ДИСКЛЕЙМЕР
Ця стаття, як і інші статті у майбутньому, торкається однієї з моїх книг, замовити яку ви завжди зможете за посиланням Instagram (mrk.haggai), що закріплене у цьому профілі.
БЕЗ СПОЙЛЕРІВ.
Ціль міні-блогів - розкриття сенсів, деталей творів та донесення власних думок як автора усім бажаючим представникам суспільства.
За основу взята книга “БезСмертне КОХАННЯ“.
При написанні цієї невеличкої за змістом історії, передімною стояла чітка ціль – будь-що укласти угоду з дияволом. В переносному сенсі, звісно. Без усіляких кривавих ритуалів та продажу чиєїсь невинної душі. Зараз я спробую пояснити, що саме мається на увазі.
Попри багаторазові переписи книги, навіть зміни головної ідеї твору (і таке буває), в мені ніяк не згасало бажання залучити певне зло, здатне залякати, розлютити, викликати огиду або навіть привабити. І кажучи “зло”, я маю на увазі не якихось містичних духів, демонів чи нечисту силу (тьфу-тьфу-тьфу, постукав три рази), а конкретні дії – людські дії: приниження, тортури, чи то фізичне, сексуальне насилля. Далі додумайте самі.
Авжеж, це жахливо, особливо за межами звичайних вигадок, але якщо замислитися над щирістю цих вчинків... Не думаю, що в когось виникнуть сумніви з приводу їх правдоподібності, розумієте? Можна підробити гнів, смуток, радість - тільки не якусь божевільну хрінь, що є піковою точкою будь-якого почуття людини. Неможливо підробити вбивство, наприклад. Адже, вбивство є вбивство. І найцікавіше тут те, що воно може бути вмотивоване цілком собі життєвими речима, по типу: нерозділене кохання, проблеми на роботі, розлади в сім’ї, черезмірна радість (так-так, вам не почулося). Тобто, чисто теоретично, кожен з нас, щойно зірве “гальма”, спроможний коїти страшне через звичайне повсякдення. Саме на цій філософії побудована моя книга.
Перейдемо до деяких сцен “БезСмертного КОХАННЯ”. Стисло, щоб без спойлерів. У кульмінаційній частині всієї розповіді, коли Валентин (головний герой) усвідомлює, що він остаточно провалив особисте життя – у цей момент ми бачимо, як він деприсує. Це яскраво проявляється у його словах, риданні, жбурлянні усього навкруги, та як я вже казав, такі речі можна підробити. І після того, як він відкидає “гальма”, відбувається капець яка трешова річ, а конкретно – секс, але такий, що після нього в реальному житті, певно, заперли б у найвіддаленішу дурку. Та, як би це не було дивно, в контексті історії ми розуміємо цей вчинок, ми віримо йому, пробачаємо його, він не здається нам таким мерзотним, тому що по справжньому розкриває почуття героя, його внутрішні переживання. І така відвертість по справжньому захоплює.
Та ж аналогія з Наталі (одна з головних персонажок). Її відносини з Валентином на протязі історії, м’яко кажучи, не однозначні. І ми також вбачаємо це у досить неформальних вчинках “поїхавшої” жіночки. Як її почуття вирують із боку в бік, впираючись то у майже материнську любов, то у пекельну ненависть (хотілося б розкрити тему Наталі/Валентин більш детально, але спойлери, спойлери, спойлери. Поки що без них).
На цьому і зав’язується суть “угоди з дияволом”. Коли відкидаються будь-які моральні рамки і перед нами постає дійсна природна реакція людини на ту чи іншу ситуацію. І не обов’язково це повинно бути щось погане. Це може бути цілком світла подія, але реакція може бути настільки сильна, настільки нестримна, що просто зносить ту саму “червону межу”, перетворюючись з чогось доброго у чисту подобу зла. Ось такий парадокс, виходить - парадокс справжньої свободи.
