватною власністю, і це є головним чинником зла. Природним станом суспільства є рівність і свобода. Він багато розмірковує про те, що догромадянське суспільство було рівним між собою, а держава вже виникла після соціальної нерівности. Суспільний договір полягає в домовленості про спокійне використання власности, що йому належить, і є причиною утворення держави.  

Отже, по-перше, ми можемо побачити, що Томас Гоббс став одним із перших, хто порушив питання суспільного договору та заклав його основи. Спираючись на його тексти, розробили безліч інших, надзвичайно важливих праць для науки. Зокрема, наприклад, розробляючи свої теорії, Джон Локк дійшов до перших нарисів механізму демократичного суспільства, а його ідеї знайшли відображення в Декларації незалежности США. 

Саме Томас Гоббс започаткував розвиток ідеї про те, що людина віддає державі у вигляді цієї самої концепції «суспільного договору» і що отримує натомість. Розглядаючи те, чим люди поступаються, для того щоб утворити державу, він заклав основу розвитку багатьох інших теорій та наукових концепцій. Також, описуючи свою теорію, він заперечив прийнятий до того концепт «людини соціальної» та дав можливість подивитись на питання державоутворення й соціального функціонування із зовсім іншого боку. 

А взагалі сучасна соціологічна теорія вважає, що суспільства в принципі не існує☺ Але про це якось іншим разом)