Про виховання дітей написано чимало книг і точки зору в них часто повністю протилежні. Після народження свого сина я прочитав з десяток таких книг, починаючи із найвідомішого “вихователя” - Бенджаміна Спока і закінчуючи Жан Ледлофф, чия теорія принципово відрізняється від інших.
Варто зазначити, що хоч я і був достатньо дорослий, щоб мати дітей, але багато чого з цих книг мені здавалось бредовим, а багато чого я просто боявся застосовувати на своєму синові, тому що “в нас так не прийнято” і це виглядало досить сумнівною практикою.
Бабульки і вихователі в дитячому садочку товкли своє, а я, як недосвідчений батько, робив як казали ці “люди із досвідом” ну і іноді привносив щось своє. В результаті вийшло стандартне дитятко - плід сучасного дисциплінарного суспільства із чудовими нереалізованими талантами і здібностями та купою комплексів, невірою в себе і прихованою агресією на батьків і оточення в цілому.
Чому так вийшло?
Це одна із головних помилок, яку я зробив у своєму житті: я ВИХОВУВАВ свого сина! Так, звучить дивно, але це правда. Дітей не потрібно виховувати. Себе виховуйте! Дітей потрібно любити! Просто любити, шанувати і балувати. Так, саме балувати. Тільки не кажіть мені, що дітей не можна балувати. Тут важливо уточнити: діти, яких ви вважаєте балуваними, насправді і є недолюблені! І ведуть вони себе так “баловано” саме через нестачу любові. Суть не у вседозволеності як таковій, а у тому, щоб з самого малечку дитина відчувала любов і підтримку батьків. Хоче на ручки - то візьміть на ручки. Тактильний контакт то найголовніше в перші роки життя.
Я прихильник твердження, що до шести років дітям бажано купляти все, що вони захотять. Бредово егеж? Та мало хто задумується, що в цей період дитина інтенсивно пізнає світ і їй постійно потрібно щось нове для розвитку. І другий важливий нюанс - їй не прививається думка, що в цьому світі все здобувається з великим трудом. Дитина росте впевненою і щасливою. Тож мабуть простіше і дешевше потратитись в перші шість років життя дитини на забавки ніж в підлітковому віці водити по психологам. Але більшість батьків не заморачується навіть з цим. Типу виросте, вивчиться, одружиться, піде на роботу…якось буде. От давайте по чесному: багато ви зустрічали в своєму житті “перелюблених” дітей? Впевнений, що жодної.
Тепер копнем ще глибше. Мабуть всі чули примовку: “Який хазяїн - такий і пес”. А помічали, що воно дійсно так? З дітьми так само))))
Діти - то наше дзеркало! Це важко визнати, згоден. Але це так. Поспостерігайте, проведіть паралелі, тільки чесно, і ви побачите. Природою так влаштовано, що діти вчаться через наслідування, вони просто дивляться на своїх батьків і роблять так само. Щоб ви їм не казали і не пояснювали, вони будуть знати, як “правильно”, але зроблять так, як робите ви. Якщо батько не впевнений, нерішучий, не може відстояти свою точку зору то його син буде точнісінько таким самим, із такими ж поглядами на життя і такою ж стратегією поведінки. Деякі риси можуть бути слабовираженими настільки, що дитина їх проявляє лише в особливих обставинах, тому може здатись, що вона інша.
Зараз я скажу найбанальнішу річ, яка вже всім заїздила вуха: хочете змінити світ - змініть себе. Хочете щоб ваші діти стали іншими: більш відповідальними, впевненими, дисциплінованими - станьте такими самі! І ви офігєєте від змін, що відбудуться з вашими дітьми.
Всі ми були дітьми. Я сподіваюсь, що всі згадують своє дитинство, як найщасливіші і найтепліші роки свого життя. І всі ми хотіли чим швидше вирости аби стати дорослими. І дитинство таки швидко проходить…а власні діти виростають ще швидше.
Ніби недавно вів за руку в перший клас, а тут вже випускник. Дитинка виростає і випорхує з гніздечка. І тут починаєш розуміти, що мабуть 80 відсотків часу, який був відведений для сумісного перебування з дитиною вже вичерпано, а може і більше. А далі що? Далі недовгі зустрічі, які з кожним роком будуть відбуватись все рідше і тривати все менше.
Якість, частота і тривалість цих зустрічей буде залежати від того як сильно ви любили своїх дітей в дитинстві, особливо в ранні роки. І ще від одного важливого елементу. Це стосунки. З дитиною необхідно вибудовувати стосунки, як з особистістю, яка має свої інтереси, хобі, захоплення, уподобання. Вона може дивитись на цей світ зовсім не так як ви. Потрібно будувати стосунки як з іншими людьми: друзями, сусідами чи колегами. Звісно має бути ієрархія “батько-син”, але з позиції поваги, любові і підтримки, а не: “Ти, мале гімно, нічого не розумієш, дивись сюда, я тобі зараз розкажу, як треба жити”.
Я ніколи не чув від свого батька, щоб він мені казав, як сильно мене любить. Мама казала що він мене любить. Я не звинувачую його за це, бо розумію - він теж живе це життя вперше і так само не знав що робити. Ростив, як міг і як знав. Його дитинство значно суворіше за моє. Найзаповітнішою мрією було: літом - щоб корова здохла, а зимою - щоб школа згоріла. Післявоєнні часи були нелегкі і ніхто з дітьми не панькався. Діти сприймались помічниками і робочою силою в господарстві.
Згадайте себе. Чого ви найбільше жадали і хотіли отримати від своїх батьків, коли були дитиною? А зараз чого хочете? Любові, хіба ні?!
Наші діти нам не належать. Вони приходять через нас в цей світ і підуть далі. Задача батьків допомогти їм стати собою, знайти своє призначення і провести у життя для виконання своєї місії. Діти нічого нам не винні, як і ми не винні своїм батькам.
Коли я прийняв ці речі для себе то перестав виховувати свого сина, натомість почав будувати стосунки, підтримувати, пропонувати і домовлятись. Зараз йому 19 і ми не бачились вже півтора роки, але ми зідзвонюємось і спілкуємось на різні теми. Іноді він просто хоче поговорити, іноді хоче підтримки. Нещодавно він сказав мені, що мріє про день, коли ми зможемо разом піти на рибалку на наші прекрасні озера.
Чуючи таке розумієш, що дещо, все ж таки, в цьому житті я зробив правильно. Тож… вчусь любити далі!
