Життя заввишки майже 2 м приблизилося настільки, що дихати не залишалося сил. Тільки спазматично ковтати повітря.
Відстань - пара сантиметрів, а здається, що вже втратив себе…
Тут варто згадати наступне: коли на поверхні сильні хвилі, аквалангіст спочатку стрімко стрибає, а далі поринає у глибину. Чому? Бо насправді там не затягує, там спокійно і фантастично.
Береш за руку, пульсує. Контролюй себе - маячить червоними буквами десь у середині клекочуче відчуття. Життя у 2 м стоїть занадто близько. Здається таки пірнаємо…вже.
