Розділ 3, в якому висуваються теорії
Рибний сморід від одягу не зник. Намертво в’ївся у цупку тканину. І навіть сигарний дим не рятував. Можливо, ситуація з запахом була б краща, якби вони покинули доки одразу, як оглянули тіло і дочекались приїзду наряду поліції з каретою для транспортування трупів.
Але ж потрібно було розшукати та опитати свідків. Чотири години, проведені в смердючих доках — це рівно на чотири години довше, ніж хотілося.
З’ясували особу вбитої. Нею виявилась Кетлін Сміт, двадцять два роки, повія. Її тут знали. Робітники й моряки часто користувались послугами місцевих «дівчат». Але цієї ночі ніхто її не наймав. Принаймні не зізнався у цьому.
А щодо свідчень… Місцева публіка не балакуча. Та й в доках завжди хтось швендяє. Вони з Бінсом отримали десятки описів, під які цілком підходила добра третина жителів міста.
Якби Гоббс був один, то зміг би дізнатись більше. А так — хлопчисько не відходив від нього ні на крок, наче прив’язаний. Та й вдень у доках занадто багато народу. Тому довелось використовувати традиційні методи.
— Що ж, джентльмени. Станом на сьогодні, маємо чотири жертви, — промовив Гоббс, міряючи важкими кроками свій кабінет.
Думку поїхати додому щоб передягнутись, він відкинув одразу. Та й від плаща Бінса смерділо ще гірше, ніж від власного. А у хлопця навряд чи є запасна форма.
Кімната була світлою. І достатньо просторою, щоб вмістити масивний дубовий стіл, дві шафи та шість стільців, на яких розмістились шестеро полісменів, включно з Бінсом і Вілкінсом. На протилежній від вікна стіні висіла шкільна дошка.
— Хіба жертви не три? — перепитав Вілкінс.
Інспектор вагався, чи варто ці справи залишати на контролі сержанта. Але людей, як завжди, не вистачало. І об’єктивно, Вілкінс для цього не найгірша кандидатура. А особиста неприязнь до справи не відноситься. Та й його пітьма… потерпить.
— А ви, Бінсе, як гадаєте, скільки було жертв?
Констебль знову зашарівся, як і кожного разу, коли опинявся у центрі уваги. Він вскочив зі свого місця, чимось нагадуючи учня, якого вчитель викликав до дошки.
— Мені теж відомо лише про трьох. Першою жертвою була Маргарет ОʼНіл, другою — Емілі Дінсон, третьою — Кетлін Сміт. І вибачте, сер, але хто ж четвертий?
Поки він говорив, Гоббс старанно записував імена на дошці.
— Це ж очевидно. Четвертою, точніше другою за порядком, жертвою став Джон ОʼНіл, брат Маргарет ОʼНіл, — промовив інспектор, записуючи на дошку і його ім’я.
— Та годі, сер, — не погодився сержант. — Ви кажете, що він не вбивав свою сестру. Вдаймо, що ви мене переконали. Але ж його смерть була самогубством, а не вбивством.
— Так, але впевнений, що самогубство було спричинене тим, що він щось побачив. Щось таке, з чим його хворий розум не зміг впоратись. Можливо, він навіть бачив вбивцю. І якби ви змогли вчасно його допитати, то…
Гоббс не договорив, але думка була зрозумілою.
— Пропоную розглянути варіант, що це все серійні вбивства, вчинені тим самим вбивцею, — промовив інспектор.
Втім, йому це здавалось очевидним. Той самий почерк. Всі жертви — жінки. На перший погляд, їх нічого не об’єднувало, але це не означало, що нічого спільного між ними не було.
— Я бачу це так, — продовжив Гоббс, походжаючи по кабінету.
Сім кроків в одну сторону. Сім — в іншу.
— Гадаю, нашому маніяку подобається вбивати. І не просто вбивати. Йому подобається спостерігати за стражданнями жертви. Він отримує від цього задоволення. Але при цьому його розум залишається холодним. Він не залишає зачіпок на місці злочину, жоден свідок не вказав, що бачив чи чув щось підозріле. Але водночас, він або занадто не впевнений в собі, або занадто юний. Свідомо обирає жертв, що слабші за нього. Тих, хто не зможе дати йому справжнього опору. Спочатку він їх знерухомлює, а тоді осліпляє. Напевно тільки так він відчуває перевагу. Можливо, його мучить почуття провини за те, що він збирається вчинити і не може вбити допоки жертва на нього дивиться. Спочатку я думав, що у вбивств є якесь сексуальне підґрунтя, бо з кожної жертви він знімав плащ та залишав у самій сукенці. Але відкинув цю версію. Судячи зі стану одягу жертв, він навіть не спробував вчинити наругу. Можливо, він на це фізично не здатний, а можливо жінки його зовсім не цікавлять. Закривавлені плащі вбитих жінок ми знаходили неподалік місць злочинів. Гадаю, він використовує їх для того, щоб захистити власний одяг від бризок крові. А крові там пролилося чимало.
Допоки він говорив, то швидше відчув, ніж побачив як квола мряка Вілкінса випустила щупаки і потяглася назовні. Занадто слабка, щоб відповзти далі ніг господаря. На вустах Гоббса зазміїлась посмішка. Його власна темрява прокинулась і підняла голову. Засичала гримучою змією. Але виповзти із клітки їй не дозволили.
— Не погоджуєтесь, сержанте? То ж яка ваша версія того, що сталося?
— При всій повазі, сер, — промовив він таким тоном, що стало зрозуміло, що про жодну повагу не йдеться. — У нас замало підстав, щоб говорити, що ці вбивства є серійними. Вбито три жінки, яких нічого не пов’язує: ні соціальний статус, ні вік, ні зовнішність, ні місце вбивства. Погоджусь, що спосіб вбивства однаковий, але і тут є пояснення. Всі деталі першого вбивства були описані в газетах. То ж цілком може бути, що їх скоїли різні люди, які просто наслідували першого вбивцю.
Перше вбивство, скоріш за все, вчинене з особистих мотивів. Воно жорстоке і емоційне. Божевільний брат вбитої якнайкраще підходить на роль вбивці. І всі його подальші дії тільки це підтверджують.
Друге — ймовірно, пограбування. У вбитої не знайшли ні прикрас, які вона носила, ні грошей. Можливо спочатку грабіжник і не планував вбивати, але жінка могла чинити опір. А потім, щоб замести сліди, осліпив і перерізав горло.
Остання жертва була повією. Її міг вбити будь-хто з клієнтів, найчастіше так і буває.
Тому перепрошую, сер, але я з вами не згоден. Якщо ми хочемо розслідувати ці вбивства, то кожне з них варто розглядати окремо. Ну і, якщо дотримуватись цієї стратегії, то перше вбивство вже розкрите. Брат вбив сестру з особливою жорстокістю, а коли усвідомив скоєне — то спочатку покалічив себе, а згодом вчинив самогубство.
З кожним словом голос сержанта звучав все впевненіше і переконливіше, а обличчя Гоббса ставало більш похмурим.
— А мені здається, що ви просто закриваєте очі на очевидне, — втомлено, але твердо відповів інспектор. — І чим довше ми будемо гаяти час, тим більше трупів нас чекає.
Тільки зараз він усвідомив як же сильно втомився. Час завершувати цю беззмістовну дискусію. Все одно Вілкінс вчинить по-своєму. То нехай забирається з його кабінету і зробить хоч щось корисне.
Він вже збирався промовити це вголос, як краєм ока побачив сіру тінь, що сполоханим птахом кружляла по кімнаті. Кожен порух її крил плутав думки та туманив почуття. На якусь мить пітьма Гоббса відчула, як повідець на якому її тримали ослаб. І загарчала. Присіла на задні лапи, приготувалась стрибнути і вгризтися зубами.
Якого біса?
Гоббс з силою смикнув за повідець і затягнув пітьму в середину себе, у клітку. Перед очима все пливло сивим туманом. Він мутним поглядом поглянув на Бінса та жбурнув у нього згустком пітьми.
«Сконцентруйся!»
Констебль закліпав та закрутив головою, ніби намагаючись визначити джерело звуку. Але за мить зумів взяти себе в руки і сірий птах зник.
Інші, здається, не зрозуміли, що відбулося. Ймовірно відчули запаморочення, слабкість та втрату концентрації. Але навряд чи усвідомили справжню причину. Лише мовчки переглядались між собою.
— Отже, підсумуємо, — через силу промовив інспектор. — Сержанте Вілкінсе, сформуйте з присутніх робочу групу. Ще раз опитайте свідків. Про всі зрушення по цій справі доповідаєте мені особисто. Працюємо, джентльмени. Нам необхідно знайти те, що об’єднує цих жінок. І бажано це зробити до того як вб’ють ще когось. Всі вільні, Бінс залишіться.
Полісмени, здавалось з полегшенням повскакували зі своїх місць і швидко попрямували в сторону дверей. Лише Вілкінс затримався на порозі.
— Інспекторе, я все-таки не погоджуюсь з вашою думкою, — почав він обережно.
Але Гоббс не дав йому договорити. Він стомився.
— Я вже це чув. І знаєте, сержанте, мені начхати. У нас третє нерозкрите вбивство на додачу до попередніх двох. Розслідування тупцює на місці, а ви займаєтесь бозна-чим. Чиніть як знаєте, але я вимагаю хоч якихось результатів.
— Гаразд сер, — крізь зуби процідив Вілкінс.
Виходячи, кинув погляд з-під лоба. В його очах не було звичного страху чи збентеження. Лише неприкрита ненависть.
