Часто ми чуємо, що є книги «високої полиці» та всі інші, але що це означає? За якими критеріями вирішуємо, що твір став класикою? Чим відрізняється масова література та які ознаки має ця мітологічна «висока полиця»?
Цю тему спробували розкрити під час публічної дискусії перекладачки Ярослава Стріха й Роксоляна Свято, редактор видавничих проєктів видавництва «Темпора» Артем Скорина й редакторка видавництва «Темпора» Ніка Чулаєвська на 13-му Книжковому Арсеналі.
Основне з обговорення читай у матеріалі.
Що ж таке ця мітологічна «висока полиця»?
Протягом обговорення можна було почути кілька характеристик та визначень, які допоможуть зрозуміти, що зазвичай мається на увазі під терміном «висока полиця». І хоча це поняття доволі розпливчасте та часто відносне, учасники дискусії все ж спробували його підсумувати.
«Якщо говорити буквально, то «висока полиця» — це та, до якої ми мусимо дотягуватися. Тобто література, для розуміння якої ми маємо докласти певних зусиль, наприклад, мати певну додаткову підготовку чи бути начитаним», — Роксоляна Свято.
«А якщо подумати про пряме значення, то що таке висока полиця десь у книгарні? Це книжки, на які є менший попит і їх кладуть вище, тому що менше потенційних читачів захочуть її придбати», — Роксоляна Свято.
«Орієнтація на «високу полицю», це свідоме орієнтування на те, що не стане супермасовим», — Роксоляна Свято.
«“Висока полиця” — книги, які не всі дочитають», — Роксоляна Свято.
«Твори “високої полиці” запропонували новизну, оригінальну літературну модель, тож усі наступні автори не можуть писати так, ніби цього тексту не було», — Ярослава Стріха.
«Також “високою полицею” можна вважати ті тексти, які, умовно, уже не є сучасними. Наприклад, твори XIX століття, можуть у нас стати «високою полицею», навіть якщо в той час, коли вони писалися, це була абсолютно жанрова література», — Роксоляна Свято.
Чому класика стала класикою?
Часто здається, що класика — це щось «вічне» й «високе» від самого початку, проте насправді той же «Гамлет» Шекспіра спочатку вважали низькою літературою, негідною ставитись при дворі.
«Багато романів XIX століття, які ми зараз вважаємо класикою, були для сучасників відповідником Нетфліксу з кліфгенґерами наприкінці серії. Відповідно, щоб текст мав шанс стати класикою, він має бути привабливим і прочитаним достатньою кількістю людей», — Ярослава Стріха.
«Наступне покоління знайде суголосні для себе ідеї не в тих текстах, що важливі для нас сьогодні», — Ярослава Стріха.
Це цікава думка, адже виходить, що класикою може стати суперпопулярне зараз фентезі, яке в наш час вважається розважальною літературою для широкого загалу.
Як потрапити в канон?
Тексти стають частиною культурної спадщини не лише завдяки художній цінності, а й під впливом політики, історичних контекстів і маркетингу.
«80 % ринку, це книги розраховані на масового читача, а інші 20 % — для поціновувачів. Тому люди, які хочуть залишитися в історії української літератури, мають працювати над своїм образом як письменника й читати своїх сучасників і попередників. Оскільки потрібно орієнтуватися в галузі, частиною якої ти хочеш стати», — Артем Скорина.
«Канон — це не тільки питання випадку, а питання політики. Тобто те, що ми вважаємо світовим каноном сьогодні, це великі світові літератури, які мали економічну мудрість, і яких читали й перекладали в інших країнах, саме тому ми про них сьогодні знаємо», — Ярослава Стріха.
Проте в історії були випадки, коли література, що свого часу не мала багато читачів, зараз стала класикою, яка цікавить багатьох. Зокрема, можна згадати про Розстріляне відродження.
«У всіх класиків Розстріляного відродження, твори яких ми зараз читаємо, у той час читачів було явно менше. Після 50-х років це взагалі була заборонена література. Сьогодні ці тексти повертаються, і ми відчуваємо потребу їх знати», — Ярослава Стріха.
Як працює український ринок?
«Якщо видавництво добре рекламує книжку, якщо автори влаштовують зустрічі із читачами, якщо знаходять потрібний ракурс для висвітлення історії — тоді дебютні книги авторів можуть здобути популярність», — Роксоляна Свято.
Під час обговорення виникла тема кількості виданих текстів. Артем Скорина вважає, що вона важлива, хоча б для того, щоб людина зрозуміла, що хоче читати.
«Для того, щоб у кінематографі з’являлися добрі фільми, має вийти купа посередніх і поганих на фоні яких буде формуватися кіно як ремесло. І мені здається, що з текстами так само. Для того, щоб література функціонувала як ринок і як ремесло, має бути велика кількість людей, які пишуть, видаються і читаються», — Ярослава Стріха.
«Англійський автор може собі дозволити зацитувати Шекспіра, чи щось менш очевидне, і розраховувати, що якась кількість читачів упізнає цю цитату. Український автор собі цієї розкоші цитування традицій переважно дозволити не може. І тому чим більше буде книжок, тим краще ми знатимемо традиції, і тим більше буде часу для взаємодії з “високою полицею”, яка про зв’язки зі спадщиною», — Ярослава Стріха.
Підсумок
«Високою полицею» можуть стати твори різних жанрів — не лише складні тексти, а ті, що знаходять глибокий відгук у читачів. Класика й літературний канон формуються не лише завдяки художній цінності, а й під впливом історичного контексту, політики й маркетингу. Для українського ринку важливо мати багато авторів і текстів: лише так виникатимуть і ті, що згодом стануть частиною спадщини.
А що для тебе «висока полиця»? Книга, яку складно читати, чи та, до якої хочеться повертатися? Ділись в коментарях!
Авторка: Карина Гоністратенко
Коректорки: Анна Ковбасенко та Ангеліна Іванченко
Дизайнерка: Софія Віннік
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
