Я хочу до неї. Хочу повернути все назад, хочу бачити її закоханий погляд, знову відчувати дотик її рук і присутність. Але між нами будуть кілометри... Якби можна було щось змінити, повернути її – я би віддав усе.
Вона більше не покохає мене, не обійме, не скаже, що хоче прогулятися зі мною. Я втратив її через себе, через свій егоїзм і дурість... Але я її кохаю.
Я не розумію, чому так боляче. Чому мені огидно перебувати з людиною, яку я кохав, і водночас так тягне до неї. Чому я завжди можу принижуватися заради її уваги, заради того, щоб вона сказала, що кохає мене, що я їй потрібен, що я для неї найближча людина. Навіщо я це випрошую?
Життя — це бумеранг, який завжди повертається прямо в лоба. І тільки зараз я це зрозумів.
Чому люди такі жорстокі? Чому я ніколи не відчував те, що називають коханням? Я відчував тільки біль. З людьми, з якими я планував майбутнє, вони робили мені тільки боляче. Зараз дівчина, якій я майже довірився, насправді після того, як ми розійшлися, вже нормально гуляє
Нехай бандура то, або ж фортепіано,
Одурманення, бій почуттів, склеювання долонь усмішкою. Наше щастя, - яке деколи нам тушить день, стає все більш чутливим, коли кохаємо людину, просту, без заходів брехні
Нехай бандура то, або ж фортепіано,
Одурманення, бій почуттів, склеювання долонь усмішкою. Наше щастя, - яке деколи нам тушить день, стає все більш чутливим, коли кохаємо людину, просту, без заходів брехні
