Притча про Енліля та Намзідтару – це невеличкий твір, в якому жрець – Намзідтара – впізнає бога Енліля, за що той дарує йому добру долю. При цьому обігрується ім’я Намзідтари, що в перекладі означає “Наділений праведною долею”. Притча – філософська, адже Намзідтара обирає собі не таку долю, яку б собі, можливо, обрав посередній шумер.
Для кращого розуміння притчі треба трохи пояснити про світогляд шумерів. Вони вважали, що після смерті людина потрапляє у підземне царство, тобто ідеї пекла та раю в них не було. І людина після смерті залежала від пожертв своїх родичів, або від допомоги богів. Тому за життя людина намагалася мати якомога більше забезпечених нащадків, котрі б після її смерті могли молитися за неї, жертвувати їй їжу та лити воду. Окрім цього при житті люди несли пожертви богам, задобрюючись до них, щоб ті їм теж допомагали після смерті.
Цей переклад є радше переказом, але чому так – буде пояснено після самого тексту, разом з іншими примітками. На українську притча перекладається вперше.
Притча про Енліля та Намзідтару
Намзідтара служив при храмі одного місцевого божества. Але після своєї зміни він завжди ходив у храм верховного бога Енліля, щоб помолитися за свою долю.
Одного дня він саме йшов з храму Енліля, як почув голос: “Намзідтаро, зажди. Звідки та куди ти йдеш?”
“Я саме йду з храму Енліля. Своє я на сьогодні відпрацював, відслужив зі священнослужителями і їх вівцями, а зараз йду додому. Не затримуй мене, я поспішаю.” А озирнувшись навколо і нікого не побачивши спитав “І хто це ставить мені ці питання?”
“Це я – Енліль!” – почув він у відповідь.
Намзідтара глянув на дерево і побачив, що там сидить ворон. Це був Енліль, що перетворився на цього птаха і каркав.
“Воістину, ти – не простий ворон! Ти – Енліль!” – вигукнув Намзідтара.
“Але ж звідки тобі знати, що я й справді Енліль, а не ворон?” – спитався бог.
“Колись давно твій дядько Енмешара несправедливо скинув тебе з престолу. Він посів на ньому і зайняв твоє верховне місце. Тоді він сказав, що зараз його черга наділяти долі” – мовив Намзідтара та опустився у поклоні.
“Це гідна відповідь! Я – Енліль, той хто наділяє долі! Тебе я теж нею наділю і ти переконаєшся, що я й справді Енліль. Ти матимеш срібло, ти матимеш дорогоцінне каміння, ти матимеш худобу і ти матимеш овець!”
“Навіщо мені твоє срібло, каміння та вівці? Куди я їх поскладаю?” – спитав Намзідтара – “Дні людей – пораховані, минають дні, минають місяці, минають роки і життя завершується. Я не проживу більше за сто двадцять років. Ніхто ніколи не прожив більше та й не проживе. Навіщо мені ці багатства? Навіщо мені це майно? Я йду додому, лиши мене, не затримуй мене, я поспішаю.”
Бог відповів “Я – Енліль, той хто наділяє долі! Тепер назви себе ти!”
“Я – Намзідтара – Наділений Праведною Долею”
Тоді Енліль сказав: “Я наділю тебе долею, згідно з твоїм іменем! Ти полишиш свою теперішню роботу і отримаєш посаду в храмі Енліля. І твої діти та нащадки знайдуть роботу в храмі Енліля. Твій рід матиме щасливу долю! За тебе молитимуться і твоє ім’я не буде забуте.”
Після цього ворон махнув крилами та відлетів. А в Намзідтари все сталося так, як і сказав Енліль.
Примітки перекладача
Притча відома з кількох таблиць, але жодна з них не дає цілісної картини. Текст, якщо його перекладати дослівно, зрозуміти складно. Кому належать конкретні фрази – не зрозуміло. Шумерське письмо часто використовувалося більше як мнемонічна допомога. Іноді для того, щоб прочитати текст, треба було хоча б у загальних рисах вже його знати, а клинопис просто допомагав витягнути текст з пам’яті. На письмі часто пропускалися граматичні закінчення – що, до речі, також частково притаманно і сучасному арабському письму. Відсутніми були пунктуаційні знаки, лапки в тому числі. Тексти, що ми їх читаємо, часто записували учні, тому можна очікувати помилок, як граматичних, так і сюжетних. Наприклад, ми можемо побачити табличку з переказом, за який учню потім насправді вліпили двійку.
Проте основна ідея твору зрозуміла. Намзідтара впізнає у во́роні Енліля, за що той його хоче обдарувати багатством, але Намзідтара відмовляється, бо навіщо йому це багатство, якщо він не житиме з ним вічно. Енліль тоді дарує йому кращу долю – а саме що він та його нащадки служитимуть в храмі Енліля. Намзідтара використовує цікавий спосіб, щоб довести Енлілю, що він і справді знає, ким той є – його майбутня доля і є доведенням того, що перед ним Енліль.
Саме відштовхуючись від цього сюжету та спираючись на оригінальний текст, я зробив художній переказ притчі про Намзідтару. Текст значно розширився порівнюючи з шумерським оригіналом. Тут є багато доповнень, які зазвичай позначають зірочками та виносять поза текст у виноски. Більшість контексту, який був зрозумілий тодішньому читачу, але не зрозумілий сучасному – є включений прямо в текст.
Але таки ще декілька моментів роз’ясню. Енліль – це верховний шумерський бог – в оригіналі бог повітря, але мав також функції творця. В тексті згадується дядько Енліля Енмешара. Але про нього нам майже нічого не відомо. Якщо вам цікаво детальніше дізнатися, що ж там сталося між Енлілем та Енмешарою, то я вас розчарую – цей міф більше ніде не записаний. Енмешара – це взагалі цікавий і загадковий персонаж, якого іноді асоціюють з первинним хаосом.
Як вже було сказано раніше, шумери вірили у те, що посмертне життя людини залежило від того, чи за неї молилися, чи ні. Якщо її нащадки за неї моляться і носять пожертви, то в неї буде хороше посмертне життя. Але щойно її забувають, то посмертне життя стає нещасливим. Саме тому щастя нащадків у притчі є важливішим за багатство.
