Рецензія на новий серіал від Netflix та студії A24
"Сварка" вже пару тижнів як хайпує після релізу на Нетфлікс, і наче є квінтесенцією всього репертуару студії А24 — це хуліганистий серіал, що від серії до серії може змінити жанр, підняти серйозні екзистенційні теми, покритикувати капіталізм та і просто підкинути декілька добірних приколів. Жанрова палітра в серіалі сценариста Лі Сон Джина варується від ситкомної комедії до кримінального трилера, мелодрама змінюється абсурдом, абсурд змінюється слоуберн горором, тощо. Проте чи дійсно ця жанрова солянка заслуговує на таку увагу та схвалення?
Зачин історії в "Сварці" дуже простий: різноробочий-відчайдух Денні Чо (Стівен Йон) вирішує повернути в магазин декілька грилів, однак губить чек, а після цього свариться на паркінгу з водієм дорогого білого Мерседесу, який надто агресивно сигналить йому — все це переростає в дорожню сварку з переслідуванням, середніми пальцями та образами. Не в змозі наздогнати свою Немезиду, Денні запам'ятовує номера авто і вирішує помститись. Єдине чого не знає Денні — його візаві зовсім не чоловік, а досить успішна бізнесвумен Емі Лау (Елі Вонг). Так маленька сутичка на дорозі переростає в люту, практично діалектичну ворожнечу.
Описана вище зав'язка цілком могла б підійти новому сезону "Фарго", однак "Сварка" не зупиняється на криміналі чи фірмовій коенівщині, а йде трошки далі. Власне "Сварка" — це "Фарго" з якого вилучили всіх більш-менш однозначних персонажів: і хороших, і поганих. Натомість головні герої серіалу розгублені люди, здатні як на хороші, так і на погані вчинки. Проте серіал їх не засуджує, та не відбілює, радше відноситься зі співчуттям. А із цього насправді витікає головний конфлікт серіалу, і це зовсім не протистояння Денні та Емі, скоріше про внутрішнє протистояння кожного з них.
"The only thing worth writing about is the human heart in conflict with itself" — власне цитатою Фолкнера досить легко описати суть "Сварки", бо дорожня сутичка Денні та Емі лише відкриває конфлікти в них самих, які кругами по воді призводять до неочікуваних поворотів та нових сутичок.
На фоні внутрішніх конфліктів, шоураннер Лі Сон Джин підкидує ще декілька соціальних. Тут є і класичний мотив боротьби в капіталістичному суспільстві, бо обоє головних героїв відчайдушно женуться за "американською мріє", але в результаті отримують депресивний розлад та невроз. До цього ж додається мотив чужої землі, адже і Денні, і Емі — нащадки азіатських емігрантів. В цьому серіал, до речі, ще і влучно потрапляє в тренд азіатської перспективи в Америці. Не дарма ж "Все водночас і одразу" взяв купу Оскарів цього року.
Проте, "Сварка" може бути трохи глибшою ніж просто постмодерністський мультижанровий серіал чи чергова критика сучасного капіталізму. Власне головний козир цього шоу в його діалектичній природі. Не дарма, на початку Денні переконаний у тому, що його кривдник на парковці — чоловік. Але це сценарний хибний слід. Хоча, давайте уявімо "Сварку" як протистояння двох чоловіків — звісно, в історії можна було б знайти потрібну глибину, але вона б зі старту попахувала б "мірянням пісюнами". Натомість, в "Сварці" центральний конфлікт якраз між жінкою та чоловіком, і його вже не звести просто до "міряння пісюнів".
Однак, це радше драматургічний прийом аніж цілісне висловлювання про відмінність чоловіка та жінки, але прийом робочий і серіал дуже вміло його використовує. На початку Денні та Емі здаються повними протилежностями. Він — холостяк, вона — сім'янинка. Він — бідний, вона — багата (або скоро стане такою). Врешті-решт він — чоловік, вона — жінка.
Проте чим далі дивишся, ти більше розумієш, що вони набагато більш схожі, ніж самі це розуміють. Бо насправді, жоден з героїв себе не розуміє і саме ця сварка, цей конфлікт і стає передумовою не тільки для розуміння іншого, але й для розуміння самого себе. І все це надзвичайно підкреслюється у напрочуд психоделічному фіналі серіалу.
Спробую узагальнити суть серіалу "Сварка". Щоб зрозуміти себе, треба зтикнутись з іншим. Щоб здолати іншого, треба його зрозуміти. А щоб зрозуміти Іншого, треба усвідомити себе ним. І врешті-решт долаючи іншого, подолати себе, а отже і зрозуміти.
Наостанок відступлю від філософського словоблуддя, і додам ще декілька простих тез про серіал:
– на жаль, серіал не уник "прокляття Нетфліксу" – ритмічно серіал уповільнюється в середині сезону і трохи топчеться на місці;
– ближче до фіналу в шоу з'являється якась дивна лінчевщина, яка аж ніяк не стикується із загальним тоном;
– Елі Вонг та Стівен Йон в головних ролях створили чудову "електричну" хімію, вангую для обох Еммі "За найкращу головну роль в комедійному серіалі";
– Продовження цієї історії не хотілося б та і воно не потрібне, а от у форматі антології я б із задоволенням ще б глянув якусь "Сварку" з новими персонажами.
