Біляве зайченя, щось надиво шукало,
Посеред снігу, сугробних лісів.
Приховуючи відчуття, чуже, чуючи зло,
Очі бачили тіло, не говорячи слів.
Тільки дотик приймав, говірливий,
Закручене пасмо, вітер манив.
Поки сніг кружляв,
Від історій людських, пихатих, злих.
В мріях розтане все, що тривожить нас,
Серце знайде спокій, в тиші — свій час.
Зайченя знову в путь, де весна розцвіте,
Де любов і надія в серцях зацвітуть.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
У вірші йдеться про глибокі почуття та спогади, які викликають листи з чужими звістками. Головний герой відчуває ностальгію за рідним містом, яке є для нього особливим і неземним.
Глава 2. І навіть справа не в тім, що я сильно спітніла, а в тім, що «здоровий гетеросексуальний хлопець» відмовляється міряти футболку, щойно зняту з дівчини, яка йому «так шалено подобається»?
Глава 2. І навіть справа не в тім, що я сильно спітніла, а в тім, що «здоровий гетеросексуальний хлопець» відмовляється міряти футболку, щойно зняту з дівчини, яка йому «так шалено подобається»?
