Пошуки чудо-зброї і гігантоманія це тенденції які перекочували в Зоряні Війни з реального світу. Всі ми пам’ятаємо Зірки Смерті. Але чи обмежувались пошуки “вундерваффе” місцевих кулібіних і “набуанських художників” тіки кількома найвідомішими сферичними об’єктами?
За час існування цього всесвіту і 2х його канонів суперзброї напридумувати встигли більше ніж навіть інженери “сумрачного тевтонського генію” під керівництвом власника найвідоміших вусиків в історії. Це дуже зручний сюжетний хід (знищення чергового мега-проекта це прям один з найтрадиційніших сюжетів по Зоряним Війнам) і він чудово сприймається глядачем/читачем, оскільки в реальному світі подібної інженерної творчості (а часом радше наркоманії) також вистачало: танк Маус, супергармата Дора, монструозний Царь-танк, ядерна зброя і тд. Розглянемо дещо з всесвіту видуманого.
Зірки Смерті
Почнемо з найочевиднішого: Зірки Смерті. Станція створена для знищення планет, яка в кожному з канонів встигла перетворити на метеорити щонайменше по 2 планети: Алдераан (універсально для канонів), Деспайр (старий канон, планета-буцигарня на орбіті якої відбувалось будівництво) і Скариф (новий канон, фільм Бунтар-Один).
Її історію особливо переповідати нема сенсу. Долю як першої, так і другої Зірки Смерті знає кожен хто дивився фільми Лукаса (а якщо не дивився, але читає цей текст, то бігом дивитись). Єдине що можу додати: в старому каноні ще існував зменшений прототип першої зірки, який встиг трошки політати галактикою через кілька років після знищення основних станцій.
Зоряна Кузня
Це ще одна станція, але з куди номінально довшою історією. Створена більш ніж за 30 тис. років до Зірки Смерті і знищена трохи менше ніж за 4 тис років до появи шарообразної посестри. Її появі ми маємо завдячувати класичній грі Star Wars: Knights of the Old Republic. І це мабуть найпрактичніша штука в усьому цьому списку.
На відміну від решти конструкцій, які будуть тут згадані, конкретно ця не була зброєю в класичному розумінні. Вона нічого сама не знищувала. Але це була дуже автоматизована суперфабрика здатна випускати навіть лінійні кораблі у вражаючих кількостях (коли сити Дарт Реван і Дарт Малак її знайшли, вона забеспечила їм вражаючий флот в найкоротші терміни). При чому все це на самозабезпеченні: енергія поглиналась з найближчої зірки, ресурси схоже підтягувались з найближчної планети, а пультом керування служила темна сторона Сили (у раката, які були першими її власниками, це був пульт взагалі до всього).
Інформації про її розміри знайти мені не вдалось, але от для прикладу фото флоту на її фоні (типові крейсери класу “Забороняючий”, які складають його основу, мали по 600м довжини, тож можна уявити розмір цієї махіни).
Знищена в результаті битви колишнього сита Ревана і його колишнього учна Дарта Малака.
Темний Меч
Тут одразу варто зауважити: під цією назвою у всесвіть ЗВ є 2 об’єкти: мандалорський світловий меч з чорним лезом і станція яку пробували побудувати хатти (сородичі достопам’ятного Джабби). Нас очевидно цікавить об’єкт номер 2.
По суті це була реалізація максимально простої ідеї: взяти гармату від Зірки Смерті і прибрати все зайве. Якщо сфери Палпатіна несли на собі ангари, казарми, величезний гарнізон, купу допоміжних конструкцій і приміщень, то тут вирішили відтворити тільки найнеобхідніше. Послужний список у цієї гармати виявився доволі скромним. Контору спалили зарано і вундерваффе пало жертвою героїчного саботажу.
Знищувач Світів
Це наймасовіший по числу екземплярів гість нашої підбірки. В старому каноні Палпатін також “якось повернувся” (з дуже схожим, але якісніше описаним поясненням як), тіки там молнієносний дідусь не чекав десятиліттями, а зробив це буквально через кілька років. Його повернення відбулось за участі цілого ряду розробок, які можна віднести до суперзброї. Однією з них стали Пожирачі Світів. Мобільні “агресивні” фабрики, які при посадці на планети знищували міста, природу, життя і все все все на планеті, перетворюючи рештки на матеріали для створення зброї прямо на полі бою. Цей дизайн це просто вершина цинічної жорстокості.
Вони були використані для нападу на планету Мон-Каламарі, рідний світ 2х підводних рас (каламарі і кворенів) і один з найбільших постачальників великих кораблів для Нової Республіки. Частина з них була знищена в боях, частина після загибелі відродженого Палпі потрапила як трофеї в руки республіканців, але враховуючи наслідки їх використання, під впливом суспільної думки, всі такі трофеї було знищено.
Зоряні Суперруйнівники
Нема нічого більш впізнаваного за трикутничок Зоряного Руйнівника. Це був основний лінкор Імперії і він існував в кількох варіаціях. Але так само як японці створювали свій суперлінкор “Ямато”, імпи захотіли мати свої суперруйнівники. Один з них є доволі відомим. Це “Палач”, флагман Дарта Вейдера і головний корабель цілої серії кораблів (13 в старому каноні, в новому точна кількість потребує уточнення). 19 кілометрова махіна наповнена зброєю під завязку.
Існує чимало згадок, що серед флотських офіцерів була популярною думка, що ресурси пущені на Зірку Смерті доцільніше було пустити на отакі суперкораблики. І враховуючи потенційний спектр задач і можливість перебування більш ніж в одній точці, маючи Х кораблів замість однієї станції, в цьому припущенні є сенс (це нас відсилає до прикладу з реальної історії, де вважається що гонитва за суперзброєю типу Мауса чи Королівського Тигра з’їла забагато ресурсів Німеччинти під час другої світової, які можна було використати куди ефективніше на звичні моделі техніки).
Це була найпоширеніша (якщо менш ніж півтора десятки це поширення) модель такого суперкорабля. Але було і кілька рідкісніших. Все той же відроджений Палпатін в старому каноні встиг політати на 2х корабликах з серії “Затемнення”:
Маючи схожі розміри з “Палачом”, цей кораблик ніс ще і зменшену версію лазеру Зірки Смерті (існує згадка і щонайменше про одну спробу поставити такий і на “Палач”). Але як і Зірка Смерті ці гіганти провоювали не довго, не в останню чергу через Люка Скайвокера, що бігав десь поряд (і не тільки поряд).
До речі, у все тому ж старому каноні, на побудову одного власного суперкораблика розщедрилась і Нова Республіка. Це був Зоряний Захисник (зацініть витвір пропагандистської класифікації: захисник, замість руйнівника) “Віконт”, суперлінкор розробки Мон-Каламарі. Побудували такий лише один, бо бюджет на другий зарізали жорсткіше ніж нам фінансову допомогу.
Було і ще кілька схожих корабликів, найчастіше імперських і найчастіше в кількості однієї штуки.
Зловісний
В певному сенсі це духовний пращур суперруйнівників. Великий корабель, найбільший у своєму флоті з дуже потужною зброєю. Але у нього була одна унікальна особливість: іонна імпульсна супергармата.
Самі по собі іонні гармати в цьому всесвіті не нові. Одна така прикривала евакуацію з Хота в 5му епізоді і виводила на певний час ті крейсери в які потрапляв її заряд. Але класична іонна гармата це зброя для прицільного ураження, а тут мова йде про зовсім інші масштаби.
Конкретно гармата цього корабля одночасно покривала значну територію, виводячи з ладу всю електроніку в зоні досяжності. Можливість накрити цілий флот одним пострілом і далі відстрілювати кораблики позбавлені живлення… Навіть дивно що ця конструкція не була відтворена пізніше. Вона можливо не так ефектна і швидка порівняно з гарматами що все знищують, але має додаткові способи застосування, від захоплення полонених, до роботи по чисельним дрібним цілям (тільки уявіть якби в 6му епізоді флот Альянсу по виходу з гіперпростору зустрів постріл з такої гарматки, це було б повне фіаско).
Як то водиться в далекій-далекій галактиці, коли з’являється якась велика ефектна дорога суперіграшка, десь поряд має пробігти хтось з сімейства Скайвокер і її розбити. В даному випадку, бігав поряд Енакін.
Знищувач Сонць
Якщо в новому каноні ми серед розробників Зірки Смерті бачили персонажів типу директора Креніка, чи Галена Ерсо, то в старому ключову роль встигла відіграти наівна ідеалістка Кві Ксукс. Любов до науки без роздумів про наслідки. Небезпечна комбінація, хоча і дуже зручна для певних начальників.
Окрім Зірки Смерті ця Кві встигла прикласти свою пернату руку до створення Знищувачів Світів і Знищувача Сонць (серйозно, її навіть назви не настрожили, вона думала це буде використовуватись для мирних цілей, типу знищення незаселених об’єктів, заради здобуття ресурсів, чи очистки гіпер-просторових шляхів). Про 2 її вироба вже була мова, а от про третій, і найбільш доленосний для авторки (їх знайшли одночасно, а потім саме глядячи на цю вундервафлю один джедай-ренегат вирішив стерти їй пам’ять від гріха подалі), ще згадати варто.
Цей компактний прототип пародії на Зірку Смерті яку Дісней додасть в сьомому епізоді, мав доволі скромний вигляд, але дуже вражаючу потужність: він міг підірвати зірку і витримати цей вибух, не зважаючи на руйнування всіх планет навколо (як це впихнули в корабель розміром з Тисячолітній Сокіл навіть не питайте, мабуть магія).
І це єдина зброя від якої позбувались 2чі не тому, що її хтось відновив, а тому що хтось додумався розмістити корабель здатний витримати вибух зірки всередині газового гіганта, на орбіті якого сидів перший випуск (блін комом) ордену джедаїв від вчителя-новачка Люка. Очікувано не всі з 12ти учнів встояли перед темрявою, і дещо неочікувано, але закономірно, один з них дістав кораблик назад за допомогою Сили з невеличкою допомогою душі померлого 4 тисячі років тому сита.
Результат: коростроковий геноцид частини імперського населення однією ошалівшою заготовкою джедая (він встиг потренуватись кілька тижнів), якого Люк потім ще і пробачив (не дивно що джедаї серед людей мали не завжди хорошу репутацію, від такого навіть деякі інші світомеченосці, як то Корран Хорн, охрініли).
Станція “Балансир”
А це історія про те, як люди десятки тисяч років жили поряд з потецнійною зброєю масового знищення і не помічали цього.
В старому каноні Корелліанська система описана доволі детально і є доволі аномальним місцем (і не тільки тому що з неї походить Хан Соло і решта скажених кореліан). В ній 5 планет на орбітах які дозволяють їм бути заселеними, при чому одразу трьома різними расами (люди, селоніанці і дрели). А 2 з 5ти планет (Талус і Тралус) ще і обертаються не навколо зірки, а навколо станції “Балансир”, яка в свою чергу вже обертається навколо зірки.
Вважається що така конфігурація була створена штучно, ще в часи давно забутих творців, що існували до нашестя раката, і про яких мало що відомо (там ще потім дописали зв’язок з Абелот і пов’язаною наркоманією, але воно нам тут не треба). Конкретно ця станція вважалась найдавнішою відомою будовою в галактиці. Але от в 18 ПБЯ було віднайдено що цю станцію можна використовувати як зброю.
Виявилось що вона здатна переміщувати через гіперпростір об’єкти розміром з планету, висмикуючи їх звідки завгодно (іграшка “відчуй себе богом”). І такий собі Тракен Сал-Соло, кузен Хана (так в старому каноні Соло це було древнє прізвище, а не імпровізація імперської працівниці ТЦК), спробував використати її щоб володарювати над всесвітом (користуючись тим, що його не ловили санітари). В решті решт план обламали, на автора надягли гальмівну сорочку, і, о чудо, ця станція не була знищена, навіть попри те що поряд бігав Скайвокер (рідкісний випадок коли це правило не спрацювало). Щоправда знищено було цілий флот, який Люку надала його колишня пассія для вирішення цієї кризи (жіночка доречі також загинула).
Тим не менш, там де недопрацював Скайвокер допрацювали інші. Через чверть сторічча, під час чергової кризи, один з техніків влаштував “найефектніший” суіцид в історії далекої галактики… Разом з флотами, планетами і ще купою чого, що потрапило під вибух. Людина сама жити не хотіла і купі інших не дала (змушує задуматись що окремі персонажі еволюціонували від мавпи з гранатою).
Примітка: те що в старому каноні відбувалось в цей період історії, це вцілому ще той треш і содомія. Саме через цей період, після перезапуску канону Діснеєм, я думав що новий старт може піти на краще (хоча решту канону і було шкода). Хто ж знав що ми отримаємо епізод №9 +- в той же період вигаданої історії (видно цей часовий проміжок в ЗВ проклятий).
База “Старкіллер”
Видно в Імперії нового канону був популярний концепт що “більше значить краще”. Бо саме так виглядає ідея зробити ще одну ще більшу сферу, на цей раз навіть не заморочуючись її побудовою, а вмонтувавши зброю в бісову планету.
Як це вундерваффе примудрилось ще і працювати так, як показали в фільмі, це взагалі окреме питання, яке стало передвісником того що нова трилогія буде класти відомо що і на закони фізики, і на закони всесвіту. Опускаючи деталі роботи механізму, найважче пояснити те, що вистріл з одного ствола розлетівся незадовго до цілі на кілька лучів, що вразили різні зоряні системи. Такий собі бісів снайперський касетний лазер. Не дивно що і печально відомий епізод №9 вийшов з під пера все того ж режисера.
“Супер-яхта” Сноука
Вибачаюсь, але я буду називати це корито саме яхтою. Бо по суті головна функція цього 60-кілометрового косплея на бомбартувальник B-2 Spirit, це катати по галактиці покручену тушку Сноука.
Конкретно цей корабель - це дистільована гігантоманія. В його розмірах нема жодної прагматичної логіки. Він не несе суперзброї, що вимагає таких розмірів, не має унікальних бойових характеристик, окрім до дурі гармат і винищувачів, що могли б забеспечити і Х звичайних руйнівників.
Але ця хрінь реально велика (для порівняння, “Палач” вдовжину втричі менший (19км) ніж це чудо в ширину (60км)) і тому згадати про неї потрібно. А ще вона стала прекрасною мішенню, настільки що навіть неповороткий лінкор без екіпажу, з однією рожевоволосою генеральшою на борту, не зміг промахнутись пішовши на таран.
Бонус
Рей Ніхто/Палпатін/Скайвокер/а пофіг
Але головною суперзброєю в галактиці, силою сценарної магії творців епізоду номер дев’ять (які мабуть втекли з палати з таким же номером), стала Рей Знаходжу-нові-сили-незвідки. Вона і телепортує зброю, і вчиться лікарським технікам на гіганстьких червях в екстримальних умовах, і силою своєї самовпевненості оголошує себе всіма джедаями, і демонструє шикарні навички електро-ППО (можна нам її в аренду проти шахедів?), і підпалює філейні частини мільйонів фанатів… Універсальна зброя.
Цей параграф звичайно стьоб (вже скільки років пройшло, а згадки того сценарного шедевру вибішують мене і досі), але оскільки останні кілька пунктів зі списку мали ознаки поступово деградуючої наркоманії, то дописати і таку суперзброю здалось цілком логічним продовженням.
Вцілому ми бачимо набір як практичних, так і не дуже дизайнів супер-конструкцій, які слугували центральним сюжетним елементом для цілого ряду історій. Наскільки це було вдалим ходом? Ну здебільшого помітна кореляція: якість продумування зброї прямо корелює з якістю і решти роботи того чи іншого творця.
Тим не менш, наявність подібних “вундервафель” стало вже давно впізнаваною рисою улюбленого вигаданого всесвіту. І поглянути на різноманіття оного, на те якими різними і часом чудернацькими шляхами може піти інженерно-сценарна думка буває доволі цікаво (хоч від абсурду окремих рішень і з’являється надлишок не надто позитивних емоцій).
