Біляве зайченя, щось надиво шукало,
Посеред снігу, сугробних лісів.
Приховуючи відчуття, чуже, чуючи зло,
Очі бачили тіло, не говорячи слів.
Тільки дотик приймав, говірливий,
Закручене пасмо, вітер манив.
Поки сніг кружляв,
Від історій людських, пихатих, злих.
В мріях розтане все, що тривожить нас,
Серце знайде спокій, в тиші — свій час.
Зайченя знову в путь, де весна розцвіте,
Де любов і надія в серцях зацвітуть.
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
