Виверження супервулкана Тоба загрожувало давньому людству?

Приблизно 75 тис. років тому сталася подія, яка могла докорінно змінити долю давніх людей. Це було виверження супервулкана. Тоба розташований на півночі центральної частини острова Суматра; це — один із найпотужніших вулканів за останні мільйони років.

Тоба (Danau Toba) — так називається знамените озеро, яке розташоване на індонезійському острові Суматра. Однак Тоба — це не тільки озеро, це найменування супервулкану, який вважається найбільшою вулканічною подією плейстоцену. Він має сьогодні найбільшу кальдеру (з площею 1775 квадратних кілометрів), у якій розташувалося згадане озеро. Все це виглядає як величезна улоговина з глибоким, рівним дном та крутими стінами. Вулкан Тоба є одним із найбільших вивержень на планеті за останні кілька мільйонів років. Вірогідно, така катастрофічна подія сталася близько 75 тис. років тому (приблизно між 77 тис. і 69 тис. років), внаслідок якої постраждали багато людей та тварин, змінилися цілі ландшафти. Потужне виверження спричинило серйозну зміну клімату, адже в ході цього процесу в атмосферу було викинуто понад 2800 кубічних кілометрів вулканічних продуктів. Внаслідок того, що попіл і дим заполонили все небо, сонячне світло майже не торкалося поверхні, що спричинило різкі та тривалі масштабні похолодання.

Від наслідків древнього вулкана значно постраждала флора і фауна півострова Індостан: саме на нього припав основний викид вулканічного попелу. До цих пір дослідники там знаходять шари попелу, що досягають п’яти-шести метрів завтовшки. Вчені відзначають, що наслідки виверження супервулкана були відчутні навіть в Африці, де внаслідок цієї катастрофічної події було відзначено різке скорочення стоянок давніх людей. Як відомо, попіл супервулкану виявлено не лише у Східній Африці, а й у відкладах Аравійського та Південно-Китайського морів, а також в Індійському океані.

Цілком ймовірно, що в результаті такого потужного і руйнівного виверження тодішнє порівняно нечисленне людство могло виявитися на межі вимирання, тобто за фактом була справжня небезпека того, що люди могли не пережити таку катастрофу, отже, не з’явилися б перші цивілізації, не виникла б розвинена писемність, не сформувалося б індустріальне суспільство, на космічну орбіту не вийшли б перші супутники. Варто задуматися про те, скільки труднощів довелося пережити давнім Homo в еволюційному минулому, кожна з яких могла виявитися фатальною.

Однак, на щастя і для нас з вами, давні люди зуміли пережити важкий період, спричинений виверженням вулкана Тоба. Тим не менш, у зв’язку з цим можна говорити про ефект пляшкового горла (або «ефект шийки пляшки»), тобто про критичне зменшення чисельності популяції під час проходження небезпечного періоду. Таким періодом був час, коли людям потрібно було виживати серед наслідків супервулкана. Не всі змогли це пережити.

Зрозуміло, людські геноми з часом відновлюються завдяки випадковим мутаціям, які стимулюють внутрішню різноманітність, проте цей процес рухається вкрай повільно. Шкода, яку завдав вулкан Тоба людству, ґрунтовно скоротивши населення вдесятеро, виявилася досить значною, але все ж таки не фатальною.

Мабуть, з усіх вулканічних подій, з якими стикалося давнє людство найжахливішим і наймасштабнішим було виверження Тоба (хоча були й інші потужні вулкани; згадаємо, наприклад, знаменитий супервулкан Йєллоустоун, який вивергався близько 640 тис. років тому і також мав масштабні наслідки. На сьогоднішній день від нього залишилася величезна кальдера, що досягає довжини кола близько 150 км.). Десятки тисяч років тому Тоба спровокував початок вулканічної зими, яка тривала близько десяти років і значно вплинула на загальне охолодження поверхні планети. Величезна кількість диму і попелу вирвалася назовні і викликала масштабні зміни, затьмаривши темною пеленою небо. Однак навіть таку катастрофічну подію з наступною вулканічною зимою давні люди змогли пережити.

Джерело:

Lane С.S., Chorn В.T., Johnson Т.C. Reply to Roberts et al.: A subdecadal record of paleoclimate around the Youngest Toba Tuff in Lake Malawi // PNAS. – June 21, 2013. – Vol. 110, № 33. E3048.