Сьогодні в нашої нації, а тим більше народу (як потенційної майбутньої частини нації) немає якоїсь повноцінної стратегії розвитку та існування, а вона є одним з найголовніших чинників буття цивілізації. Багато хто з наших співвітчизників хоче виїхати з України адже реальних перспектив тут - мало. І дійсно, в чомусь їх можна зрозуміти, але для того, щоб цього не відбувалось - треба своя стратегія. Це абстрактне поняття не повинно мати відповідний характер, а на практиці вписуватись у життя кожного з нас. Наприклад, одним з прикладів такого порядку може стати наступний комплекс дій:
а) Форуми і думки простих людей, де вони б змогли висловити свою думку, розповісти про свої проблеми, проблеми суспільства та особисте бачення шляхів їх вирішення.
б) На основі таких думок можна скласти відповідну таблицю й створити прямий канал між нами і владою, щоб через нього могло просуватись те, що потрібно. Сьогодні такого каналу не існує, і ми бачимо як всякі Єрмаки, Татарови, Гончаренки, Тищенки і інші не дуже хороші люди м'яко кажучи - просто чхати хотіли на суспільство. Такими гуманоїдами постійно займається суто громадське, але активне об'єднання "Бігус інфо". На практиці, по тій системі, яку було описано вище, "бігус" мав би напряму взаємодіяти з ними усіма, посилаючи пропозиції та ультиматуми у разі потреби. І ось, якщо таких "бігусів" буде багато, а чиновників у владі стільки ж - вони тупо не зможуть цьому протистояти, їм прийдеться йти на наші умови, їм прийдеться робити те, що хочуть люди.
Згадаймо події 22 липня цього року. Пам'ятаєте,як тоді всі обурювались,скандували проти прийняття законопроекту 12414? Що сталось потім? Чи послухалась влада народ та націю? Звісно ж ні,бо на владу не чинився достатній тиск зі сторони громадських організацій та суспільства (достатній тиск впринципі було неможливо зробити через банальну відстороненість органів влади від нації). Але потім - ситуація різко змінилась, люди почали виходити на протести і скандувати проти божевільного рішення влади, що впринципі було неочікуваним кроком до я самої ж влади. Звісно,спочатку лунали погрози, і з провладних то каналів і телемарафону лилась тонна пропаганди,про те що мітинги проплачені,про те що все добре, і Верховна Рада пішла на канікули,але їм це не допомогло. Вже під кінець другого дня Зеленський і найближче оточення почали розуміти,що діло пахне смаженим, тому треба швидко шось робити,інакше тиск суспільства їх просто задавить. Так і сталось,Зе і ті депутати,які не проголосували за 12414 подали свої законопроекти, за президентський законопроект мають проголосувати у Верховній Раді. Ось це приклад,коли громадськість знищує плани влади на збільшення власного впливу. Але,якби між владою і Громадськими Об’єднаннями існували б канали зв'язку і тиску,подумайте - чи стали б взагалі приймати цей законопроект?
Для того,аби чітко розуміти,що таке "канали зв'язку й тиску" між Громадськими Організаціями та владою - то по факту це означає:
А) учасники,а особливо керівники громадських організацій мають мати їх (це працює в обидві сторони,тобто і чиновники мають знати таку ж інформацію) телефонні номери для комунікування, інформацію про усю діяльність чиновників влади в контексті політичної діяльності й підприємництва (якщо таке є),навіть якщо це є в негативному ключі.
Б) між керівництвом громадської організації та органом влади (наприклад прокуратурою чи міською радою) має існувати прямий канал зв'язку у вигляді:
1.Інтернет сайт/ресурс,де керівництво ГО буде комунікувати з владою (сайт або ресурс буде доступним тільки учасникам ГО та тій стороні влади,з якої напряму ГО комунікує)
2. У кожному органі влади повинен бути хоча б 1 представник громадських організацій (про якого знають усі усе), який повинен мати вагомий вплив,через нього тиск на владу може здійснюватися не лише через Інтернет,а й безпосередньо всередині всього процесу,у випадку некомпетентних рішень,що шкодять громаді та/або району він має право їх ветувати від імені громадської організації,або навіть громади (якщо є на те дозвіл від інших ГО). Це вето має бути таким,що призупиняє процес ухвалення акту влади, проте лише тоді,коли воно містить докази несправедливості рішення самої ж влади. Тобто,це такий собі документ,що надає офіційний вплив ГО у владі, проте цей вплив - не анархічний.
Цей представник - має бути одним з чиновників високого рангу (скажімо депутатом міськ ради,або заступником такого то чиновника), а не якимось спеціальним офіційним бюрократичним представником,щоб не вплутуватись потім у бюрократію.
Що стосується порядку й місця призначення таких представників, то тут все залежить від самої ГО. Скажімо якщо у неї політичний напрямок - представник має бути у політичних органах влади, якщо ж це комплексна ГО, то рішення про те,де її представник повинен бути - вирішується там же. Жодна Громадська Організація на місцевому рівні не повинна мати більше ніж 1 представника у одному органі влади, проте це компенсується впливом і значимістю того ж таки представника.
Для того,аби забезпечити нормальну ефективність і меритократичну систему - потрібно чітко прописати час перебування цих представників та їх порядок призначення.
І так:
1) У міській раді може бути не більше 10 представників 10 найбільших Громадських Організацій,що мають політичний, інфраструктурний та/або такий напрямок,що сприяє розвитку міста з матеріальної точки зору.
У міських службах - в залежності від кількості штату, скажімо якщо у міській службі транспорту працює 120 осіб, з них десь 10-15 мають бути представниками ГО (приблизно 10%).
2) Ураховуючи, що у місті можуть бути й інші ГО,що набирають впливу - строк перебування одного представника ГО у органах влади має бути один рік (зменшується за станом здоров'я,або інших причин).
3) Порядок призначення представників ГО у органах влади здійснюється мером міста на окремій закритій зустрічі його/його представників та найвищих керівних осіб 10 найбільших ГО. Така зустріч здійснюється кожні пів року. Заборонено бути представником ГО у органі влади більше, ніж 2 строки окрім окремих випадків. Тільки в окремих випадках (за видатні заслуги перед містом та ГО) - додається 3 строк.
Що стосується держави, то ту ситуація може бути наступна:
8 найбільших в Україні за “моніторигом чиновників” ГО, тобто таких що розслідують корупцію, відмивання, замовчування зі сторони влади, та інше - повинні мати прямий канал зв’язку з верховними органами влади, наприклад - “ЧЕСНО”, Центр Протидії Корупції”, та інші. На практиці це означає пряму прив’язаність цих ГО до деяких державних служб у вигляді знову ж таки свого представника на місці (одного, але високого чину), які матимуть змогу отримувати інформацію як і з самої держслужби, так і з Кабінету Міністрів, тобто уряду, якому ця ж держслужба підпорядковується. Інформація у цьому плані - це сукупність усіх даних щодо всіляких можливих “кулуарних” домовленостей, потенційних змов, або ж рішень, що там приймаються. Такі представники будуть доповідати керівництвам даних ГО про те, що взагалі відбувається у владі, і виносити це на загал, тобто робити прозоро. Але це лише частина айсберга. Оскільки схема описана лише для взаємодії з урядом, потрібно підключити і ще одну владну вісь - Офіс Президента України. Так, сьогодні цей орган влади є чи не найголовнішим у країні, проте, в той же час, це надзвичайно слабке місце і для самої ж влади, оскільки там також може бути один представник від ГО. У цьому контексті цей представник обирається на зустрічі між керівництвами тих же 8 ГО. Даний представник виконує роль активного спостерігача за тими процесами, що відбуваються безпосередньо в ОП. Він також має бути людиною високого статусу, тобто скажімо - одним із 4 заступників голови Офісу Президента. Така конфігурація майже повністю унеможливить і зростання впливу ОП, як це відбувається зараз, і можливість приймати рішення на найивщій ланці влади без відома суспільства.
Звісно, можна сказати - а як це бути впливати на суспільство? Оскільки ж представник ГО користується роллю лише спостерігача? Відповідь - якщо такий спостерігач буде доповідати про можливість прийняття умовного законопроєкту, що унеможливлює арешт топ - посадовців без його дозволу - суспільство це буде вже знати. А значить, реакцію суспільства влада точно буде знати, і не ризикне ухвалювати згубні для себе рішення.
Для того, аби остаточно розставити усі крапки над і, треба визначити час і порядок призначення таких представників ГО.
А) Призначаються вони указами Президента України, проте лише після зустрічі із керівниками цих 8 ГО, та висуванням з кожної ГО кандидатури свого представника. Усього їх 8, і вони повині бути “розподілені” по державних службах
Б) Що стосується представника ГО у ОП, то тут ситуація простіша - керівники тих же 8 ГО після своєї зустрічі висувають Президенту кандидатуру такого то кандидата, і Президент його призначає.
В) Президент повинен знати детальну інформацію про кандидата, якого висувають ГО, якщо кандидатуру він відхилить через деякі причини - відбувається велика нарада Президента, і з керівниками ГО (або уповановаженими), а також і з головою й кількома іншими людьми з ОП. На ній повинна бути досягнута згода у погодженні кандидата.
Г) Такі представники не можуть бути на своїй посаді довше, ніж 2 роки.
Звісно,можна сказати,що зараз ГО не має таких повноважень і з законодавчої точки зору,і одним гіпотетичним законом "Про взаємодію між ГО та органами влади" їх не зробиш. Тому тут потрібен комплексний підхід - потрібно буде ще внести правки у вже існуючий Закон "Про Громадські Об'єднання" в контексті розширення вже існуючого впливу ГО до тих норм,що були названі вище.
Якщо у влади є якась державна таємниця ( скажімо від потенційного ворога) - то громадські організації про це знати не повинні,все ж таки, треба знати свої межі.
Таким чином,влада не зможе фізично приймати безкорисливі,або ж некомпетентні рішення, стикаючись із високим тиском.
В той же час,таке рішення є,як би це не звучало, позитивним і для самої влади,оскільки там тепер не будуть гадати що,де і коли,а матимуть змогу чітко бачити усю картину і простіше приймати рішення.Але і для Громадських Об’єднань не можна робити так,щоб вони мали занадто багато повноважень,тому тут працює схема балансу
У випадку, коли ГО займається вивченням загальних державних питань, (рішень чиновників, їхнього житла, скандалів, некомпетенції влади та іншого) – їй перешкод і тиску бути не повинно, мають на те право у вільній країні.
У випадку, якщо якась зі сторін не задоволена, або не готова виконувати ті чи інші обов’язки (по взаємодії між собою) – процес тимчасово (на строк до місяця) заморожується, а після «розморожування» - ГО (якщо ніяких скандалів з нею не було) призначаються додаткові привілеї в тих чи інших питаннях, коли відбувається навпаки – органам місцевого самоврядування, тобто владі. Для того, щоби ні одна зі сторін не змогла маніпулювати всіма цими процесами, і використовувати їх для власних інтересів – в законодавстві треба чітко прописати, що маніпуляція в таких випадках карається кримінальним впровадженням проти лідера/ів або ГО, або влади. Для більш чіткої картини, маніпуляція визначається як «Брехня, шантаж та некомпетентне зверхнє ставлення однієї сторони до іншої, що підкріплюється ДІЯМИ», бо що стосується слів – то говорити кожен може що завгодно і як завгодно, а ось дії – це вже інша справа
