Про мене не складатимуть віршів
Ніхто не гляне ізі мною снів
Не казатимуть щирих слів
Не проводитимуть закоханих днів
Ніхто не напише для мене пісень чи картин
Та і те неважливо, я не зронятиму сліз намистин!
Життя моє як той нектарин
Я є щаслива й розумна і серце моє не сумує без пристрасти чужої жарин
Просто я не така, як я мріяла, коли була малою
Я не зростаю гнилою чи злою
Просто я не та, як я мріяла буду, коли була малою
Проте, досі крута і труджуся бджолою
Може, колись і гарненька, та коли я щаслива, о боже!
Дивитись на мене, повірте, негоже!
Ох, а ця усмішка, здається, нічого вже мені не поможе!
Та і нічого страшного, радість все переможе
Це такий сором бути такою!
Якою «такою»? Ой, та не знаю, сякою!
Незграбною, дуркуватою, може, занадто мʼякою
Ох, який сором, та головне не жорстокою!
Все, ой, заплуталась!
Спати хочу, але досі гигочу
Все, до побачення, до зустрічі, я вам шепочу
Колись іще стрітимось, а то без толку толочу
