Куди всі поділись? Можливо просто сидять по домівках і не хочуть виходити? Можливо просто погода така, що хочеться сховатись і не з’являтись на цих сірих вулицях, серед цих сірих будинків. Дома набагато комфортніше. Там нема вітру, нема дощу, ти можеш обрати будь-який колір, на який хочеш дивитись. В тебе є твій екран, в якому ти зникаєш, який допоможе тобі не звертати уваги на навколишній світ. Чи добре це? В більшості випадків, певно, так. Чи погано це? Ну, світ іноді теж буває привабливим. Тільки не зараз. Зараз єдине, що в ньому приваблює - відсутність великих скупчень людей. Ти можеш спокійно пройтись по будь-якій вулиці і нікого не зустріти. А як часто ви когось зустрічаєте, коли виходите на вулицю? Якихось старих знайомих, чи колег, чи когось іншого? Чи просто випадкових дітей, які дивляться на вас, які просто розглядають вас як когось, хто виглядає максимально незвично. А що в вас не так? Мабуть те, що ви єдиний. Єдиний, хто сьогодні вийшов на вулицю, єдиний, хто сьогодні щось шукає, кому щось потрібно.
Іншим теж постійно щось потрібно. Вони ходять по вулицях і постійно щось, когось шукають. Просто сьогодні, можливо, день вільний від пошуків. Вони втомились. Або знайшли те, що увесь час шукали? А чи можливо це взагалі? Чи можливо таке, що я залишився єдиним, хто нічого не знайшов? Тому світ і виглядає для мене таким сірим? Тому він і змінився для мене в гіршу сторону? Чи це мені тільки так здається?
Певно це теж залежить від того, під яким кутом на нього подивитись. Можливо ці вулиці не такі вже й погані. Отут біля дому гарно висаджені квіти, там гарно шелестить листя на дереві, струшуючи воду, яка накрила його з неба. В воді навіть можна побачити веселку, чи відображення сірого, металевого неба. Так, воно здається важким, але хіба воно не гарне? Хіба не можна в кожній деталі, в кожній дрібниці знайти щось гарне? Щось таке, що має привернути твою увагу? Щось таке, заради чого варто продовжувати пошуки?
А потім, можливо, зустріти когось, з ким ти можеш ці пошуки продовжити. Хто візьме тебе за руку і з ким ти підеш далі і тобі вже не буде так страшно. Світ вже не буде таким сірим, бо після дощу з’явиться веселка, можливо з-за хмар вилізе сонечко і на вулицю знову повиходять люди. Але чи потрібні тобі ці люди зараз? Ні, ти вже змінив своє ставлення до речей. Ти подивився на все іншими очима, з іншим настроєм. Насправді воно не сіре! Це просто твоїм очам не вистачало кольору. Можливо це в тобі самому щось його не пропускало, щось таке, якийсь фільтр, який був встановлений до цього, який ти так і не прибрав. А тепер, врешті решт, його було прибрано. Так, тобі з цим допомогли. Чи впорався би ти самотужки? Колись, можливо. Але зараз… Зараз тобі ніби знову відкрили очі на все, що тебе оточує. Ніби та сама дитина, що зустріла тебе до цього, ніби вона розфарбувала усі предмети кольорами. Найяскравішими кольорами, які тільки могла обрати. І всередині тебе знову з’являється тепло, тобі більше не страшно. Ти знову тут, знову на землі, можливо в голубому небі, але точно не серед сірості.
