Біляве зайченя, щось надиво шукало,
Посеред снігу, сугробних лісів.
Приховуючи відчуття, чуже, чуючи зло,
Очі бачили тіло, не говорячи слів.
Тільки дотик приймав, говірливий,
Закручене пасмо, вітер манив.
Поки сніг кружляв,
Від історій людських, пихатих, злих.
В мріях розтане все, що тривожить нас,
Серце знайде спокій, в тиші — свій час.
Зайченя знову в путь, де весна розцвіте,
Де любов і надія в серцях зацвітуть.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Сповідь солдата, яка перетинає різні часи, включаючи звуки з недалекої католицької церкви, дітей, вибухи — це лякає когось, але кому, як не йому, це бачити і відчувати? Недовго залишилося, скоро кінець, щось зробив — щось ні. Як би Бог був, чому він мені це дозволив? Де ваш мир?
Портретний нарис. Я намагався розказати те, що сам знав, і що мені розказував Далі. Хотів розказати те, про що ще не було так багато написано у сухих журналістських статтях.
Портретний нарис. Я намагався розказати те, що сам знав, і що мені розказував Далі. Хотів розказати те, про що ще не було так багато написано у сухих журналістських статтях.
