Вступ
Суперечка вівчаря та рільника – це твір цікавий з декількох сторін.
По-перше, його можна віднести до жанру так званих суперечок – поширених текстів у шумерів. Зазвичай це суперечка двох речей, як то Зими та Літа, Плуга та Мотики або Зерна та Вівці. Але суперечка вівчаря та рільника дещо вибивається із загальної картини цього жанру, адже зазвичай перемогу в суперечках оголошував бог, до якого приходили за судом. Тут же твір завершується інакше.
По-друге, цей твір належить до циклу творів про Думуза та Інанну. Думуз був коханим Інанни – богині любові, а сам він асоціювався з плодючістю. Річний цикл сезонів пов’язувався зі смертю та воскресінням Думуза – схоже як це було з Персефоною у греків та Озірісом у єгиптян. Про Інанну та Думуза є багато творів, але цей особливий саме тим, що Інанна не дуже то й хоче виходити заміж за вівчаря Думуза, бо їй більше до вподоби рільник Енкімду (не плутати з Енкіду – поплічником Ґільґамеша). Втім, треба зазначити, що і в інших творах стосунки Інанни та Думуза не є однозначними.
По-третє, цей твір, схоже, є логічним продовженням пісні “Льон із саду тобі принесу“, яку було перекладено у попередній статті. В кінці цієї пісні Уту – брат Інанни, пропонує їй вийти заміж за Думуза. Інанна ухиляється від прямої відповіді, але висловлює сумніви, чи це – найкращий вибір та натякає, що краще б їй одружитися з рільником. На цьому пісня раптово завершується. Але тут сюжет підхоплює “Суперечка вівчаря та рільника”.
Дійові особи цього твору ті самі. Уту – брат Інанни, котрий шукає їй пару, сама Інанна, вівчар Думуз, якого обрав сестрі Уту та землероб Енкімду, за котрого хоче вийти Інанна. Те, що усі дійови особи – це боги – не грає особливої ролі. Поводяться вони тут цілком по-людськи та ніяк не виявляють свою божественну натуру.
Суперечка вівчаря та рільника
“Дівчинонько, хліви будуть твоїми,
Юна Інанно, кошари будуть твоїми.
В борознах не треба тобі буде схилятися,
Інанно, полем не треба тобі буде ходити.
Ячмінь та пшеницю не треба тобі буде жати.
Хай буде вівчар тобі чоловіком!”
“Я – жінка! І цьому не бути! Не бути цьому!
Я – небесна зірка! І цьому не бути!
Бути жінкою вівчаря? Не бути цьому!”
Брат її, мужній витязь Уту
Святій Інанні промовив:
“Сестричко моя, хай вівчар тебе візьме!
Юна Інанно, чому ти відмовляєшся?
Сметана в нього хороша, молоко – хороше.
За що б він не взявся – усе сяє.
Сестричко моя, хай Думуз тебе візьме!
Різнобарвними прикрасами оздоблена,
чому ти відмовляєшся?
Ти сметану хорошу з ним їстимеш!
Заступнице царів, чому ти відмовляєшся?”
“Я за вівчаря ні за що не піду!
Його одягу із шерсті я не носитиму!
Його біла вовна мене не вражає!
Мене хай рільник візьме!
В рільника і льон кольоровий,
В рільника – ячмінь кольоровий.
Я за вівчаря ні за що не піду!”
Слова ці Інаннині, слова дівочі,
Про те що рільник за вівчаря кращий,
Почув вівчар Думуз та й каже:
“Рільник? Рільник за мене?
Рільник за мене чим кращий?
Енкімду – цей чоловік ровів та гребель,
Рільник за мене чим кращий?
Хай дасть мені свою чорну тканину,
Я ж рільнику за це дам чорну вівцю!
Хай дасть мені свою білу тканину,
Я ж рільнику за це дам білу вівцю!
Хай він наллє мені свого відбірного пива,
Я ж рільнику за це наллю парного молока!
Хай він наллє мені свого чудового пива,
Я ж рільнику за це наллю кислого молока!
Хай він наллє мені свого звареного пива,
Я ж рільнику за це наллю збитого молока!
Хай він наллє мені свого світлого пива,
Я ж рільнику за це наллю посмаченого молока!
Хай дасть мені найкращої каші,
Я ж рільнику за це дам свого сиру!
Хай дасть мені свого найкращого хліба,
Я ж рільнику за це дам своєї бринзи!
Хай дасть мені свої малі боби,
Я ж рільнику за це дам свої малі сирочки!
Хай дасть мені свої великі боби,
Я ж рільнику за це дам свої великі сирочки!
Коли він поїсть і коли він поп’є,
Я йому додам ще сметани!
Я йому додам ще молока!
Рільник за мене чим кращий?”
Збадорився, збадорився, край берега збадорився.
На берег, вівчар на берег,
Вівчар на берег вивів пасти овець.
До вівчаря, що пас овець на березі,
До вівчаря рільник підійшов,
Рільник Енкімду підійшов.
Думуз із царем ровів та гребель
хотів вже було сваритись,
У полі вівчар, у полі
хотів вже було сваритись,
Вівчар Думуз у полі
хотів вже було сваритись.
“Нам із тобою; вівчарю, нам із тобою;
вівчарю, нам із тобою –
Навіщо нам сперечатись?
Твої вівці на березі хай траву їдять,
Стебла мої хай твої вівці їдять,
В полях різнобарвних Урука хай ячмінь їдять,
Твої кози й овечки хай з моїх ровів воду п’ють.”
“Я – вівчар! І на моєму весіллі,
Рільниче, моїм другом будеш!
Рільниче Енкіду, моїм другом;
Рільниче, моїм другом будеш ти.”
“Пшениці принесу тобі, бобів принесу тобі,
Ячменю з току принесу тобі.
А тобі, дівчинонько, що лиш захочеш дам.
Юна Інанно, ячменю дрібку
та бобів грудку принесу тобі.”
Вівчар із рільником змагався.
Юна Інанно, хвала тобі добра!
Примітки перекладача
Як бачимо, Енкімду вирішив примиритися з войовничо налаштованим Думузом і сам відмовився від одруження з Інанною.
В шумерських творах не завжди вказується хто говорить які слова. Можливо, вони і так знали хто що говорить. Або цей твір виконувався, як постановка в театрі і слова Думуза та Енкімду говорили (чи то співали) різні люди. Хай там як, але кінець твору може читатися складно сучасному читачеві, адже для того, щоб зрозуміти, хто говорить які слова, треба спочатку їх прочитати. До прикладу слова “Нам із тобою; вівчарю, нам із тобою; вівчарю, нам із тобою – навіщо нам сперечатись?” однозначно належать Енкімду, адже звернення йде до вівчаря. Але якби шумери перед цим додали рядок “Енкімду промовив”, нам читалося б простіше. Та шумери цього не зробили. На щастя в цьому творі кому належать чиї слова однозначно зрозуміло. До прикладу в творі “Енліль та Намзідтара” ситуація складніша.
Останні слова Енкімду “Юна Інанно, ячменю дрібку та бобів грудку принесу тобі” звучать трохи дивно. Що малося на увазі, ми можемо лише здогадуватися. Деякі перекладачі, вважаючи такі дріб’язкові подарунки недоречними, перекладають цю фразу інакше, або лишають частину речення без перекладу. До прикладу ETCSL подає це як “Я принесу тобі все що захочеш, діва Інанно, …. ячмінь або …. боби”. Але в оригіналі, щонайменше біля “ячмінь” слово є цілком однозначним – це ґіг – шекель, срібняк, вісім грамів, про який я вже писав у статті “Чому Юда зрадив Христа саме за тридцять срібняків і до чого тут шумери?” Тобто Енкімду говорить, що принесе їй все, що вона захоче, але при цьому каже, що це буде вісім грамів ячменю.
Дуже ймовірно, що ми тут бачимо особливий шумерський гумор. Можливо, Енкімду сам не хотів одружуватися з Інанною – зрештою, ніхто його не питав – і в його словах ми можемо бачити насмішку над Інанною. Якщо врахувати, що Інанна спричинила смерть Думуза в творі “Сходження Інанни у Підземне царство” (є в перекладі Москаленка), то рішення Енкімду було правильним. Також треба згадати, що Інанна хотіла стати коханкою Ґільґамеша, але той їй теж відмовив – про це є шумерський твір, але ця ж історія перекочувала і в аккадський епос. Тобто хоч Інанна і була богинею, але ставлення до неї не завжди було шанобливим.
Деякі місця в цьому тексті – частково зруйновані, наприклад початок твору, або кінець промови Інанни аж до слів Думуза. Але здебільшого там не складно приблизно відновити текст по контексту, що тут і було зроблено.
Назви різних видів пива, сиру та молока у промові Думуза були відносно довільно перекладені на українську.
Фраза “Твої кози й овечки хай з моїх ровів воду п’ють” в оригіналі звучить інакше – “Твої кози й овечки хай з мого Сурунґаля воду п’ють”. Сурунґаль – це власна назва каналу, котра іноді зустрічається в шумерській літературі та царських написах. Оскільки назва каналу в цьому тексті – не принципова, я вирішив перекласти це місце описово.
Пісня підписана, як “бальбале Інанни”. Що саме означає “бальбале” ми не знаємо, лише знаємо, що це – вид пісні і саме такий стиль зазначений у більшості пісень про Інанну та Думуза.
