Випробування для Емми,або напевно Хенкі був правий. Частина ШОСТА. Глава ДРУГА.

Том не міг знати чи вигадати такі точності як імена,вік,згадку про громила,він лиш як завжди змішав правду з брехнею.З його історії було ясно як день тільки одне-у мене ще є час до кінця дня,щоб знайти для Емми якийсь подарунок і подарувати його їй.

Для чого мені дарувати їй подарунок? Я й сам тоді не знав.Ще недавно я розумів що порушити свою обіцянку дану Еммі я не можу.Потрапити в якусь халепу через дівку,теж мені ні до чого.Та саме,саме найголовніше-вона уже заручена!Дати собі самому чесний звіт своїх тодішніх намірів я чи то не міг,чи то не хотів.Але вже зараз,сивим дідусем,мені хочеться самому собі пояснити таку не розважну поведінку в молодості.Я дійшов до висновк, що причина ось у чому...

Це було в шостому класі,мені було років десь 12.Одного ранку до нас вчителька привела якусь дівчинку.До цього дня,моя рогатка,яка перестрілювала майже через весь мій двір,і якою я раз розбив вікно,цікавила мене набагато більше,ніж найпривабливіша красуня Англії.Вчителька говорила що це нова учениця,що тепер вона буде вчитись у нашому класі і просила бути з нею ввічливими.Потім вчителька наказала Софії сісти за парту.Але дівчинка так і стояла на місці,вона не заходила у клас.Тоді вчителька ще раз повторила:

-Ну же Софія,сідая!- і рукою показала їй на парту.Я уважно вдивлявся у цю Софію.Всі школярі мали однакову темно синю форму і білі сорочки,хіба що дівчатка були в довгих клітчатих спідницях,нижче колін,а хлопчики в штанах.Тому одяг її був як і наш,але волосся і лице...

Дві коси,жовто гарячого кольору,кольору осіннього листя клену яке ось-ось опаде,як плетенки,брали свій початок над рівним високим чолом,плавно обходили меленькі вушка,зливались в одну уже велику,тяжку косу і лягали на ліве плече.А саме лице її виглядало розгубленмим і наляканим,так що здавалось вона зараз втече з класу.Видно було що вона уже переходила з класу в клас і її,тамтешні діти,сприйняли не надто дружелюбно.

І тоді мені дуже захотілось...До цього моменту я навіть не підозрював що бажання можуть бути аж такими сильними...Мені захотілось щоб хтось із наших хлопців почав ображати її,а я б одразу за неї заступився! Щоб їй почала загрожувала якась смертельна небезпека і я спас Софію від цієї смертельної небезпеки.Щоб якийсь дракон,дихаючий вогнем схопив її в свої величезні пазурі,змахнув крилами і полетів,та тут би я дістав свою рогатку і вбив страшного дракона.Хотілось щоб вона звернула на мене свою увагу.Та навіть цього було мало,хотілось щоб вона уже більше на нікого не звертала уваги лиш на мене одного.Тому для цього мені потрібно було щоб на неї напав якийсь хуліган або чудовисько.Але Софійка не вдовзі переїхала в інше місце,так як батько її був військовим інженером,він часто переїзжав з жінкою і донькою по усій Англії.

Подібно цьому випадку в шкільні роки,мені зараз хотілось добитись уваги Емми.Абсолютної,безрозмірної її уваги.Та як і тоді,кінцевої цілі-для чого саме мені ця увага? і що з цією увагою робити?-я й гадки не мав.Так само як 12-річним але уже 24-річним,я не знав для чого мені увага Емми,але я був одержимий цією ідеєю.Я не аналізував цю ідею,з точки зору: правильності,моральності,практичності,необхідності.Я був одержимий нею і вона,ця ідея,тільки тверділа у мені погодинно.Більшість моїх однолітків вже були одруженими,мали дітей,один боцман вже і встиг овдовіти,а я був як той школяр.Але такі філософські думки тоді ще не відвідували мою голову.

На кораблях типу нашого,де багато людей і багато багатих людей,наша паромна компанія,щоб збагатитись не тільки на квитках, влаштувала ще не великий магазинчик з сувенірами.Чоловіча публіка там рідко бувало,а от жіноча...! Особливо різні французькі "Мадемуазель".Продавцем був старий Хенк.Усе життя він провів на морі з 17-ти років.Коли постарів і уже не міг виконувати роботу моряка то пішов на посадку-до свого дому і сім'ї.Але на суші він собі місця не знаходив і шукав причину знову потрапити на корабель.Хенк казав що світ котиться у якусь прірву,а ми молоді,цього не бачим,бо ми прожили мало і не можем порівняти теперішнє з минулим.Що кожного року стає все гірше,а якщо на суші стає що раз гірше то чоловікам треба тікати в море-так жартував Хенк і влаштувався в магазинчик на кораблі.Він був середнього росту,широкоплечим,з грудним голосом чоловіком.Завжди носив великі вуса.Всі називале Хенка філософом,так як він любив пофілософствувати перед малодими матросами або-Падре.(Padre-італійською-Отець) Натякаючи на Папу Римського,так як він часто в своїх філософських речах зачіпав релігію.Але більшість його називали-Старина Хенкі.

- Хенкі-звернувся я до нього:

-Треба якийсь подарок,сувенір,чи щось таке...

-Кому?-здивовано спитав Хенк.

-Мені!-ще більш здивовано відповів я.

-Навіщо тобі сувенір? Ти йдеш на пенсію?-спитав Хенкі.

-Ааа-протяжно,з посмішкою добавив Хенк-так би і сказав що якась вертихвістка закрутила голову зеленому матросу і тепер він до останнього цента ладен стратити лиш би вона дала поцілувати йому свою ножку.

-Хенкі,нема часу на філософію! Подарок має бути такий,такий що б не забувся ніколи!

-Шкода тебе,промовив Хенк-ти хороший малий,але займаєшся дурницями...

Хенк відкрив сейф і тут перед моїми очима,на стіл,він кинув золотий жіночий браслет:

-Це найкраще що у нас є,якийсь англієць щойно приходив дивитись його,казав що може і купить сьогодні в подарунок своїй нареченій.

Ось тут то я і випереджу цього...-подумав я.Хоть в чомусь його випереджу...

-Беру! Не дивлячись не браслет сказав я.

-Тисячу двісті!

-Скільки?-перепитав я

-1200 баксів,Володька,ну не я ж ціни ставлю.

-Але я не маю стільки,Хенкі!

Хенк мовчки взяв браслет і назад закрив його у сейфі.

-Хенк,ти знаєш,я завжди віддаю борги,за мною не заржавіє,якщо не буде вистачати доларів 400,продаш? На наступне плавання віддам!

-Ні!-спокійно відповів Хенкі.Трохи подумав і добавив:

-Хочаб 1000!

Я обходив всіх матросів яких знав,матросів 1 і 2 класу,деяких боцманів і лоцманів.Був у декількох стюардів.Зичив у кого міг,при цьому всі питали:

-Нащо тобі?

Я ж,з серйозним лицем,казав що питання життя і смерті,але це особисте, тому я не можу сказати і обіцяв на наступнне плавання обов'язково віддати.Мені вдалось зібрати тільки половину-600! Де ще взяти 400? Але де візьмеш?! Не піду ж до капітана.Тому я висипав перед Хенком на привлавок скільки мав.

-Та тут і половини суми нема-уже вигукнув Хенк!

-Чому нема?-здивувався я.Браслет 1200,половина -600,я якраз приніс 600.

Хенк мовчки дістав свій блокнот і почав писати:

-Коробочка! і подивився на мене?

-Яка коробочка?-здивувався я.

-Ну ти ж не принесеш їй браслет намотаним на свій палець?

Я-Пиши тоді й коробочку.Хенк пише: Коробочка-30 доларів.

Тридцять?!-Скрикнув я.

Хенк у відповідь спокійно пробурмотів:

-Можеш пошукати десь дешевше-знаючи що на кораблі тільки один магазин.

Далі Хенк спитав:

-Бантик брати будем?

-Який бантик?

Хенк-на коробочку приліплюють бантик,для витонченості,хоча бантик,в принципі, не обов'язково,це вже як клієнт бажає.

Я й уявлення не мав чи потрібно брати бантик.Може це якась дитячість,може краще звичайна коробочка,це якось мені здавалось більш класично і елегантніше.З другого боку на її шляпці я бачив якійсь дві голубі ленточки і голубенький бантик,може їм і треба ці бантики?! Тут діло таке-головне щоб чогось не бракувало але щоб і лишнього не було.Тут кожна деталь важлива,а дівчата дуже звертають увагу на такі деталі.Одна неправильна деталь і все,увесь подарок зіпсув-міркував собі я.

Дістати з дна океану семи тонний якір,або в 9-ти бальний шторм видертись на 20-ти метрову щоглу це ясно і просто,але чи причепити бантик на корбочку-задача біля якої треба попотіти!

-А як ти думаєш Хенк?

Хенк- Я і сам не знаю,але усі беруть.

Тут мені як камінь з душі зняли:

-Ну як усі,кажу я- То пиши і бантик!

Хенк-бантик який саме? Зелений чи білий?

Я знову впав у роздуми. Але тут же спитав Хенка,так як минулого разу він з легкістю вирішив моє складне питання!

Хенк-Слухай,Володяка,я продаю тобі в борг,колосальний борг і я ще постійно маю щось думати.Твій подарок ти і думай!

Я- Пиши тоді зелений.

Хенк так і написав.

Я- Давай все-таки краще білий.

Хенк мовчки перекреслив зелений і написав білий.

-Ти знаєш Хенк,у неї сукня жовто-зелена,давай все таки краще зелений.

Хенк мовчки перекреслив білий і знову написав зелений тай добавив:

-Так,ще плюс 20 баксів.А ленточку берем?

Тут уже я мовчки,з підозрою,кинув на Хенка не довірливий погляд.Чи не витягує цей старий з мене гроші?

Хенк вгадав мою підозру і розсміявся:

-Облиш,Володька,це вже останній аксесуар.Ти вляпався у штуку двісті,а через якусь ленточку за 10 баксів готовий на собі волосся рвати.

Не дочекавшись моєї відповіді Хенк написав- Ленточка і спитав:

-Ленточка має бути зелена чи біла? але тут же добавив:

-Ааа...У неї плаття жовто-зелене.

1200 і 30 і 20 і 10=1260,а ти мені приніс тільки 600.Ось я і кажу що це навіть не половина.

Я не знав як уже просити Хенка і лиш благальниим поглядом подивився у його зелені добрі очі,під якими від старості і від частого сміху,внизу виднілись довгі глибокі морщини. Він погладив свої вуса великим пальцем,потер чоло,трохи покривився і все-таки браслет в коробоці з бантиком і лентою був у моїй кишені.Залишилось тільки одне-скласти план,як його подарувати Еммі,щоб ні у неї,ні у мене не було проблем!