Вступ
В шумерській літературі є багато похвал та самопохвал царів. Одними з найважливіших є твори присвячені царю Шульґі. Але твір, який зараз називають "Шульґі А", або "Шульґі – бігун" є особливим. Адже Шульґі тут не просто хвалить свої вміння, силу чи сміливість. В цій самопохвалі він ще й описує свою пробіжку на довгу дистанцію – між Ніппуром та Уром і назад, що є дещо незвичним для такого типу текстів.
Відстань між цими містами – трохи більше за 150 кілометрів, або за шумерськими мірами – п'ятнадцять данна. Ми не знаємо деталей цієї пробіжки, але якщо вірити на слово, то Шульґі – це воістину піонер ультрамарафонів і міг би бути покровителем, або хоча б натхненником бігунів на довгі дистанції.
Детальніше про те, чому Шульґі хвалився своєю пробіжкою буде описано після самого перекладу. Зараз же трохи зосереджуся на структурі тексту, щоб він легше сприймався.
Починається цей текст поетичними і відносно стандартними хвалебними рядками. Далі йде опис самої пробіжки. В цьому перекладі цей опис передано в іншому – а саме прозовому – форматуванні, адже стилістика тексту хоч і лишається доволі піднесеною, але вже більш наближена до оповіді.
Спочатку Шульґі розказує, як він привів до ладу дороги, при чому, вочевидь, дуже важливою трасою була дорога Ніппур-Ур. Далі Шульґі вирішує пробігти вздовж цієї дороги. Прибуття до Ура описується непрямо – адже вважалося що кожен шумер знає, що храм Е-Кішнуґаль знаходиться саме в Урі. Тепер ви теж це знаєте, тому вже зможете побачити коли саме в цьому тексті Шульґі прибуває в Ур. Коли ж Шульґі вирішив повертатися назад, то розпочалася буря, але Шульґі це не відлякало.
Завершується твір знову ж таки хвалебними рядками, котрі разом із першими хвалебними рядками ніби обрамляють весь текст.
Пропоную ознайомитися із власним перекладом цієї самопохвали. Після нього будуть детальніші пояснення до тексту.
Самопохвала "Шульґі – бігун"
Я – цар! Ще в утробі був витязем!
Я – Шульґі! Народився я чоловіком сильним!
Я – лев із грізним оком, змій породив мене!
Я – цар усіх чотирьох кутів неба!
Я – чередник, я – пастир для чорноголових!
Я – всевладний бог всіх земель!
Я – син породжений богинею Нінсумун!
Я – обраний у серці своєму святим богом Аном!
Я – чоловік, що мене наділив долею бог Енліль!
Я – Шульґі, улюбленець богині Нінліль!
Я – той, ким воїстину опікується богиня Нінтур!
Я – той, кому мудрість дав бог Енкі!
Я – сильний цар бога Нанни!
Я – ревучий лев бога Уту!
Я – Шульґі, за красу обраний богинею Інанною!
Я – досконалий дорожній мул,
Я – кінь, чий хвіст розвівається дорогами,
Я – осел Шаккана, що бігу жадає,
Я – вмілий писар богині Нісаби.
Як моя мужність, як моя сила,
Так і мудрість моя вдосконалюється.
Хто слова правдиві каже, хай поруч зі мною буде.
Чеснота мені люба,
А гріх мені нелюбий,
Хто слова гріховні каже – той ненависний мені.
Я – Шульґі! Могутній цар, над іншими здіймаюся!
Оскільки я – дужий і своїм плечем радісно уживаю, то стопи свої розвернув та дороги Країни до ладу привів: верстові камені встановив, заїжджі двори звів, біля них сади висадив, місця відпочинку заснував і туди знавців наставив. І чи з низин хто йде, чи з височин хто йде у добрий час може там прохолодитися. А подорожні та мандрівники, що поночі прибувають хай знайдуть там прихисток, як за стінами міста.
Щоб ім'я моє до далеких днів згадувалося і з вуст не сходило і щоб хвала мені Країною ширилася, і щоб славили мене у землях далеких, то я – бігун – всю силу свою зібрав і щоб швидкість свою показати з Ніппура до цегляного Ура – туди й назад побігти, ніби б це була відстань лиш у десять верст вирішив – так серце моє підказало мені.
Лев, що мужність його не слабшає, таким сильним я є. Пов'язку невелику на бедра пов'язав. Немов розгніваний голуб, що коло змії літає, свої руки я розправив. Немов птах Анзуд, що на рідні гори оком кинув, свої ноги я розставив. Жителі заснованих мною міст повставали переді мною. Чорноголові, численні мов вівці, із захватом славили мене.
І немов те гірське козеня, що до свого прихистку копитцями тупаючи біжить коли Уту-Сонце зі своєї домівки широко світить, так і я тоді увійшов в місячний храм Е-Кішнугаль. Храм Місяця-Суена багатий на жир тварин заповнив я достатком, биків там зарізав, овець у жертву приніс, і барабани з бубнами там заграли, і пісні гарні там залунали. Я – Шульґі, людина достатку, хліб пожертвував там.
Немов лев, що з царської управи страх поширює, я в храмі Е-Ґальмах богині Нінеґалі коліна розслабив, у воді їх омив, коліна схилив, хліба поїв. Мов яструб, мов сокіл я здійнявся, повен сил до Ніппуру я повертався.
Та тоді грім загримів, буревій закрутився, на лють північного вітру південний вітер гуркотом відповів. Блискавка миготіла, обʼєдналися сім небесних вітрів. Так буря ревіла, що земля затремтіла, від голосу Ішкура все небо широке трусилось. Небесний дощ із земною водою змішався, град малий і град великий по спині моїй стукотів.
Але я – цар! Страх до мене не наблизився! Плоть моя не затремтіла! Вперед рвонув, мов юний лев! Гнав, немов степовий віслюк! З радісним серцем помчав я, сам я біг мов молодий осел! І поки Сонце звернуло очі до свого дому я вже дорогою покрив сто пʼятдесят верст.
Мої жерці саг-урсаги задивлялися на мене: адже в один день в Ніппурі та в Урі я справив свято ешеш. Моїм братом, моїм другом є мужній Уту-Сонце! В дворці, що в небі був заснований, пив пиво я, а мої музики пісні мені співали, на семи барабанах-тіґі граючи. І моя жона – юна Інанна, володарка радості неба й землі – сиділа поруч зі мною, їла й пила.
Але воістину, не вихваляюся я! Куди б очі мої не глянули, туди піду і куди б серце моє не забажало – туди прибуду! Слова, що на таблиці цій мною записані – клянуся святим Луґальбандою – батьком своїм, і Нанною – царем неба й землі – правдивими є. З давніх-давен не було в Шумері такого царя, як я!
І хай же Ан корону
правдиву, величну, золоту
на голову мою міцно посадить!
І хай же в Оселі Богів
лазуритовий жезл в руки я візьму!
І хай же на білому престолі,
що міцно на землі стоїть,
голову до неба я здійму!
І хай же владарювання
в моїх руках зосередиться!
І хай же чужі землі підкоряться мені,
а Країна – міцною буде!
І хай же підвладні мені люди
чотирьох кутів неба
ім'я моє прославляють!
І хай же пісні святі про мене співають!
І хай же величність мою
вихваляють ось так:
"Могутність царська твоя – славна!
Місяцем-Суеном із Е-Кішнугаля
Дарована тобі була сміливість,
сила та солодке життя!
Могутність тобі дав сам Енкі!
Бо ти – Шульґі!
Чужі землі винищуєш,
а Країну посилюєш!
Жрець, котрому на небі й землі
рівного нема!
Шульґі, владний сину Неба,
хвала тобі добра!"
Нісабі – слава!
Декілька фактів про пробіжку Шульґі
Шульґі – це шумерський цар, що правив під кінець третього тисячоліття до нашої ери (приблизно в період 2094 – 2046 років до нашої ери). Жив і правив він в добу, котру ми зараз називаємо "Третьою урською династією", або більш поетично "шумерським ренесансом". Шульґі був одним з найвпливовіших царів свого часу. І йому присвячено багато творів.
Чому Шульґі вирішив прославити себе саме бігом? Насправді витривалість та вміння добре бігати були настільки ж важливими для воїнів давнини, як сила та вправність. Адже треба було наздоганяти суперника, або швидко маневрувати на полі бою. Оскільки Шульґі вважав себе воїном, то у тому, що він вихвалявся своїм бігом не було нічого дивного.
Зрештою, Шульґі навіть мав попередника. Згідно з переказами напівлегендарний цар Урука Луґальбанда випросив у чарівного птаха Анзуда не багатство і не силу, а саме швидкість. І поява імені Луґальбанди у самохвалі Шульґі не є випадковістю.
Облаштування дороги між Уром та Ніппуром, що згадується в цьому тексті була настільки важливою, що на честь цієї події навіть назвали рік, а саме: "Рік, коли ніппурська дорога була приведена до ладу" (курсивом – відтворення очікуваного тексту).
Річ у тім, що шумери для рахування років використовували не цифри, а власні назви. І зазвичай рік називали на честь події, котра в цей рік трапилася – часто це була будова храму, або перемога над суперником. Писарі вели списки назв років, щоб орієнтуватися у відліку часу. Що цікаво – наступним роком в правлінні Шульґі був "Рік, коли цар з міста Ура до міста Ніппура назад повернувся". Швидше всього ця назва року натякає на пробіжку, котрою Шульґі пишається у цій самопохвалі, що означає, що в цьому тексті йдеться про справжні історичні події.
Текст прямо говорить, що Шульґі справив свято "ешеш" в двох містах за один день. Тобто щонайменше з Ура в Ніппур він пробіг за один день. І хоча ця самопохвала говорить про пробіжку в обидві сторони, дуже сумнівно, що Шульґі зміг за один день пробігти триста кілометрів. Але текст цього і не стверджує. Втім і 150 кілометрів за один день – це геть не мало, хоча для дуже добре тренованої людини – реалістично.
Між Уром та Ніппуром і справді приблизно 150 кілометрів. Ця ж цифра згадується в тексті. Хоча шумери використовували іншу величину для вимірювання далеких відстаней, а саме "данну". Взагалі "данна" – це була одиниця виміру часу – всю добу ділили на дванадцять "данн", що робить "данну" рівною двом годинам. Відстань за яку людина проходить одну "данну" теж називали "данною", тобто це було ледь більше за 10 кілометрів. В цьому перекладі взято приблизне переведення "данн" у версти – одна до десяти. Тобто там, де в тексті згадується 10 верст – то йдеться про одну данну (що є, до речі, цілком точним відповідником). Цікаво, що Шульґі вважав відстань в одну данну (десять верст) – мізерною.
Принагідно згадаю, що поділ доби на данни зберігся і в майбутньому. Значно пізніше ввели денні та нічні данни (і це вже були не шумери) по дванадцять на кожну пору дня, що утворило звичний нам поділ доби на двадцять чотири години.
Подвиг Шульґі, на жаль, є невідомим не лише у широких колах, але ані серед бігунів. І тому забіги на сто миль (приблизно тих самих 15 данн) є просто підтипом "ультрамарафонів". Хоча теоретично бігуни могли б взяти цю історію на озброєння і такі забіги могли б називатися "ніппуро-фонами", або "забігами Шульґі".
Інші примітки
Цей текст був досить популярним. Знайдено понад шістдесят його копій. Він був частиною так званої "декади" – десяти текстів, що були обов'язковою програмою в шумерських школах.
В цій похвалі згадується декілька богів і більшість з них – це найвідоміші шумерські боги. Це: Ан – бог неба, Енліль – верховний бог, Нінліль – жінка Енліля, Нінтур – богиня родючості, Енкі – бог мудрості, Нанна, або Суен – бог місяця, Уту – бог сонця, Ішкур – бог бурі, Інанна – богиня любові та Нісаба – богиня письма, посвятою котрій закінчується ця хвала.
Ще тут згадується Шаккан. Це – бог, який часто асоціюється з дикими степами та ослами і "осел Шаккана" – це стале словосполучення. Порівняння з ослом може в нас викликати посмішку, але треба врахувати, що конів в шумерів довший час не було і твариною, що відігравала роль коня був осел. І саме осел асоціювався зі степами та бігом. Також шумери знали декілька видів ослів, тому не виключено, що їхні бойові осли відрізнялися від тих, яких ми знаємо зараз.
Згадується тут також богиня Нінсумун. В неї не було якоїсь конкретної функції. Як і багато інших шумерських богів вона просто була богинею. Вона була також жінкою Луґальбанди – легендарного царя Урука, ім'я котрого теж згадується в цій самопохвалі і про якого вже було написано. Шульґі вважав себе сином Нінсумун та Луґальбанди. До речі їх же ж сином себе також вважав Ґільґамеш. Шумери часто називали своїх богів-покровителів своїми батьками.
Окрім храму Е-Кішнуґаль тут також згадуються храми Е-Ґальмах та Е-Кур. Храми в шумерів мали власні назви, але не завжди вони були унікальними. Наприклад назва храму Е-Ґальмах зустрічається щонайменше в шістьох містах, при чому найвідомішим є храм в місті Ісін. Можливо така популярність імені пов'язана з тим, що дослівно це перекладається як "Величний палац", або "Могутній великий храм".
Е-Кур же тут перекладений, як "Оселя Богів", хоча дослівний переклад мав би бути "Храм-гора". Е-Кур грає особливу роль в шумерській релігії і є місцем збору верховних богів, на кшталт грецького Олімпу. Але Е-Кур – це також назва храму Енліля в Ніппурі. Швидше всього в цій самопохвалі обігруються обидва значення.
Насамкінець зверну увагу на різницю у ставленні до Країни (в оригіналі – Калам) та землями, або чужими землям (в оригіналі – кур-кур). Схоже до греків, шумери ділили світ на рідний та варварський. Варварський світ – кур-кур – треба було підкоряти і не надто жаліти. Саме тому Шульґі чужі землі підкорює та винищує, а Країну – посилює.
