Двері в кабінет розпахнулися і до дивана рішуче прокульгала дівчина у спортивному одязі. Коротке зелене волосся було так скуйовджено, наче його власниця без перерви чухала потилицю останні три дні. Кинувши на істоту за столом короткий погляд, дівчина швидко відвела очі (не дивно), але більше ніяк огиду не продемонструвала і з полегшенням плюхнулась на диван:
— Добридень, панове психолог.
— Добрий день, шановна панно, але вибачте, я не…
— Я знаю, що зараз не мій час, але я бачу, інший клієнт не прийшов, ну так я поки буду, добре? Справу треба роз’язати якмога скоріше.
— Але…
— Я просто розкажу вам, як все було, ага? Анна сказала, що мені потрібен психолог. Сказала, що я вам все розповім і мені самій все стане ясно, тож послухайте мене, ага? От і добре, — дівчина закинула руки за голову, носком-за-п’ятку скинула кросівки і її ноги перетворилися на риб’ячий хвіст у розкішній мерехтливо-переливчастий лусці. — Я поки так посиджу, добре? Ноги дуже болять. Отже, мене кличуть Еш і я русалка.
Мабуть, загалом історію почнемо з того, що я професійна мандрівниця. Колись була фрілансером, зараз співпрацюю з журналом «Всесвітній плюх», а також веду власний блог. Я була у всіх океанах. Займаюсь альпінізмом, піднялася вже всіма великими водоспадами. Чимало річок теж пропливла майже до їх джерел. І от минулого року вирішила нарешті дістатися Льодовитого океана. Там якраз мало бути феноменальне полярне сяйво.
— Ого. Вам сподобалось?
— Так, так! Полярне сяйво дуже гарно відбивається на айсбергах — я вам кину посилання на цей допис в блозі. Метеорити, зорі, їх відображення на кризі та воді… Це було фантастично. Але в той день, коли я вже хотіла повертатися — почалося. Ви мене розумієте?
— Ну, е-е… ні.
— Якби ви були русалкою і побачили, що неподалік тоне човен, щоб ви зробили?
— Ну… допоміг би, звісно.
— Отож! Отож! Ви розумієте?! Я просто не могла проплисти повз! — Еш ляснула долоню по підлокітнику. — Хто ж знав, що там буде принц?
— А-а-а, — здається, ситуація стала прояснюватися. — Правило «врятувала — одружуйся», так? Ну, пощастило тому принцю, дуже пощастило, ех. Але він вам не сподобався, так?
Еш невизначено покрутила долонню в повітрі.
— Спочатку ні. Просто із принципа, бо не подобається мені подібна приреченність. Потім… ну, так. Він добрий, чесний, теж любить мандри, — Еш зітхнула. — Це було весело. Довелося запросити трансформацію хвоста на ноги, а ви знаєте, зараз цим займається йогиня, фанатка стояння на цвяхах, тому певний дискомфорт є, але тоді, з ним, мені майже не доводилося крокувати. Він виявився принцем північної країни, тож у нас були як не лижі, то ковзани, як не верхові олені, то собачі упряжі. Ну і взагалі. Ковзани на замерзлому озері серед гір під полярний сяйвом — то було весело. І глійнвейн теж. Свадьбу призначили на цю зиму. Звісно, на мене звалилася певна кількість нових обовязків, відповідальності, але я подумала, що впораюся.
Помовчали.
— Але це виявилось заважко?
— Само по собі ні, але потім так склалося, що його запросили у гірський похід. Коли-небудь я теж обов’язково піду, але на той момент вирішила, що недостатньо освоїлася на ногах. Крім того, лижі лижами, але мене теж потягло в нові мандри. Справжні. Важко без цього, розумієте?
— Е-е.. потенційно розумію.
Еш посовалася, пару раз в задумі ляснула хвостом по дивану.
— Я давно мріяла відвідати безодню. Є потік, котрий може віднести на найглибше дно, провести по ньому і знову вивести на поверхню. Тож домовились, що помандруємо і зустрінемося знову. Я підписала контракт на репортаж, написала анонс в блозі й попливла потоком.
— Сподобалось?
— О, так. Там, внизу, дивовижні місця. Холодно, тиск високий, темно, але риби, що світяться, створюють магічну атмосферу. Я там бачила інших русалок, й у всіх були ділянки на чолі, руках і хвостах, що світилися. Вони здавалися меня такі такими прекрасними і загадковими! А потім… ех… Я побачила вдалині кілька плям світла, і подумала, що там щось не те. Рухи цього світла були наче конвульсії. Звісно, то могла бути пастка. Але ви — от щоб ви зробили, якби думали, що ваш соплемінник в біді?
— Авжеж допоміг би!
— Отже, ви розумієте? Я не могла вчинити інакше. Я підпливла туди, побачила, що якийсь бідолаха заплутався в сітці. Хто ж знав, що то був місцевий принц?!
— Ой-ой.
— Як чудово ви мене розумієте! «Ой-ой» — це точно. І що мені було робити? Він виявився таким, — Еш замислено поклацала пальцями, — глибоким. Вірші, філософські роздуми. Він показав мені підводний храм в печері. Навчив розрізняти дрібні потоки, відчувати їх там, де здавалось би, жодних потоків немає. Ну і в будь-якому випадку, правило про одруження ніхто не відміняв. Це був новий юридичний прецедент, але суспільство вирішило, що доля вище за все. І, як ви розумієте, тепер на мене навалилося вдвічі більше обов'язків!
— Який трикутник!
— Ой, пане докторе, не кажіть мені про трикутник, навіть слово це чути не хочу! Так от, щоб побути на самоті, попливла я в Бермудський трикутник. Там було дійсно цікаво — я скину потім посилання на допис, там є дуже вдалі фото. Різнокольорові молнії, риби-мутанти, все таке інше. Я дійсно почала заспокоюватись, а потім — ні, ви можете в це повірити?! — недалек від мене потрапило в аварію НЛО! От щоб ви зробили на моєму місці? Щоб ви зробили, якби знали, що демонстративне невтручання може призвести до важких дипломатичних наслідків? Та й взагалі — живі істоти, шкода, як не як.
— Дійсно, дійсно.
— І хто ви думаєте був серед пасажирів?
— Невже принц?!
— Принц! БІСОВ ІНОПЛАНЕТНИЙ ПРИНЦ!
— Гаплик!
— «Гаплик» — дуже влучно, пане докторе, ви прям бачите суть справи. Якщо чесно, я думала залишити його в якомусь безпечному місці й втекти, але він почав розказувати про інші планети, ну… — Еш нервово потерла підлокітнік, — тамтешні моря, де сплітаються холодні й гарячі потоки, про річки, що течуть просто в повітрі, про ламінарні водоспади, про риб-кротів, що роблять тунелі в кризі й тому подібне. Ох, я подумала, що то ж може бути такий репортаж! Ну і погодилась, і тепер уявляєте, скільки всього на мене звалилася?! А ще обов’язки перед редакцією, це ж найголовніше…
Знов настала тиша. Еш уткнулась обличчям в долоні.
— Нам дозволили утрясти ситуацію на власний розсуд, бо ситуація нетипова. Я не в змозі відмовитись від жодного, бо вони мені подобаються, та й мандри…. Я запропонувала їм самим відмовитись від мене — нащо їм королева, яка третину часу десь пропадає?! — але всі відмовилися. В іншому сенсі. Тьху. Ви зрозуміли.
— Зрозумів. Я їх розумію.
— Ой пане докторе, мені зараз не до комплиментів. Всі ці прийоми, всі ці державні справи, як я потягну все це? Як мої мандри?! Присягаюся, пане докторе, якщо я врятую ще одного принця, я цю падлюку просто вб’ю!
— Пані, не треба так категорично! Попийте водички, заспокойтеся, прошу.
Помовчали.
— Кхем. Послухайте, пані, а нащо вам взагалі ці королівські справи? Знаєте, можливо, я помиляюся, але можливо, всі ці ваші принці теж не надто їм раді?
— Гм.
— Можливо, мандри були б кращим вибором для всіх? Я так зрозумів, вони ж не проти вашої ситуації в цілому? І подумайте, може, вам час переходити від текстових репортажів до відео? У вас був би і оператор, і звукорежисер, і водій по космічним просторам, і монтажер…
— Їх усього троє.
— Я на теоретичну перспективу кажу, пані.
— Та я цю четверту падлюку просто!...
— Тихіше, тишіхе! Просто ну, поговорить з ними. Гляньте, як вони сприймуть цей варіант.
На цей раз мовчання було найдовшим. Еш ще кілька разів роздратовано ляснула хвостом до дивану, потім ще раз, вже повільніше і спокійніше. Потім потерла підборіддя, а її обличчя посвітлішало. Потім вона знов перетворила хвіст на ноги і встала.
— Що ж, дякую, пане докторе. Вірогідно, я так і зроблю, принаймні, дуже приємно було виговоритися. Можна я вас поцілую?
Наступної миті кімната потонула у золотистому сяйві, а коли воно розвіялося, перед Еш стояв прекрасний золотоволосий…
— А-А-А, НЕ БИЙТЕ, ПАНІ! Не бийте! Монтажер! Монтажер!...
— Так, стоп, — Еш відклала тецю. — А все одно нічого не вийде, ви ж психолог! Вам заборонені стосунки з пацієнтами!
— Та він вийшов, я його чекав, я намагався вам сказати… Я дуже, дуже добре вмію монтувати відео, присягаюся! НЕ БИЙТЕ!!!
