коле у бо ці довгі прогулянки
доведуть до сказу заведуть до моги ли ш
ти під бо комфорт даєш ти наче
ф о р т е ц я
ц я ц ти
чому про нас не можна сказ ати в одни ні
лежати на трав і земл я ще холод на
я хочу плака ти пробач мою крихкість
моє почут тя крих кості крихкістки
звіс но
звіст кислі як я гидкі перші
паростки що про биваються
з-під землі
римуєця з в імлі
ми неправиль ні бо пробивали ся в імлі
мені сльо затікає у вухо
як це бути зрозу мілою
усе, що від бабусі — залишай
Не мантра героя й не крик переможця. Це — тиха обітниця любові, що вчить тримати не лише меч, а й душу. «Лицарське кредо» — про силу, яка ніколи не ставить себе вище, але завжди стоїть поруч. Про слово, що оберігає краще за зброю.
Не мантра героя й не крик переможця. Це — тиха обітниця любові, що вчить тримати не лише меч, а й душу. «Лицарське кредо» — про силу, яка ніколи не ставить себе вище, але завжди стоїть поруч. Про слово, що оберігає краще за зброю.
