Радієві дівчата. Вони світилися після роботи

Більше матеріалів у телеграмі — NGO Media Bober

Цей матеріал написано нашою читачкою. Ви можете запропонувати свій текст до публікації за посиланням.

Вступ

На початку XX-го століття світ захоплювався досягненнями науки та технологій. З новими знаннями все здавалося можливим: відкриття змінювали життя, а прогрес обіцяв світле майбутнє. Проте за блиском інновацій ховалася тіньова сторона — історії, які ставали попередженням і цінними уроками для наступних поколінь. Серед цих історій є одна особливо трагічна, яка стала символом боротьби, стійкості та людської пожертви заради наукового прориву. Це розповідь про людей, чия доля болісним і довгим шляхом змінила світ і трудове законодавство, але занадто дорогою ціною — ціною їхнього життя та здоровʼя.

Радій

У 1920-х роках у США сотні молодих жінок знаходили підробіток під час навчання та повноцінну роботу на фабриках, де за доволі велику платню усе, що їм потрібно було робити – це розмальовувати для військових циферблати годинників люмінесцентною фарбою, щоб вони світилися в темряві. У той час радій – радіоактивний елемент, відкритий Марією та Пʼєром Кюрі в 1898 році, – використовувався у складі фарби й сприймався як справжнє наукове диво. Він став символом прогресу, здоров’я та навіть розкоші. Радій активно використовували в різних сферах: його додавали в зубні пасти, косметичні засоби та навіть питну воду.

U.S. Radium Corporation

Керівництво деяких компаній запевняло, що речовина не тільки нешкідлива, але й позитивно впливає на здоров’я. “Радієві дівчата” на фабриках вимальовували цифри на годинниках, тож повсякчас облизували кінчики пензликів для відновлення форми, щоб малювати далі. Несвідомо вони щоразу ковтали деяку кількість отрути, навіть не підозрюючи яку величезну дозу радіації вони отримували кожного дня. Радієвою фарбою інколи малювати собі нігті, наносили її як макіяж, розмальовували одяг, щоб буквально світитися та привертати увагу інших на вечірках. Інколи фарбували навіть зуби. 

Зрозуміло, що бідолашним дівчатам недоговорювали й не повідомляли про техніку безпеки. Єдиним, хто попереджав працівниць про загрозу, був Забіні А. фон Зохокі – винахідник фарби. Керівники фабрик, науковці та хіміки підозрювали негативний вплив радію – при мінімальній взаємодії з елементом вони використовували різні засоби захисту на кшталт свинцевих екранів, спеціальних рукавичок, масок, щипців та окулярів. Водночас вони старанно приховували ці дані та затикали рота всім, хто хотів довести правду.

Хвороби й початок протистояння

Через деякий час після того, як робітниці почали взаємодіяти з фарбою, почастішали випадки викиднів, анемії та виснажень, що з кожним днем ставали дедалі гіршими. Кістки ставали крихкими; зуби випадали купою без жодних причин; багато жінок страждали від остеонекрозу (відмирання кісткової тканини), набряків та болю в щелепі. Після усіх цих страждань і симптомів дівчата почали розуміти наскільки сліпо вони довіряли керівництву, щоб легкою роботою заробити якнайбільше грошей.

Коли відсоток майже однотипних смертей зі схожими симптомами підвищився до невпізнаваності, нажахані жінки відчайдушно намагались відшукати правду: що ж все-таки з ними відбувається та хто за цим всім стоїть. Вони навіть не знали, що дехто з тих, хто називав себе медиками, ось-як Фредерік Флінн, насправді ними не були. Вони отримували від компанії гроші та, замість допомоги й лікування, називали жінок “недбалими”, приписували їхні хвороби до інших чинників і робили висновки, що всі летальні випадки ставалися внаслідок сифілісу. Таким чином, “лікарі” очорнювали репутацію жінок, які й без того достатньо настраждались.

Дотепер невідомо скільки сотень “радієвих дівчат” померли від взаємодії з фарбою в період з 1917 по 1928 рік. Жінкою, що каталізувала боротьбу за справедливість, стала 24-річна працівниця Моллі Маджиа. Її дантист без додаткових зусиль зміг витягнути фрагмент щелепи, замість одного зуба. Місця видалених зубів не могли загоїтися та натомість гноїлися, через що дівчина не могла ні говорити, ні пити, ні їсти. Вона страждала від крихких кісток і болю в кінцівках, що заважало їй підвестися навіть на кілька секунд. Бідолашна померла в стражданнях 12 вересня 1922 року.

Смерть Моллі мала важливе значення. Найсміливіші жінки, – Грейс Фраєр, Една Хассман, Кетрін Шауб, Кінта Макдональд і Альбіна Ларіс (дві останні були сестрами померлої) – які переживали ті ж самі симптоми та тяжкі хвороби, зібралися разом та подавали позови до суду. Вони вимагали пояснень, компенсацій, оплати їхнього лікування та визнання правди про смертельну небезпеку радію.

Протягом майже двох років жінки не могли знайти адвоката, який погодився би допомогти їм у цій справі та став би відстоювати їхні інтереси в суді. Юристи не хотіли братися за цю справу та вставати проти влади, враховуючи те, що у жінок не було багато грошей. Зрештою, значна частина їхнього прибутку витрачалася на лікування.

“Перемога”

Але, на щастя, “радієві дівчата” змогли знайти Реймонда Річардса та Лейланда Олдс для ролі адвокатів. У цей же час медик Харрісон Мартланд провів розтини померлих і зауважив, що їх тіла світяться в гробах. Після обстеження кількох жінок він зробив висновок, що всі вони загинули від тієї самої хвороби – променевої.

Поштовхом до активізації подій стала смерть доктора Забіні А. фон Зохокі від отруєння радієм. Його загибель змусила компанію “USRC” (“U.S. Radium Corporation”) здатися. Зрештою, сторони пішли назустріч одна одній і було укладено "мирну угоду". Постраждалі отримали компенсації, оплату медичних рахунків і щорічну пенсію. Це відчувалося як незначна перемога, оскільки ці гроші не змогли б повернути їхнє здоровʼя та життя померлих молодих співробітниць.

Це був важливий крок у боротьбі за права працівників/-иць. Судові процеси й публічне обговорення трагедії змусили американську владу та громадськість звернути увагу на смертельну небезпеку радіації. Це сприяло впровадженню більш суворих норм безпеки на робочих місцях і змін у законодавстві, зокрема щодо обмеження промислового використання радію.

Жахливий досвід “радієвих дівчат” залишив глибокий слід в історії трудових прав і безпеки, ставши символом боротьби за справедливість і змінивши ставлення до захисту працівників від небезпечних умов праці.

Редакція рекомендує:

Каральна психіатрична медицина СРСР — що таке каральна медицина та її жахи.

Арістотель - батько сексизму? — гендерні стереотипи та роль жінок у суспільстві через призму античної філософії.

Сторінками (не)знищеної ''скрипниківки'' — значення мови як основи національної єдності та незалежності, важливість правопису.