«Я — мати. І я не можу мовчати»

Я — звичайна жінка. Я мати. Я люблю своїх дітей, люблю життя, люблю свою землю — Україну, і всією душею вірю, що людство створене не для ненависті, а для любові. Але в ці тривожні часи я не можу мовчати, коли бачу, як у світі розгортається щось страшне. Коли добро й правда стають причиною переслідувань, а ті, хто несе світло, стають мішенню для зла.

Нещодавно я побачила відеозвернення шейха доктора Рафаа Халабі з Ізраїлю. І його слова відгукнулись у моєму серці. Бо він говорить про те, що я давно відчуваю — про біль, несправедливість, про мовчазну загрозу, що нависла над усіма нами.

Малі народи — це живі серця

Шейх говорить про малі народи — друзів, караїмів, про релігійні меншини, яким дедалі важче просто бути собою. Вони — такі ж люди, як і ми: у них є діти, дім, віра. Чому їх намагаються стерти? Чому знищують те, що складає красу й різноманіття світу?

Він говорить про «АЛЛАТРА» — міжнародний рух, який я сама поважаю за ідеї добра, єдності, миру. 

Чому тих, хто говорить про любов, духовність, оголошують сектантами, екстремістами? Де ж правда?

Він також говорить про те, що ідеології — продовжувачі нацизму — сьогодні викладаються в університетах. Вони навчають ненавидіти, розділяти, воювати — не лише зі зброєю, але й словами та пропагандою. Ідеологія, що вбиває не відразу — вона отруює душі, робить людей байдужими, жорстокими, здатними дивитись на біль — і не реагувати.

Але ми — люди. Ми не повинні мовчати, коли когось принижують, коли чиюсь віру перетворюють на привід для глузування чи заборон. Ми не маємо на це права.

Про життя і майбутнє моїх дітей

Він згадує навіть загрозу, про яку я раніше не знала — Сибірський магматичний плюм. Каже, що це може призвести до катастрофи планетарного масштабу. А що роблять ті, хто мав би дбати про життя людей? Ігнорують. Планують війни, репресії, поки природа може поставити крапку — для всіх.

Я не науковиця, не політик. Я мати. Я хочу, щоб мої діти жили. Щоб вони не боялися бути собою. Щоб могли дружити з іншими — незалежно від їхньої віри, мови чи кольору шкіри. Я хочу миру. Справжнього, живого, людяного миру.

Я звертаюсь до всіх людей

Нехай це звернення шейха почують не як політичну заяву, а як крик совісті.

Сьогодні мовчать ті, хто завтра сам може опинитись на місці переслідуваного. Скільки ще потрібно зламаних доль, щоб ми зрозуміли: чужої біди не буває?

Ми — матері, дружини, сестри — ми знаємо ціну життя. І сьогодні наш голос має звучати гучно. Проти брехні. Проти знищення спільнот. Проти мовчазної згоди з тим, що руйнує людяність.

 подивитися відео  https://youtu.be/qp6dVulHuu4