Протягом більшої частини другого президентського терміну Дональда Трампа уряди різних країн стикалися з одним і тим самим питанням: як вести переговори з американським лідером, який використовує економічний тиск як інструмент для досягнення ширших політичних цілей? Канада щойно запропонувала свою відповідь. Вона сказала «ні».
21 серпня прем'єр-міністр Канади Марк Карні вийшов із торговельних переговорів із Вашингтоном, дійшовши висновку, що Сполучені Штати вимагають надто багато в обмін на мізерні поступки.
«Ми не можемо прийняти те, що вони запропонували, і не дамо того, про що вони просять», — пояснив Карні наступного дня.
За цим послідували нові американські мита, і Канада вирішила відповісти дзеркально — долар за долар.
Значення цього кроку виходить далеко за межі звичайної торгівлі. Китай та Бразилія вже чинили опір економічному тиску Трампа, але Канада належить до зовсім іншої категорії. Це давній союзник США та один із їхніх найближчих економічних партнерів.
Це не торговельна війна з супротивником. Це щось значно більш незвичне: конфлікт між двома країнами, чиї економіки були глибоко переплетені десятиліттями.
Мексика пильно стежить за ситуацією. І не тому, що шлях Канади обов'язково відповідає мексиканським інтересам, а тому, що події навколо Оттави дають уявлення про політичне середовище, в якому Мехіко доведеться вести власні переговори з Вашингтоном.
Канада сказала «ні». Мексика — нотує.
Показово, що в самій Мексиці цей розрив залишився майже непоміченим. Канадський журналіст Девід Агрен, який працює в Мехіко, зазначив у The Globe and Mail, що ця тема відійшла на другий план через увагу до внутрішньополітичних подій.
Публічно президентка Мексики Клаудія Шейнбаум применшила значення цього розриву, назвавши його «розбіжністю» та висловивши надію, що її північні сусіди зрештою дійдуть згоди. Вона діяла вкрай обережно, щоб не перетворити канадський конфлікт на свій власний і не дати Вашингтону приводу думати, ніби Мексика та Канада формують спільний фронт проти Трампа. Проте певні аспекти цих провалених переговорів безперечно мають привернути увагу Мехіко.
Особливе занепокоєння викликали дискусії щодо автомобільної галузі, зокрема трактування правил походження товарів. Однією з проблем, що призвела до зриву переговорів, як повідомляється, стала відмова Вашингтона поширити тарифні пільги на середні та важкі вантажівки. Подібний підхід до Мексики завдав би нищівного удару по автопрому, який стрімко розвивався завдяки десятиліттям північноамериканської інтеграції.
Важливу роль відіграє і політичний чинник. Усередині країни Карні має достатньо політичної підтримки та простору для маневру, щоб зайняти жорстку позицію. Ймовірно, Шейнбаум також його має. Але її уникнення публічної конфронтації, схоже, відображає свідому стратегію, сформовану ширшими ставками Мексики у відносинах із Вашингтоном, де торговельні переговори розгортаються на тлі співпраці та напруженості навколо питань міграції та безпеки.
І Мексика, і Канада мають спільний кордон зі Сполученими Штатами та є учасниками Угоди між США, Мексикою та Канадою (USMCA). Обидві країни спрямовують більшу частину свого експорту на американський ринок, і обидві мають глибоко інтегровані виробничі сектори, побудовані навколо північноамериканського спільного виробництва. Однак структура їхніх економічних відносин зі США суттєво відрізняється.
Канада поєднує виробничу інтеграцію — зокрема в автомобілебудуванні — з масштабним експортом енергоносіїв, природних ресурсів та стратегічних товарів. Натомість експортні відносини Мексики зі США набагато більше сконцентровані на промисловому та спільному виробництві. Промислові товари становлять приблизно 92 відсотки мексиканського експорту до Сполучених Штатів, і значна їх частина тісно пов'язана з інтегрованими північноамериканськими виробничими ланцюгами.
Відповідно, їхні переговорні позиції також різняться. Карні дійшов висновку, що інтересам Канади зараз краще відповідає проведення чіткої червоної лінії. Мексика ж іде іншим шляхом.
Чотири уроки для Мексики
Якими б не були стратегії сторін, наслідки цього розриву вийдуть далеко за межі Канади та Сполучених Штатів. Принцип «око за око, зуб за зуб» — а відтепер і «долар за долар» — може здаватися ефективною політичною відповіддю на тиск. Проте для настільки глибоко інтегрованих економік взаємні торговельні заходи мають наслідки для обох економік. Це неминуче вдарить по гаманцях обох країн, а якщо конфронтація триватиме, то й по всій Північній Америці загалом.
Мексика та Канада мають спільний інтерес — зберегти міцну економічну архітектуру Північної Америки. Однак канадський досвід наочно демонструє: досягти цього буде вкрай складно, якщо Вашингтон дивиться на ситуацію під іншим кутом.
Для Мексики цей епізод став джерелом чотирьох важливих уроків.
1. Це політичні, а не суто технічні переговори
Вашингтон чітко дав зрозуміти: доступ до американського ринку може слугувати потужним важелем впливу в питаннях, що виходять далеко за межі звичайної торгівлі. Саме тому Мексика повинна підходити до процесу перегляду угоди USMCA (Угоди між США, Мексикою та Канадою) насамперед із політичної точки зору.
Однією з таких політичних «гарячих точок» може стати Китай. Як повідомляється, однією з причин зриву американо-канадських переговорів стала вимога Вашингтона обмежити право Канади укладати торговельні угоди з третіми країнами. Для Марка Карні це стало «червоною лінією», яку він назвав питанням національного суверенітету.
Угода USMCA вже містить так звану «отруйну пігулку» — пункт, який дозволяє іншим учасникам вийти з договору, якщо одна зі сторін підпише угоду про вільну торгівлю з країною, що має «неринкову економіку» (формулювання, яке всі однозначно трактують як натяк на Китай). Мексиці варто бути готовою до того, що під час наступного перегляду USMCA Вашингтон вимагатиме ще жорсткіших запобіжників, особливо щодо китайських інвестицій у стратегічні сектори.
Схоже, Мексика вже почала рух у цьому напрямку. 31 серпня уряд Клаудії Шейнбаум направив до Сенату проєкт реформи. Згідно з ним, угоди з придбання іноземними компаніями активів у сферах енергетики, штучного інтелекту, виробництва напівпровідників, кібербезпеки та обробки даних обов’язково перевірятимуть на предмет загроз національній безпеці. Цей крок може допомогти Мексиці продемонструвати, що вона серйозно ставиться до занепокоєнь США щодо китайського капіталу, при цьому формально не відмовляючись від права на незалежну торговельну політику.
2. Економічна інтеграція — це палиця з двома кінцями
Мексика має усвідомити суперечливий характер своєї економічної інтеграції зі Сполученими Штатами. Десятиліттями ця інтеграція залишалася однією з головних економічних переваг країни, приваблюючи колосальні інвестиції та перетворюючи Мексику на невіддільну ланку північноамериканського виробництва. Проте взаємозалежність працює в обидва боки: мита роблять Мексику вразливою до тиску, але водночас залежність США від мексиканської сировини, комплектуючих та виробничих потужностей дає Мехіко власні важелі впливу.
3. Нічого не вирішено, поки не поставлено останній підпис
Буквально за кілька днів до розриву здавалося, що Канада та США досягли суттєвого прогресу в найгостріших питаннях. Шейнбаум розмовляла з Карні у четвер, напередодні краху переговорів, і згодом згадувала: під час тієї телефонної розмови «здавалося, що про все вдасться домовитися». А потім через вимоги, висунуті в останню хвилину, весь процес зайшов у глухий кут. Як каже мексиканське прислів'я: «Del plato a la boca se cae la sopa» (Поки до рота донесеш, з ложки розіллєш). Мексика має бути готовою до невизначеності навіть тоді, коли угода здається майже укладеною.
4. Тристоронній формат дає більше переваг
Мексика має значно більше важелів впливу в рамках тристороннього формату, ніж залишаючись сам на сам за столом переговорів зі США. Мехіко та Оттаві не обов'язково мати ідентичні позиції, так само як Мексиці не потрібно підтримувати Канаду в кожній суперечці з Вашингтоном. Однак збереження саме тристороннього формату відповідає глибинним інтересам самої Мексики.
Головний виклик полягає в тому, що Вашингтон, схоже, дедалі комфортніше почувається, ведучи переговори з кожним зі своїх сусідів окремо. Тому Мексика повинна бути готовою до такого сценарію, водночас не провокуючи його. Мехіко необхідно мати напоготові чітку двосторонню стратегію. Ця стратегія має визначати: чим Мексика за жодних умов не поступиться, де є простір для компромісу, і які саме американські галузі та регіони критично зацікавлені у збереженні транскордонного виробництва.
Вікно у майбутнє
Для Мексики розрив між США та Канадою — не приклад для наслідування і не застереження від конфронтації з Трампом. Радше, це можливість побачити, як можуть розвиватися майбутні переговори, і зрозуміти їхню приховану динаміку.
Канада вже обрала свій шлях. Тепер Мексиці доведеться прокладати власний — такий, що відображатиме її унікальні національні інтереси, наявні важелі впливу та безпрецедентну глибину економічної інтеграції зі Сполученими Штатами.
Джерело — Atlantic Council
