“А Україна це хіба не частина росії?”. Скільки разів я тільки не чула цю фразу від Американців різного віку. Доводилося таке чути як від однолітків, так і від досвідчених дорослих і навіть вчителів.
У 14 років ця фраза мене не обурювала, а лишень викликала сміх, і сміючись з ось такого питання я терпляче пояснювала людям що це дві різні країни. Питання були і про мову, щось із схожим контекстом до “А ви ж російською розмовляєте, хіба Українська мова не просто діалект російської?”.
Питання схожості мов я не усвідомлювала ще довший час. Росла я на заході України, та розмовляла Українською з малечка, та все ж російську я знала і розуміла відколи можу себе пам’ятати. Справа в тому, що телебачення і все що було на ньому (особливо дитячий контен) були російською. Ось так і вийшло що Українською я користувалася в суспільстві та навчаючись у школі, але споживала інформацію з медіа простору російською. Я ніколи не вивчала російську навмисно, а тому мені вона здавалася другою рідною. Тільки зараз я розумію на скільки глибоко я помилялася.
Як же я відповідала на питання схожості мов у віці 14-15 років? Соромно згадувати і досі, але я приводила приклад схожості Британської Англійської та Американської Англійської. Різниця між двома “мовами” проявлялася у іншій вимові та кількох словах які повністю відрізнялися. Такою була різниця між Укаїнською та російською у моєму розумінні. Сьогодні я знаю що різниця між ними більше схожа на різницю між Англійською і Німецькою. Американці не розуміють Німецької не вивчавши її про те Британців ще й як розуміють.
Моїм не розуміння різниці я завдячую зросійщенню, але абсолютне не розуміння різниці між Українцями і росіянами у Сполучених Штатах, це вже результат невтомної роботи тої ж російської пропоганди.
Попри те що у минулому США як країна не прославлялася довірою до СРСР, або ж росії, та за останніх 35-40 років, тут розвинувся цілий культ “російської культури”, “радянського романтизму”, та “кльових алентів із КГБ”. Попри це все, будь хто з Східної Європи це автоматично росіянин.
З часом, зайнявшись саморозвитком та вивченням моєї історії та культури, я зрозуміла на скільки сильно ми відрізняємся від росіян. Вивчення історії переслідувань Українського народу, та самостійні розслідування таких трагедій як Голодомор, відкрили мені очі на таємницю чому ж російська мені з малечку здавалася такою звичною і навіть рідною. Багато що з вивченого та прочитаного кидало мене то в гнів то в сльози, та все це зростило мою свідомість як Українки. Бабусині перекази про репресії та голодування мільйонів уже не здавалися просто далекими історіями, а будь яка можливість розвіяти стареотипи і просто відверте не розуміння України перед публікою сприймався як обов’язок.
Після 24 лютого, 2022 року багато що змінилося у розумінні України серед Американців, та все ж, ті голоси які і надалі кричать про невідрізниму схожість та принадлежність України до росії, не стихають а навпаки стають гучнішими. Іноформаційна війна на цьому полі бою ще триває, і багато з нас, хто опинився у Штатах по різних причинах, стали солдатами у цій війні. Можливо в перше за стільки років не розуміння чому я опинилася тут у далекому 2016-му, моє призначення стає хоч трішки зрозумілим.
