Останній тиждень був насичений камбеками, і ми отримали багато хорошої (і не дуже) музики. Що ж, тепер лишається тільки розібратися — що нового сталося останніми днями й чим нас потішили чи ні улюблені артисти.
Xdinary Heroes — Livelock
Почну я з хлопців, за якими слідкую з дебюту, і поки жоден реліз не розчаровував. Крайній мініальбом Livelock теж. Не скажу, що це було щось феноменальне, але це дуже хороша платівка, як на мене. Тут вони відійшли трохи далі від типового попрокового звучання, і дали більше саме року.
Почнемо, мабуть, із заголовного треку — Break the Brake. Він дійсно яскравий, він досить чітко відображає ідею, заховану в обкладинці альбому — машина, яка мчить. У мелодії навіть інколи чутно цей звук шин асфальтом. Гітара у бриджі просто прекрасна. Гітари взагалі тут дуже багато, і хлопці просто розривають трек. Куплети теж хороші, вони зовсім не милі, вони більше відповідають інтенсивності грубого, міцного інструменталу. Це схоже на кульмінаційну сцену в бойовику, яка ледь дає можливість перевести подих. Чудові ударні.
Це, ймовірно, не моя улюблена пісня з цього альбому, але вона дійсно потужна, дійсно має право називатися заголовним треком, і вона дійсно відображає стиль і атмосферу гурту. І дає простір для фантазії — що ці хлопці ще можуть?
І ще кілька слів про інші пісні — вони чудові. У мене, звісно, є свої улюблені – наприклад, мені безмежно подобається PLUTO — як сказав один з оглядачів «це схоже на катарсис», і це дійсно так. Тут трошки забагато автотюну, але він не робить її поганою, скоріше підкреслює тендітність вокалу і створює атмосферу.
Сам альбом починається з енергійної й жвавої Freddy. Це дійсно хороший початок, вона не така розривна і рокова як заголовна, однак налаштовує на загальну атмосферу.
Наступна пісня — Enemy. Ворог — це ми самі, оскільки тема треку — боротьба із самим собою у спробі знайти власну ідентичність. Це дуже емо-рок трек з чарівним приспівом.
Bad Chemical — це індастріал-рок із додаванням синтезаторів. Це цікава суміш, яку не часто зустрінеш. Це досить не звично і для самих хлопців, але загалом у їхньому стилі.
Paranoid — це рок-балада, яка пов'язана з треком Ghost з другого мініальбому Overload.
Закриває платівку трек Again? Again!. Це дійсно веселе завершення мініальбому. Пісня енергійна, дуже потужна, і мені подобається, що її можна уявити саундтреком до якогось підліткового серіалу.
Загалом, я б оцінила альбом на 9/10, але окремі треки просто рознесли мене на дрібні атоми, і я навіть плакала. Однозначно варто слухати, і однозначно варто звернути увагу на їхню дискографію.
Ive — I'VE MINE
Випустили черговий мініальбом і дівчатка з IVE. Зауважу, що здебільшого мені подобаються їхні пісні. Трошки вони розчарували з попереднім альбомом (але я готова пробачити все за Blue Blood — неймовірна пісня). Але загалом у них досить чіткий вектор розвитку. Подивимося, що вони приготували тепер.
Коли слухаєш Baddie, то одразу на думку спадає інший трек дівчат з попереднього повноформатного альбому – Kitsch. І хоча музично ця Baddie досить банальна — це єдина музична доріжка з басів, синтезатора і додаткових інструментів, це якась інша сторона ніжних і милих дівчаток. Це добре, що вони не зациклюються на одному образі, експериментують по різні боки спектра і це розширює їхні можливості. Одразу можемо бачити, що дівчата здатні й на ніжні (як на кшталт Off The Record — передрелізна пісня про кохання, що теж має досить банальну і просту музичну лінію, але зовсім інакшу), так і такі трошки різкі й ніби грубуваті мелодії.
(а ще у кліпі був сібас охолоджений з сільпо, соу ха-ха)
Either Way, особливо зважаючи, що це бі-сайд, непогана. Пісня мʼяка, спокійна. Так, вона доволі нудна в музичному плані, але їй це і не треба — вона неспішно розгортається, розказує свою історію, куплети переходять у більш гучні, але такі ж мʼякі приспіви.
Holy Moly нагадує перкусійний інструментал дебютного синглу IVE Eleven. Авторка Лорен Аквіліна, яка працювала над обома треками, навіть назвала їх "піснями-сестрами" у соціальних мережах. І хоча пісні мають схожий інструментал — вони дійсно різні. Однак, мабуть, Eleven мені подобається більше. Цей трек трошки «бідний» як на мене, і не такий яскравий, він не змушує мене хотіти послухати його знову.
OTT це непогане, легке R'n'B. Вона навіть трохи нагадує диско-поп-вайби спільного треку Doja Cat та SZA — Kiss Me More. І так, версія IVE трошки більш банальна, але чи робить це цю пісню поганою?
Що можу сказати про Payback? Тут милі ударні)
Загалом, альбом непоганий. Він здебільшого милий, він відповідає настрою та кольорам, які зазвичай несуть IVE. Бунтарська Baddie трохи вибивається з цього рожевого світу, але цілком вписується в концепцію дівчат. Ставлю йому 7/10
T X T — The Name Chapter: F R E E F A L L
Раніше хлопці з T X T мене зовсім не захоплювали. Оцей типовий емо-вайб 2007 року, загравання з дівчатками-підлітками, мені — жінці, якій нині 27, трошки вже було чуже. Всі юнацькі сльози я виплакала за One Direction і закрила цей гештальт у своєму серці. Але останні релізи показали, що компанія дещо змінила підхід до музики. Можливо вирішили, що юні дівчатка подорослішали? Що ж буде у новому альбому від хлопців? Розбираймося.
Growing Pain має сильне рокове звучання. Не сказала б, що це щось нове і незвичне (навіть для к-поп), але це відрізняється від іншої дискографії хлопців.
Заголовний трек альбому — Chasing That Feeling. Пісня дійсно має вайби ретро-поп 80-х з цікавими синтезаторами, які супроводжують пісню всю дорогу. Водночас вона мені нагадала дискографію The Weeknd – не те щоб були схожі мотиви, але вона випромінює схожий настрій і автори скоріше надихалися ним, аніж щось запозичували.
На жаль, я не дуже люблю таку музику. Мені взагалі це скидається більше на загравання із музичною індустрією США — зробити музику хлопців більше схожою на ту, яка розриває чарти (а той же The Weeknd у свій час доволі сильно прогримів). Не скажу, що це поганий шлях, особливо, якщо вони хочуть позиціювати їх не тільки як південнокорейський гурт, а просто глобальний. Але це мої фантазії.
До речі, графіку у кліпі хлопцям робила українська студія, заснована у Дніпрі. Цікаво.
Back For More був попереднім релізом за участю бразильської співачки Аніти. На відміну від версії з Анітою, ця версія включає танцювальну частину, яку до цього пропустили. Музична частина тут досить банальна, вона буквально не міняється протягом усієї пісні, і це якось… Нецікаво? Приспів запамʼятовується, так. Чи робить це цю пісню унікальною? Спірне твердження
Dreamer — це м'який R'n'B-трек. Я люблю R'n'B, і мабуть, я згодна з людьми в коментарях на YouTube, що це гарна пісня, щоб слухати в холодну дощову погоду з чимось теплим в руках. Але, ймовірно, це просто не моє. Так, вона мʼяка, мрійлива і романтична, але для мене у ній немає… душі? Складно це пояснити. Знаєте, це як дивишся на красиву картину і не бачиш нічого, що б за нею стояло.
Наступний трек, Deep Down — це м'який EDM-поп трек. І попри все — я бачу мало відмінностей з попередньою піснею. Вони як брати-близнюки, ще й стоять одна за одною. Якби не зміна назви на екрані, я б і не помітила зміни. Це скоріше помилка в побудові альбому — щоб пісні зі схожим вайбом-настроєм не зливалися в один безкінечно-довгий трек їх треба або розділяти чимось швидшим, або розводити взагалі на інші кінці альбому.
Буду чесною — інші пісні якось пройшли повз мою увагу. Я прослухала всі 30 хвилин альбому, але може воно просто не моє? Виведу загальну оцінку в 5/10. Думаю, знайдуться ті, кому безмежно зайдуть ці пісні, але якось мені складно. Це якось для мене просто? Банально? Воно просто не чіпляє, немає чогось такого, щоб я вихопила і ходила-наспівувала ще хоча б пів дня. Це гарно зроблено, так. Це попсово, так. Це буде слухати багато людей, так. Але, очевидно, я не в цій команді.
JINI — An Iron Hand In A Velvet Glove
Це редебют JINI. Минулого року ми несподівано прокинулися з новиною, що вона покинула NMIXX. І ніхто й досі не знає чому. Але ми тут зібралися не для того, щоб обговорювати плітки, правда ж? То що ж принесла нам Джіні як сольна виконавиця?
От знаєте, я рада, що ця дитина не зникла з радарів, а повернулася на сцену. Але попри мою прихильність — пісня C'mon обʼєктивно ну… нудна? Вона досить банальна. Так, це електропоп, і досить непогано зроблений (кліп щонайменше гарний, подивіться). Але сам трек нічим не вирізняється з поміж десятків. Навіть те, що це фіт — пісню не рятує. І це засмучує.
Чи хочу я сказати, що редебют Джіні поганий? Та ні. Він просто посередній. Він розкриває більше її потенціалу, який обʼєктивно складніше розкрити у гурті з ще кількома учасницями. Але це ну дуже просто.
Мабуть, з усіх 4 пісень її мініальбому мені найбільше сподобалася Bad Reputation. Вона звісно теж банальна, текст має шаблонні пастки, і інколи вона здається якось типовою радіопіснею, націленою виключно на комерційний успіх, ніж на щось щиросердечне. Але вона мила, і приспів лишається в голові на ще деякий час.
Тому ставлю редебюту Джіні 4/10 і чекатимемо від неї нових релізів.
NCT 127 — Fact Check
Дуже несподівано у мої огляди вриваються NCT. Я зазвичай обходила їх стороною, бо мені ту мач їхні експерименти з музикою — зачасти мені просто важко слухати окремі їхні треки. З усіх юнітів у мій плейлист потрапило дай Боже пару пісень. Тому моєю першою реакцією на Fact Check було — «це що, пісня NCT, яку можна слухати?». Тому розберімося, що ж приготували хлопці.
Заголовний трек, який дав назву альбому, я б навіть назвала хорошим. По перше, я люблю музику такого штибу, друге — тут непоганий інтрументал і приспів, який лишається в голові протягом кількох днів. Інструментал тут ритмічний, особливо під час приспіву, з ритмічним бітом і перкусійними елементами, що разом з текстом «чіпляє» слухачаю Сегмент після приспіву також досить цікавий, особливо наприкінці "Fact Check".
З цікавого: Space, наприклад, здивувала використанням духових. І загалом це досить приємна пісня, яку цікаво слухати, бо голоси хлопців створюють непогану звукову композицію, яка гарно поєднується з інструментами.
Ще по вайбу мені зайшла Je Ne Sais Quoi. Я люблю такий «низький» реп, а те як тут вокальні лінії поєднуються з реп-частинами — просто чарівно. А ще вона нагадала мені сольну пісню Тейона — SHALALA. І я б сказала, що нею непогано так «надихнулися».
З того, що мені не дуже: Angel Eyes дуже схожа на саундтреки підліткових серіалів 90-80 х. Мені правда на згадку чомусь прийшов фільм «Клуб Сніданок» — от якийсь схожий вайб. Це класно — загравання з таким ретро, але, мабуть, це не у моєму стилі.
Ну і загалом мені не дуже зайшла лірична частина альбому. Але це на любителя. Бо пісні дійсно гарно зроблені, немає такої, яка б викликала у мене відторгнення або змушувала шукати референси чи говорити про банальність.
Тому ставлю альбому загалом 7/10. І він навіть змушує мене переглянути свою думку про дискографію NCT і може я якось дійду послухати ще раз їхні пісні.
Бонус: Jeff Satur
І несподіванка цього огляду – сьогодні поговоримо про пісню таїландського актора Jeff Satur — Black Tie. Я натрапила на уривки в TikTok і мені стало цікаво.
По перше — тут дійсно гарний кліп. Мабуть, один з найгарніших за останній час. Я люблю мінімалізм, люблю чорний з білим, а тут ще й золото — і це не виглядає вульгарно, а стримано, холодно, неймовірно.
Ще у нього дуже приємний тембр, мʼякий і дуже чоловічий. Він огортає тебе і змушує слухати, не відриваючись.
Інструментал простий, я б не сказала, що тут є якісь особливі музичні рішення, але він такий цілісний, що робить цей трек не просто піснею, а цілим перформансом і концептом. І це дуже гарно. Востаннє я такими категоріями думала про кліпи Теміна – то це досить близьке до цього.
Ставлю релізу 10/10 і забираю собі в плейлист однозначно.
Отакий у нас вийшов огляд на кілька останніх релізів. Звісно що тут не всі, мій список був набагато довшим, але я фізично не встигала. Сподіваюся наздогнати найближчими днями.
Чекаю ваших думок щодо цих релізів, а також пропозицій що послухати ще.
