Моє знайомство з Михайлом Яловим(він же Юліан Шпол) трапилося дуже спонтанно. Я почав досліджувати творчість митців "Розстріляного відродження" і натрапив на особу, про яку до того ніколи не чув. У процесі занурення в його біографію я дізнався, що Михайло Омелянович дуже цікава постать. Один лиш факт, що секрет його псевдоніма розгадали тільки задовго після його смерті — адже практично всі, незнайомі особисто з письменником, вважали Юліана Шпола і Михайла Ялового двома різними особами. Ну а те, що він був найближчим другом Миколи Хвильового і саме його арешт став останньою краплею після чого Микола Григорович вчинив славнозвісний акт спротиву "як має виглядати ідеальний письменник сталінської епохи" - з кулею у скроні. Саме тому я відклав свій список книг і неодмінно перейшов до найвідомішого твору Ялового - "Золоті лисенята".
І, як я вже сказав, про Михайла Ялового у нас майже ніде не говорили. Тому відшукати навіть його найвідоміший роман було трохи проблематично, але мені все ж вдалося її отримати на руки(дякую за це Харківському виданню "Книголенд", яке навіть у ці непрості часи продовжує допомагати українцям пізнавати власну літературу 🫶).
Ну й давайте до самого твору. Якщо чесно, твір був для мене подекуди важким для прочитання, бо практично на кожні декілька абзаців я мав заходити у Гугл і дізнаватися значення тих чи інших слів. І хоч деякі з них вже є застарілими, але я значно збільшив свій словниковий запас чудовими виключно українськими словами.
Пригоди у романі описані динамічно та цікаво. І від подорожей нам дають відпочити роздумами про запільну(себто підпільну) організацію, кохання чи минуле героя. Подекуди можна пізнати себе та хмикнути від тих самих переживань людей навіть через століття, а іноді відкласти книгу і замислитися над порушеними питаннями приміряючи їх на себе та сьогодення. Але це тільки перша сюжетна лінія.
Друга ж складається одразу з решти представників запільної організації — Кірка, Мандибула, Мавка, Мем та Озон(хоча останній з'являється тільки наприкінці твору, проте саме його присутність часто рухала вчинками героїв). У таємних квартирах вони створюють плани у протистоянні чинній владі, але при цьому все відбувається в унісон любовним перипетіям. І, можливо, саме через переживання щодо питань особистого життя замах і всі решта планів організації закінчуються провалом. І тут, на противагу першій сюжетній лінії, сюжет був не настільки наповненим на події і ми більше дізнавалися про відчуття героїв. Хоча подекуди вони виглядали трохи затягнутими і якби їх зробити дещо коротшими, то твір став би більш динамічним та цікавим. Бо подекуди кількадесят сторінок без суттєвих подій у томі практично на 300 сторінок буває нуднуватим.
А сама кінцівка залишає по собі дещо змазані відчуття, адже всі секрети та загадки вирішуються дуже просто — дід-шкідник дає хибну інформацію без особливої мотивації, містичну хустку "М" та порожній пістолет Мандибулі просто підкладає невідомий "щур" всередині організації, а Озон наприкінці просто з'являється живим. Хоча в процесі читання у мене з'явилася цікава теорія щодо Озона і коли я побачив таку просту розв'язку, то стало навіть дещо образливо.
Моя ідея полягала, що головний герой — і є Озон. Тільки нам змальовують події двох сюжетних ліній не паралельно, а дещо раніше для героя. Адже: Озон теж вирушив на завдання і всі вважають його загиблим, а в нашого героя все йде не за планом — його беруть у полон, він тікає і далі вже цілковита імпровізація, звичайно ніхто не знає де ти та чи взагалі живий; головний герой має почуття до Кірки, а ми знаємо, що Кірка любить Озона; і це було б дуже цікавим сюжетним поворотом. Але автор вирішив інакше і маємо що маємо.
Що ж в результаті? Я отримав те, що хотів: познайомився з творчістю Юліна Шпола, дізнався про життя 20-х років саме від учасників тих подій, дізнався зсередини щодо діяльності запільних організацій тих часів та прокачав свій словниковий запас. Водночас отримав дещо затягнутий твір, змазану розв'язку і так не отримавши відповідь на одне питання — цей твір про запілля чи любов? Наче цей формалістичний твір позиціює себе як про підпільну діяльність, але в результаті через кохання все руйнується. Що цим хотів сказати автор? Думаю тут кожен ладен стати трохи письменником і вирішити особисто.
Та в цілому я радий ознайомитися з цим твором і взагалі творчістю Михайла Ялового — у нього я звернув увагу на деякі фішки при написанні творів, які буду використовувати у своїх роботах, та я радий пізнавати дійсно гідну, цікаву та найголовніше УКРАЇНСЬКУ культуру — вона того варта!
Читайте книги та до нових рецензій 😉!
