Сьогодні хочеться розповісти історію одного з моїх улюблених персонажів до-діснеївського канону ЗВ. Недо-джедай, недо-солдат, недо-мандалорець, двічі мобілізований, а до того раз “бусифікований”. Вся історія цього персонажу це один суцільний казус. І… в цьому є особливий шарм.
Одразу примітка: Першоджерелом для нашої оповіді слугує серія коміксів “Лицарі Старої Республіки” (“Star Wars: Knights of the Old Republic”), яка розповідає про певні події які стались за кілька років до одноіменної гри. В ній епізодично з’вяляються персонажі з гри, але вцілому нам розповідається достатньо самодостатня історія. Вона вмістилась в 50 випусків основної серії і 6 випусків продовження (але я постараюсь бути значно лаконічніше). На мій погляд, це одна з найкращих історій в старому каноні Зоряних Війн і однозначно одна з найкращих серій коміксів в цьому всесвіті що мені доводилось читати (а прочитати в цьому всесвіті мені пощастило чимало). Тож дуже рекомендується для прочитання, але якщо вас комікси не цікавлять, або не лякають спойлери, то велкам в цю дещо сатиричну і по можливості скорочену адаптацію.
Ми всі неодноразово ставали свідками малоймовірних подій, поєднань обставин які вимагали унікальної вдачі, а то і взагалі чистого фарту при прочитанні чи перегляді різних творів. Такого в різних історіях більш ніж достатньо і Зоряні Війни не виключення. І хоча часом це косяки сюжету, а то і наслідок лінивого сторітеллінгу, є один доволі цікавий прецедент. Навіть не просто прецедент, а цілий концепт. Що якщо є персонаж, особливою здатністю якого є впливати на вірогідності? Що якщо поряд з ним постійно відбуваються малоймовірні речі і унікальні випадковості? Що якщо він не вміє це контролювати і через це постійно опиняється в курйозних ситуаціях з суттєвим ризиком втратити цілісність вланої шкури?
Я чув більш ніж про одну спробу попрацювати з таким концептом, але такий типаж персонажів, де фарт визнається відкрито, все таки залишається вдиковинку. Все таки треба ще побудувати цікаву історію, а зробити це з такою здібністю насправді не так то і просто (якщо звичайно мета створити саме цікаву історію). І Зейн Керрік, на мій погляд, найбільш вдалий приклад такого сюжету.
Зейн Керрік. Початок
Юний джедай який зі скрипом потрапив в орден (майстри сумнівались чи достатньо він чутливий до Сили), а потім став справжнім розчаруванням для свого вчителя і ціллю для сааркастичних зауважень від однокласників (його вчитель постійно діяв разом з 4ма джедаями-провидцями, яких виховала його мати, і тому і падавани всіх 5ти тренувались разом).
І так, в ті бородаті часи, майже за чотири тисячоліття до подій фільмів, наявність матері-джедая, більш ніж одного учня у якогось особливо обдарованого майстра і тд. можна було цілком уявити. Ба більше, в ті древні часи падаванам до завершення навчання дозволялось спілкуватись з родичами (Енакін: ну да, ну да, пішов я…) і мати власні речі і кошти.
Але повернемось до Зейна. Хлопчина був проблемним. І не через характер (людські якості у нього якраз були впорядку), він просто був ходячою халепою. Показова історія з якої починається знайомство читача з цим персонажем в коміксі. Місцева влада, невдоволена тим що дрібний криміналітет дещо почав нагліти, попросила зайнятись цим джедаїв. Зейну Керріку перепала задача впіймати такого собі Грифа, дрібного ділка, який величав себе “великим комбінатором”.
Зейн раз за разом знаходив його і раз за разом демонстрував чудеса компетентності на рівні Емільєна з фільму Таксі. Тільки якщо герой всім відомого фільма Люка Бессона одразу падав в смітники, то наш герой примудрявся спершу прийняти душ з помиїв, а вже потім окремо впасти, налякавши в процесі місцевого сенатора, спугнувши з планети інвестора і розбивши своєю тушкою вікно в ресторані, де на нього давно вже чекала решта джедаїв на бенкеті на який він забув вчасно з’явитись (продуктивний хлопчина).
Ба більше, в проміжку між душем і падінням він ще і продемосстрував свої досягнення в опануванні технік Сили. А конкретно він вирішив вразити Грифа своєю величною здатністю впливати на розум… Але оскільки він не проходив експрес курси Рей-я-сама-назвала-себе-Скайвокер і тим паче не виділяється талантами Обі-Вана Кенобі, замість класичної сцени переконування “це не ті дроїди яких ви шукаєте” ми отримали максимум “це не той трюк який у мене вийде”.
Взагалі мабуть єдиний трюк Сили який у нього виходив це був телекінез. Викинути що небуть у вікно з дистанції він цілком міг (хоча частіше викидав в вікна він себе, при тому їх заздалегіть не відкривши).
Врешті решт вдача повернулась до нього для ріноманіття не філейною стороною, а якоюсь начебто більш приємною, і він таки зловив свою мішень. А в процесі запізнився на власну смерть…
Тут думаю буде трошки доцільно пояснити в якій галактиці жив Зейн. До того як клан Скайвокерів переверне галактику кілька разів вверх дригом ще, як було згадано, було майже чотири тисячі років. Республіці ще належало кілька разів опинитись на грані існування, ордену Джедаїв пережити кілька майже повних винищень (до найближчого з яких вже йшов зворотній відлік), а побут і звичаї ще зміняться доволі радикально не один раз.
Не так давно Республіка і орден пережили серію конфліктів з ситами і не тільки. Конфліктів які добряче їм попили крові (наприклад була знищена планета з найдавнішим на той момент храмом джедаїв). І ситофобія все ще було доволі добре розвинена (там навіть пан Стерненко не сказав би що вона недостатня).
В ордені джедаїв виникла таємна секта помішана не недопущенні повернення ситів. Доволі радикальна секта, очолювана, як пізніше виявиться, сім’єю Дрей, представником якої був і Люсьєн Дрей, вчитель Зейна. Вони тажмно збирали по всій галактиці ситські артефакти і приймали інші м’яко кажучи етично своєрідні рішення. Наприклад вбивали учнів ще до того як Енакін зробив це мейнстрімом.
І тут варто зробити ще один крок назад, щоб отримати важливий для нашої історії контекст. Як я вже згадував, супутниками Дрея були четверо провидців, натасканих його матір’ю. Сам же він був чимось типу бійцівського пса що їх охороняв. Так от у цієї четвірки буле велике видіння. Про майбутню війну, про смерть кожного з них (3є і матір Люсьєна мали загинути через дії певної особи, а ще один від дружнього вогню) і про інші вселенські жахи. І був там в видінні червоний скафандр, ідентичний тим в які в цей момент були вдягнені їх п’ять падаванів.
Те що скафандрів таких в галактиці більше п’яти, чи про те що вони можуть змінювати власників, звичайно вони не думали: ну не дарма ж це було побачено саме в момент коли так одяглись їх падавани. Звідти геніальна ідея варта премії “вчитель року”: вбити власних учнів, бо один з них (мабуть) стане ситом, а виявляти який довго і небезпечно.
Єдине що вони вирішили порадитись з матір’ю Люсьєна, а поки чекають відповіді, влаштували учням прощальний банкет з сім’ями і пообіцяли тим ніби то випускний після того. Про те наскільки прощальним цей бенкет був звичайно учнів ніхто тактовно не попередив. Власне саме на цей банкет Керрік потрапив через вікно і власне на цей випускний він запізнився (як і на бенкет до того).
Так вже сталось, що у нього була настільки шикарна репутація серед однокласників, що навіть вони почали підозрювати щось неладне коли “випускний” затримали в очікуванні Зейна, якого вони подумки вже деджедаїзували в цивільні (вже навіть відкрито піджартовували що він після вильоту з ордену може впасти на хвіст сестрі одного з падаванів). От цих чотирьох і вбили достроково. А Зейн прийшовши відрапортувати про вдалі лови побачив вчителів з включеними мечами, чотири тіла і велику халепу для себе. Бо коли він втік, доволі розумно не чекаючи поки доберуться і до нього, вбивства повісили на нього.
Втікав він не сам. Його арештант моментально перетворився на спільника. Ще пізніше вони на звалищі знайшли собі ще пару незапланованих друзів по нещастю: красуню-воітелькою Джараель, яка знайомство з Зейном почала з перетворення оного на боксерську (і не тільки боксерську) грушу, і дивакуватого відлюдника Кемпера. Обидва були представниками раси арканіанців, а точніше їх підвида арканіанців-напівкровок (на відміну від звичайних арканіанців, у генетично виведених для робіт напівкровок була ближча до людей анатомія, включно з п’ятипалими руками, а також ельфійські вуха, які їм перепали від змішування з расою сефі). Спільниками біглеців ці двоє стали чисто випадково: поліція і джедаї їх помітили коли Джараель (лагідно прозвана Зейном при знайомстві “Дарт Сонечко”) якраз намагалась пинками випхати Грифа і Зейна зі звалища.
Учотирьох вони осідлали космічний сміттєвоз (і це не фігура мови, як у випадку з “Тисячолітнім Соколом”, це буквально був сміттєвоз) і чкурнули з планети. Провели невеличке розслідування, дізнались правду про причину вбивства і втратили єдиний доказ (дроід що його зберігав видалив “поганий спогад” після однієї демонстрації). Ще пару раз були майже впіймані. В решті решт Зейн вирішив спершу втекти, але після розмови з Джараель і усвідомлення як він підставив інших, він здається через мисливців за головами майстрам падавановбивчого джедайства.
Там він дізнався що попри його самопожертву, п’ять номінантів джедайської премії миру в області екстримальної педагогіки мають намір позбутись всіх можливих свідків, включно з його друзями і всіми хто міг щось знати (що було наочно продемонстровано шляхом відтинання голови мисливцю за головами що його доставив). І коли вже наш недо-джедай готувався злитися з Силою до нього прийшла допомога. Методом екстравагантність якого цілком відповідала його вдачі: обрушилась стеля і через неї звалився пам’ятний червоний скафандр з мечем Зейна в руці.
І поки п’ять майстерних зразків джедайської гуманності волали про напад сита і намагались взяти себе в руки, в червоному “обладунку” виявилась Джараель (якщо приймати “Дарт Сонечко” за офіційний титул, то можна вважати що інші джедаї навіть не зовсім помилились), яка прихопивши пародію на принца оперативно чкурнула в пробоїну за допомогою реактивного ранцю. Виявилось що трьох його супутників дещо замучило сумління і вони вирішили провести рятувальну операцію приправлену шок контентом (скафандром з пророцтва) для майстрів вбивства світошашками. А діркою в стелі їх забспечив вже згаданий дроїд, що побачивши колишніх власників-джедаїв вирішив передати їм привіт з корабельної гармати.
Ці події мали тектонічний ефект. Населення планети почало протести через некомпетентність джедаїв, а влада разом з радою Джедаїв вирішили прибрати таку талановиту п’ятірку кудись подалі. Тож планета залишилась без джедайського (сумнівного) захисту і це мало значні наслідки в подальшому.
Тут варто додати ще трошки історичного контексту. Я згадав від яких війн Республіка і орден оговтувались. Але ще не згадував яка війна у них вже була на порозі. А на порозі була Золота Орда. Ну а точніше мандалорці, які в ті часи були войовничим кочовим племенем і всім, крім своєї зовнішності, нагадували саме армію Чінгіс Хана.
На той момент конфлікт з ними мав ще відносно прикордонний характер, а рада джедаїв висловили свою стурбованість і вирішила на цю війну не приходити. Виключенням стала тільки невеличка групка “реваншистів”, на чолі з джедаєм прозваним Реваном. Вони в цю війну ввязались і це мало далекосяжні наслідки (але це вже історія одноіменної гри, а для нашої історії недалеке майбутнє, яке ми таки зараз чіпялти не будемо). І от якраз Таріс, планета де розгортались попередні події, завдяки відбуттю джедаїв дуже різко піднялась в списку цілей мандо. Що ще вплине на історію.
А на додачу Зейн також порадував пророцтвом. Точніше “пророцтвом”, бо про нього він заявив колишнім вчителям в доставленому по пошті голозаписі. Мол нібито згідно цього пророцтва 4ро з них загинуть і виживе тільки той що розповість правду.
Життя в розшуку
Але спершу втікачам були потрібні кошти, на які вони могли б існувати. І ці пошуки втягнули їх в історію. І навіть не одну. Спершу вони організували постановочне шоу про напад мандалорців, яким змусили втекти невеличкий гарнізон, щоб трошки помародерити на залишеній базі (робота гідна падавана-джедая). Але в певному сенсі вони себе тут показали провидцями: бо мандо таки напали, але коли на базі замість гарнізону вже були вони. Найменше пощастило на цей раз їх войовничій білявці, яка, поки інші мародерили, розважалась тренуючись з мечем Керріка.
Мандо в її гру в джедая повірили, а тому напали і схопили. В той час як решті довелось спершу рятуватись самим, а потім рятувати свій сміттєвоз, який ледь не приватизував мандалорець-дезертир. Врятувавши своє майно і отримавши полоненого, який пізніше перетворився в незапланованого союзника (він вважав нові менш прямолінійні методи мандалорців недостатньо гідними їх і тому був готовий змінити сторону), вони полетіли рятувати полонянку з лабораторії, куди мандо звозили полонених джедаїв для дослідів не дуже доброго доктора Демагола.
Влаштувавши чергову пантоміму (за плани у них відповідав “великий комбінатор”, але і юний джедай дуже швидко почав набиратись його премудрості, куди швидше ніж джедайської) з використанням трофейної броні, Сили, детонаторів і величезної дози наглості, вони змусили повірити мандо що їх базу атакують республіканці з експериментальною зброєю і спричинили евакуацію тепер вже їх гарнізону. В результаті було врятовано пачку джедаїв на чолі з Алеком, якому вони подарували пам’ятний червоний комбінезончик (і сюрприз-сюрприз, він пізніше стане Дартом Малаком, але це вже інша історія, хоча і дуже іронічна в розрізі пророцтва, червоного скафандра і того що якби Зейн не був змушений втікати від своїх вчителів майбутній володар ситів помер би в катівні і ніколи б не пошматував Республіку).
Після того вони вирішили надурити банківську установу (дуже по джедайськи). В процесі операція зі злочину перетворилась в рятувальну, бо прямо на їх очах два найтупіших найманця в історії (іторіанці брати Момо) викрали клерка якого вони намагались надурити. В процесі першої, не надто вдалої спроби порятунку, Зейн і клерк зі здивуванням впізнали один одного. Своїх батьків в Зоряних Вйнах герої завжди зустрічають в екстримальних обставинах.
З другої спроби, коли за планування взявся вже Гриф, Керріка старшого вдалось витягти з полону. А попутно виявити що це мала бути пастка: одна з провидиць організувала переведення батька Зейна на мажорну посаду, розраховуючи що Зейн почує про це і прийде до того за допомогою (те що він не почув, але Гриф надумав облапошити саме цей банк було черговим Керріковим співпадінням). Брати Момо мали стежити і чекати Зейна. Але їх дурні молотоглаві макітри народили ідею, що стежити за кимось кого ти вже схопив простіше, тож вони проявили ініціативу (чи варто дивуватись що у майстрів які наймали такий персонал був такий “компетентний” учень як Керрік?).
Роздобувши грошенят герої розділились. Арканіанці вирішили що екстримальних ідей Грифа з них вистачить і вирішили піти своїм шляхом. Хоча перспектива залишити найрозшукуванішого джедая галактики Джараель тішила вже значно менше (ці двоє доволі добре спрацювались за час цих пригод).
У Зейна ж з Грифом почалась чергова пригода. Гриф навіть маючі гроші не міг просто купити корабель. Ні, він найняв не дуже вмілого крадія кораблів, трандошанина Сслиска.
А коли той підігнав їм кораблик, всилу випадково збігу обставин (дуже випадкового враховуючи присутність поряд Керріка) Гриф “врятував” трандошанина і той подібно вукі вирішив що у нього життєвий борг. Так у Грифа появився свій Чубакка (тільки зелений і менш обдарований).
Але найкращим виявилось інше: коли вони злетіли і опинились в космосі поряд з великим флотом, до них дійшло, що стирений корабель це військовий кейтеринг, і про крадіжку ніхто не повідомив. Так вони стали частиною республіканської армії (чи скоріше цивільними контракторами республіканської армії). Гриф став адміністратором цієї харчевні, Сслиск поваром, а Зейн з джедаїв отримав підвищення в офіціанти і посудомийники (хоча з його то вдачею йому тільки тарілки довіряти…).
Ця армійська ідилія продовжилась недовго. Приблизно одну добу.
Вночі після виснажливого дня роботи наш джедай-посудомийник отримав видіння майбутнього. Згідно оного мандалорці мали атакувати зранку, значно раніше ніж очікувало республіканське командування (очікування йому заспойлерив Карт Онасі, один з республіканських офіцерів зоряний час якого настане значно пізніше). Також в цьому видінні були картини тотального знищення того що на поверхні. Тож поручивши своїм спільникам зворачуватись і драпати (що вони успішно не зробили, бо з’явилась можливість підзаробити), Зейн відправився попередити про це високе республіканське командування.
На хвилинку зупинимось і оцінимо красу ситуації. Біглий падаван звинувачений у вбивстві чотирьох джедаїв і підозрюваний в співпраці з мандалорцями (республіканці бачили як їх вінтажний сміттєвоз стрибав в сторону мандалорських світів, коли вони рятували Джараель, про що флотську не знали) заявляється на флагманський корабель і заявляє місцевому (доволі самовпевненому) адміралу що весь його план фігня, бо у нього уві сні було видіння. Відчуваєете всю надійність цьго плану?
Наслідки передбачувані: Зейн в кутузці, літаюча харчевня не взлетіла (Сслиск в останній момент сказав Грифу що не заправив її), мандалорці знищили один залпом 37 найбільш населених регіонів, а евакуюватись встигло лише 8 кораблів. А, ну і флот мандалорці після того також покоцали.
Тим не менш адмірал був доволі впертим і зрозумів що треба робити жест доброї волі лише коли на його флагмані вже вільно розгулювала ворожа абордажна команда. Разом із залишками своїх офіцерів, відрізаний від ангарів, він пішов просити допомоги у беззбройного полоненого недоджедая. І той допоміг. Доволі неочікуваним чином:
Виявляється всі дні в полоні він повільно демонстрував здатності Сили використовуватись в якості шуруповерта. І от вся ця чесна компанія почала евакуацію на останньому вцілілому кораблику, під час якої адмірала запросили на аукціон.
І тут вдача Керріка зробила особливо епічний кульбіт. Він в кайданках відправився на аукціон разом з адміралом і кількома вцілілими офіцерами. При цьому на борту арканіанської бази цього полоненого зустріли в певному сенсі тепліше ніж всіх решту:
Як виявилось, Джараель і Кемпер, після того як покинули Зейна і Грифа, встигли влипнути у власні неприємності за участі пари безбілетників: дроіда-вбивці з серії НК і мандалорського безбілетника в добре вже знайомій броні (пам’ятаєте мандо-СЗЧшника?). Ці їх пригоди не кращим чином вплинули на здоров’я Кемпера. Намагаючись його врятувати Джараель привезла його на рідну планету, де їх і захапала корпорація від якої Кемпер ховався роками. А аукціон був через зброю, яку для корпорації доробив Кемпер, поки Джараель у них була в заручницях (все це вона повідомила йому замаскувши розмову поцілунком). Зброєю, якщо що, був засіб контролю над космічними червями що знищували все на своєму шляху:
І якщо на цьому зв’язків з минулим Зейна було вам мало, то на аукціон також прибув звільнений від Демагола Алек (майбутній Дарт Малак), як представник Ревана, вчитель Зейна Люсьєн Дрей як незапрошений гість і (єдиний кому на Зейна було пофіг) сам Мандалор, голова мандалорців. Суміш доволі гремуча. А щоб додати їй перцю, незапрошеному гостю знайшли гідну компанію:
В подальшому бардаці ці двоє змушені були укласти тимчасовий союз. При чому не тільши між собою, а ще і з мандо-дезертиром і одним з республіканських офіцерів (вже згаданим Картом Онасі). Разом вони зірвали торги, а також звільнили Джараель і тим симим розв’язали Кемперу руки. На честь чого той знищив станцію своїх колишніх роботодавців, а потім повів черв’яків в місця де вони нікому не зашкодять.
На цьому закінчився один бардак і почався інший: треба було якось евакуюватись, а Люсьєн Дрей був згоден вивезти Зейна, Алека і друзів тільки за умови якщо Зейн знову здасться. Тут історія могли піти двома шляхами: він міг проявити героїзм, або могла статись якась абсолютно непередбачувана фігня. І знаєте що? Вона звчиайно сталась!
Пара найтупіших найманців галактики, брати Момо, знову увірвались в історію максимально нелогічним чином: протаранивши носом свого корабля той на якому знаходились наші герої. Це вони так виконували завдання знайти Зейна живим (пробиваючи дірки в приміщенні де він знаходиться в метрі від нього). А завдання їм це поручив Гриф, який як виявилось не загинув при попередніх подіях. Він потребував допомоги найменш компетентного джедая галактики і мабуть саме тому відправив на його пошуки двох найтупіших найманців в компанії найнаівнішого трандошанина у всесвіті (Сслиска).
Після цього цей дрім тім відправляється на Таріс, планету де все почалось. На цей момент планета вже була під татаро-мандалорським ігом, а Гриф очолив партизанський загін складений із кількох банд. Я не буду детально зупинятись на всіх перепетіях подій на Тарісі, скажу тільки що вони включали в себе порятунок дітей, бомбу, спробу політичного вбивства, шантаж, мирні перемовини між угрупуваннями супротиву, бійку між угрупуваннями супротиву (в іншому угрупуванні була сестра одного з вбитих падаванів, яка звинувачувала в цьому Керріка, а також одна з істинних падавановбивць)… Коротше день там видався дуже насиченим. А на десерт було вирішено підірвати колишню будівлю джедаїв, бо чутки донесли що мандо там облаштували штаб.
І знаєте хто склав диверсійну групу? Три особи які знали будівлю найкраще, тобто Зейн і дві баришні які мріяли його вбити. Надійні як швейцарський годинник плани просто таки переслідували нашого героя.
Закінчилось все майже максимально передбачувано. Джедайка провидиця недальновидно напала на Зейна коли той хотів попередити інших що “штаб” в башті це пастка. На емоціях розкрила правду (дамочка кілька тижнів страждала безсонням, тож за нераціональність на цей раз можна їй не дорікати). Отримала в спину клинком від сестри одного з загиблих падаванів (який сама до того їй і вручила). А потім вибухнула разом з баштою, підірваною Грифом, відхиливши бажання Зейна її врятувати попри все заподіяне. Так на одного справжнього взірця джедайських чеснот в галактиці стало менше, а список Зейна став коротше.
Те як Зейн і Гриф примудрились відбитись від повстанців, а потім бути вигнаними з табору вигнанців залишилось дещо за кадром. Але ці події зіштовхнули їх з Селестою Морн. Однією з джедайок що працювали на вже згадану секту очолювану Дреями. Разом у них була невеличка пригода з ситським талісманом, що був джерелом нашестя місцевого аналогу зомбі: ракгулів (одна з “принад” нижніх рівнів Таріса, агресивні істоти, один укус яких перетворював їх жертв на таких же як вони).
Знову ж таки не будемо ситрачати час на подробиці, тільки згадаю наслідки: Зейн і Гриф дізнались про саму секту і їх полювання за артефактами ситів, мандалорці помістили одну з планет зі спалахом ракгульської пошесті на агресивний карантин (знищили все живе), Селеста з талісманом в гібернаціній капсулі залишилась під завалами на майже 4 тисячі років (шикарна капсула треба визнати, хоча мабуть талісман вплинув також).
Головне що ця коротка пригода дала нашій колоритній банді втікачів: локацію сховища куди звозили знайдені ситські артефакти. Як виявилось, один з колись 4х провидців (нині як ми пригадуємо їх вже лишилось троє) задіяв для цього храм свого племені, в якому він рахувався чимось типу старійшини.
Влаштувавши чергову пантоміму з елементами акробатики (Джараель виконала роль Селести, брати Момо її помічників, а Зейн і Гриф роль вмісту валізи), наші аферисти проникли на місце злочину. Де двох головних прохіндєїв (Зейна і Грифа) успішно впіймали.
Оскільки Зейн встиг побувати в їх святилищі, по місцевим звичаям його не можна було вбити зброєю. Тож коли прибув один з наставників смерті (ака майстер джедай), тому довелось влаштувати з Керріком епічний кулачний бій без правил. Для розуміння неспівставності їх вагових категорій скажу лише для проівняння, що це виглядало приблизно як якби Дуейн “Скала” Джонсон вирішив надавати звіздюлей Зеленському. Останній цілком можливо що десь міг би спробувати потужно ухилитись, але результат би був цілком передбачуваним.
Тож були б Зейну гайки якби не чергова випадковість (як завжди фортуна зачекала поки йому добряче натовчуть боки і почала діяти): побачивши корабель друзів Керріка майстер-провидець перервав бій і активував самознищення складу артефактів. Провидець він був першокласний і тому того що цей вибух знищить храм і все село він не передбачив. Як і того що його самого після цього заколють власні ж підлеглі з місцевих (не оцінили вони знищення своїх домівок і святині). Свою роль зіграв і той маленький факт що поки ці двоє вовтузились Гриф по тихому підмінив його меча.
Так в списку вбивць -1 перетворився на -2.
На цей момент команда вже мала певні докази. У них були записи дій Селести Морн і у них була пачка ситських артефактів, які брати Момо встигли скомуніздити зі складу до його самознищення. Настав час фінальної конфронтації.
Першим етапом цього квесту стало проникнення на Корусант. Зейна чекали і навколо планети розмістили цілий флот для вишукування небажаного гостя. Ба більше, флот обладнали новітньою системою центрального управління і наведення, даби гарантувати що в такій блокаді не буде дірок.
І їх не було, корабель Зейна і ко прорватись на планету не зміг. А от в ангар флагмана зміг. Флотом командував старий знайомий Зейна адмірал Карат, а як ми пам’ятаємо його битви часто завершуються чужинцями на його флагмані.
Щоправда ці чужинці віджимати флагман не стали. Поки Джараель і брати Момо дозволяли себе заарештувати, Зейн, Гриф і Сслиск реквізували собі один з республіканських корабликів (якщо точніше кораблик багатостраждального Карта Онасі) і прибули на ньому на планету. Де двох з них (Сслиска, який виконав левову частку роботи до того, відправили відсипатись) чекав цікавий сюрприз.
Їх швиденько захопив в полон найбоягузливіший з провидців. Який бачив в видінні загибель від вогня дружніх сил і вирішив змінити майбутнє. І щоб змінити він захопивши їх в полон запропонував їм свої послуги. А конкретніше заявився з ними до двох предстаників ради джедаїв, дав добросердечне зізнання, а ще і погодився зіграти роль в подальщій постанові для захоплення решти сектантів.
Він відвів Зейна і Грифа під видом полонених до Люсьєна Дрея, а коли Зейн замаскований під сита з підробним талісманом Муура (талісман охоче змінював власників, тож ця підробка спонувала не вбивати його одразу) ніби випадково злив інфу що у нього на кораблі цілий ящик ситських артефактів, забрав майже всю охорону і з нею відправився за артефактами. А по факту відкрив ворота лояльним раді джедаям і дав їм можливість одразу почати арешт всіх пішаків-сектантів.
І отут зіграла свою роль система автоматизованого керування флотом: всі кораблі попри волю своїх екіпажів дали залп по джедаям що бились знищивщи левову частку з них. Включно з тим провидцем-перебіжчиком: -3.
Як так сталось? Ну в цій всій історій увесь час був один прихований але важливий персонаж: Хаазін. Представник сім’ї що поколіннями служила клану Дреїв, який не зміг стати джедаєм (рівень його успіхів дуже нагадував Зейна), зрадив свого покровителя через обіцянки симпатичної контрабандистки, що працювала на ситів, втратив в процесі більшість кінцівок і нагадував такий собі ходячий прототип Дарта Вейдера. От тільки на відміну від Вейдера, ставши ситом він не перестав грати роль слуги джедаїв сім’ї Дрей (тепер вже дружини його колишнього покровителя, в яку був довгий час таємно закоханий), смикаючи за мотузки всього що відбувалось в її організації. І в цей самий момент він наніс свій фінальний удар.
Приводом для того щоб це сталось стало те, що він прочитав як проротство що звершилось (так, ще одне). Пророцтво п’яти, які побачать падіння колишніх правителів. Одного на стороні світла, одного на стороні темряви, одного що зі світла впав в темряву, одного що з темряви піднявся до світла і одного що стоїть окремо від них. Себе він бачив тим самим окремим, якому підвласне все. В останній провидиці-міралуці (людиноподібна раса сліпих, які бачать через Силу) він бачив ту що пала зі світла у пітьму, в Грифі який з злодюжки став героїм - того що піднявся до світла, Зейна як представника світла і Люсьєна - темряви.
Доречі саме від Хаазіна Зейн дізнався нарешті про свій особливий зв’язок з Силою: здатність впливати на вірогідності.
В усьому цьому бардаці міралука почала переживати за їх наставницю і побігла її шукати. А поки Люсьєн і Зейн вчергове практикувались в фехтувальному мистецтві (Люсьєн озвірів і боявся пускати Керріка до своєї матері, бо вважав через пророцтво що вона через нього загине) Гриф послідував за міралукою. Вони знайшли тіло старшої Дрей в скляній коробочці, і в кращих шекспірівських традиціях зневірена провидиця-міралука випила яд. Остання з чотирьох провидців-вбивць загинула. -4.
А от з Кріндою, так звали матір Люсьєна, не все ще було завершено. Гриф впізнав коробочку: в таку саму вони запакували Селесту Морн, тож він знав що це не труна, а камера стасісу. Тож він звідти її дістав. Завдяки чому вона змогла поговорити з сином, насварити того за вбивство падаванів і померти (за що Люсьєн оперативно звинуватив Грифа).
І отут варто зробити ліричний відступ, оскільки в цей момент пророцтво з якого почався цей гармидер виконалось. Серед тих хто встиг одягти пам’ятний червоний скафандр був в тому числі і Гриф (він пробував в ньому поспати). Він підірвав башту де була перша з провидиць. Він підмінив меч другому. Він діставши з камери прискорив смерть Крінди. Він запізно впізнавши кріокамеру непрямим чином доклав лапу до смерті четвертої. Лише один з провидців, який бачив в проротстві як його вбивають свої ж, загинув від орбітального бомбардування республіканського флоту. Чим ще і довершив проротство Зейна, де єдиним кого він не вб’є буде той хто скаже про нього правду. Зейн не вбив жодного з них, але він на тому голо читав текст придуманий Грифом (а отже можна трактувати це як обіцянку Грифа). І хоч проротство, як вже зрозуміло, було підробним (мета була залякати і заплутати оппонентів), навіть воно по суті справдилось, хоч і по своєму: Гриф приклався до смерті 3х з них, окрім того що визнав правду (про те що той не загине іншим чином мови ж не було), а Люсьєна в певному сенсі він добив (на моральному рівні) ставши в певному сенсі причиною смерті його матері.
Чесно: ну їх нафіг ці заплутані пророцтва і те як вони потім розкриваються в ретроспективі. Знімаю капелюха перед авторами що вони таке накрутили, але ну їх нафіг.
Повернемось до наших героїв. Хаазін тріумфує, Гриф тікає, Люсьєн лютує, а Зейн з останніх сил захищає Грифа. Чому жоден з них не атакує Хаазіна? Ну наприклад тому, що той серед ситських артефактів відкопав дуже корисну іграшку (сити древності часом створювали доволі цікаві артефакти, але це мистецтво вимерло ще до описуваних подій): перчатку що не підпускає до нього нікого кого він не хоче бачити поряд.
І от наступає кульмінація дуелі: Люсьєн випадково підрублює ноги статуї свого батька, та падає на нього, даючи можливість Зейну добити оппонента.
Хаазін же бачив в Зейні певну спорідненість (як колишній падаван-невдаха) і побачивши це підпустив того до себе. А той рубанув йому роботизовану руку зі згаданою перчаткою і пультом керування флотом і улетів швидко і далеко разом з Грифом. Улетів бо їх двох за допомогою Сили викинув цілком собі живий Люсьєн, який після того підібрав пульт і націлив вогонь на себе і Хаазіна.
Найбільше здивовані цим подіями були Хаазін і Гриф. Бо виявилось що в певний момент поєдинку Люсьєн і Зейн зговорились і розіграли ціле щоу щоб дістатись Хаазіна. А оскільки Зейн був поганим учнем джедаїв, але хорошим учнем афериста Грифа, то здраво розсудив що їх маленьке шоу буде куди переконливіше якщо Гриф щиро вважатиме що його хочуть вбити і тому не попередив того.
Так завершилась історія сектантів всередині ордену джедаїв і вбивць падаванів. Правду про вбивство розповіли тільки родичам загиблих, попутно засипавши їх щедрими винагородами за мовчання. Купу різних подій пояснили колоритними офіціними версіями. Але головне що наших героїв виправдали, а Зейну навіть запропонували повернутись в орден вже не як падавану, а як лицарю-джедая. Від чого він відмовився: пережиті події навчили його цінувати свободу від правил ордену і друзів. Але йому дозволили зберегти його меч (а ще точніше зробити новий, бо старий він загубив в баитві з Хаазином), що для тих хто покинув орден було рідкісним виключенням.
Таємниця Джараель
Тож Зейн продовжив свої авантюристські будні тепер вже як чистий перед законом громадянин. Всією чесною компанією вони спробували надурити групу бандюків, в процесі наткнувшись на зайцеподібного сита. Потім втрутились в популярне змагання, врятували сина улюбленого спортсмена Керріка, подружились з ним і посварились.
Останнє максимально неочікуваним чином: коли той побачив Джараель, а точніше її тату, він заявив що не буде спілкуватись з кимось хто спілкується з нею. Виявилось що такі тату наносили в одній з груп работоргівців своїм членам. Тож тепер вже довелось розгрібати скелети в шафі білявої амазонки.
Як виявилось работорговці забрали її ще дітиною і виховували на свій лад. Організація називалась “Горнило” (“Crucible”) і частково діти навіть не розуміли для чого їх готують: вони приймали участь в боях, а тих хто програв продвавли в рабство, хоча багато з них, як і наша білявка, думали що їх звільняють. Прозріння що програвших не звільняють, а продають на неї зійшло не одразу, лише коли вона як надзиратель прийняла участь в кількох доставках. З часом зустрівши Кемпера вона залишила цю організацію і переховувалась в тому числі і через них.
Оскільки їй було відомо частину колишніх покупців, Зейн і ко влаштували невеличкий хрестовий похід по звільненню рабів. Але врешті решт недомовки і всі ці події створили тріщину в єдності колективу і вони розбіглись. Посприяло цьому і те що Зейн отримав спогади раба-каамасі (ця раса могла передавати “мемнії” - особлива форма спогадів), а також зустрів зелронку Шантік, яка знала Джараель в часи Горнила і сказала тому що ім’я Джараель значить “Руйнівниця”. Джараель разом з мандо-дезертиром пішла своїм шляхом, а Зейн і Гриф своїм. Але не на довго.
Пара авантюристів заявились на суд над впійманим ними Демаголом. І вже після суду випадково дізнались від дроїда на їх кораблі що мандалорець-дезертир якось дуже різко змінив в вазі після пам’ятного візиту на базу Демагола (дроїд там був не надто схильним до спілкування, тож не варто дивуватись притримуванню ним важливої інформації). Склавши 2 і 2 вони докумекали що хоча броня і одна, але як і з червоним скафандром зміст оної міг змінитись. В броні мандо-дезертира був Демагол (який технічно також в той момент став дезертиром, тож я не дарма використовував саме цей титул, а не ім’я), а в броні Демагола весь цей час сидів Ролан, мандалорець який пішов в СЗЧ через ідеологічну незгоду з своїми лідерами.
Тож наші нещодавно виправдані герої вирішили це виправити. Як непправедливість з арештом так і свій легальний статус: вони вломились в тюрму і викрали того, кого всі вважали Демаголом. Разом з Роланом, якого нарешті дістали з цієї бляшанки, вони відправились рятувати Джараель. І виявили купу цікавого.
Був колись такий відомий джедай-арканіанець Арка Джет. Менш відомо було те, що він був напівкровкою. І от зелронський вчений Варік (зелрони - людиноподібна раса з червоною шкірою, особливими феромонами і часто доволі розпусним стилем життя), разом з групою вчених-арканіанців-напівкровок вирішили провести експеримент з його днк сподіваючись створити чутливу до Сили дитину з талантами Джета. І нарешті вони досягли успіху: у пари напівкровок народилась дочка Едесса (“Тріумф”) з днк давно загиблого джедая. Слідом за нею було народжено ще кілька дітей, але саме Едесса стала для Варіка головною надією.
Але Варік мав не надто вдалі зв’язки. Він таємно працював на Мандалора, вів справи з Горнилом. І з останніми не все склалося як він очікував і ті атакували. Після атаки Едесса зникла, а всі решта вчених порвали з Варіком. Варік же продовжив службу Мандалору, але вже під іншим іменем: Демагол.
Що ж стосується Едесси, то її знайшов один з ватажків Горнила, нарік Білосніжкою і забрав в організацію. Там вона зростала під керівництвом жорстокої зелронки Шантік, яку в один день перемогла на арені. Шантік після того продали в рабство, а Білосніжку зробили однією з наглядачок. Коли та зрозуміла що програвших продають в рабство, вона почала тренувати піджлеглих, щоб збільшити їх шанс на виграш, за що ті дали їх нове ім’я на мові горнила: “Джараель” - “Захисниця”.
Дещо з цього могло б з’ясуватись і раніше, якби Зейн і Джараель трошки менше давали волю емоціям, екс-джедай трошки менше вірив незнайомкам (хоча у випадку з зелронами це дійсно важко зробити, в старому каноні, до якого належить і ця історія, вони були однією з рас які за допомогою феромонів здатні були впливати на оточуючих), а мемнії каамасі були б дещо зрозуміліші (Зейн в них з часом розібрався, але трошки пізніше ніж варто було).
Тим не менш Варік-Демагол впізнав свою Едессу коли побачив Джараель. Він побачив шанс таки повернути свій тріумф. Заради цього він передягся в чужу броню, довгий час видавав себе за іншого, намагався переконати джедаїв що у дівчини є дар до Сили і її треба навчати, посприяв розриву компанії з Алеком, коли помітив що той нерівно дише до білявки, а потім і розриву з Зейном. Після чого нарешті розкрився колишній підопічній (частково, про частину з Демаголом він тактовно промовчав).
Будучи фанатично переконаним що перед ним успішна реінкарнація Джета він продовжив спонукати її пробувати опанувати Силу (що часом ніби навіть давало свої результати) і навіть підігнав їй рідкісну зброю: перший подвійний світловий меч, створений Екзаром Куном:
Разом вони вирушили на пошуки решти дітей з того проекту. Але знайшли лише Шантік.
Між Шантік і Джараель зав’язалася бійка в яку втрутився Керрік. Який окрім іншого збагнув дещо чого не бачили інші: Силою була наділена не Джараель, а Варік і його дочка Шантік, яку він динамив з дитинства, заради Едесси. Варік спонукаючи Джараель використовувати Силу робив це за неї і вірив що це її успіхи. Він гнався за мрією, вірив що успіх в Едессі-Джараель і інших дітях, які насправді не відчівали Силу, і абсолютно не помічав власну доньку, яка через це виросла мстивою садисткою і вбила всіх його “успішних” діточок, крім однієї, до якої не могла дістатись.
З цим усвідомленням акцент конфлікту змістився на двох зелронців: батька проти дочки. В ключовий момент наш лауреат на звання батько року вирішив притягнути Силою один з двох мечів які були поряд: один Зейна і один Екзара Куна. Притягнутим він скористався всліпу з дуже промовистим результатом:
Його останні слова були: “мої шанси були 50 на 50”. Що Зейн парирував фразою “Тільки не поряд зі мною”. І це найкраща ілюстрація його справжнього дару.
Коли вороги (вже вкотре) самовипилились, наші герої нарешті змогли спокійно вздохнути. В усіх цих пригодах пройшов рівно рік з пам’ятного дня коли Зейн і Гриф втікаючи від п’яти неадекватних джедаїв забрели на звалище до Джараель і Кемпера.
Гриф, який вижив під мандалорським бомбардуванням через те, що вони зі Сслиском угнали корабель повний солдат, був визнаний героєм Республіки, для якої він цих солдат врятував (він звичайно не став розвічнувати їх ілюзії). Йому дали можливість відкрити власний ресторан на Корусанті.
Зейн, знаючи тепер більше про минуле Едесси-Джараель і маючи певні зв’язки, зміг відшукати її батьків, з якими вона не бачилась 25 років.
А Джараель, не без допомоги Грифа, влаштувала їм з Зейном побачення яке дало їм нові перспективи.
Хеппі енд? Не з вдачею нашого героя. Найпарадоксальніша пригода ще була тільки попереду.
Зейн і Джараель вирішили відвідати родичів Зейна, але дещо не врахували. Його рідна планета проводила мобілізацію для боротьби з мандалорцями, а його джедайське бронювання вже було недійсне, оскільки він покинув орден. Тож одразу по прильоту на планету, прямо в космопорту його бусифікували і почались
Армійські пригоди
Зейн, який на той момент став затятим пацифістом, став ще тією скалкою в дупі новоспечених командирів. Серед всіх мобілізованих тільки цей відмовлявся брати в руки вогнепальну зброю, тож йому залишили його світопалку по принципу “хай хоч нею махає, може кого і зачепить”.
Додаткові приводи побіситись капітану Морвісу, що ними командував, він почав створювати і на полі бою. Спершу почав заважати стріляти по неозброєних мандалорцях, потім закривши собою мандалорку з дитиною (як кочівники вони возили своїх дітей всюди, включно з війною). Стандарти військовий злочинів в тогочасній Республіці не зовсім відповідали звичним нам, тож на відміну від Керріка, конкретно цей капітан не бачив нічого поганого в тому щоб знищувати мандалорців в будь якій ситуації. Але недовго.
Дуже швидко виявилось що цей підрозділ дали в командування чотирьом джедаям, які таємно переметнулись на сторону мандалорців. Тож в нашу історію додаються ще і джедаї-колаборанти.
Стараннями яких підрозділ ополчення підрозділ потрапив в засаду, а тих хто вижив, включно з Керріком і капітаном Морвсіом, взяли в полон і… повторно мобілізували тепер вже в армію неомандалорців.
Тут вже з підготовкою панькатись не стали, а дали броню, рушницю і відправили в аналог м’ясних штурмів. Мандо діяли з новачками прямолінійно і жорстоко, каралось навіть бажання допомогти пораненому командиру на полі бою - тільки вперед (схоже хтось підсунув Мандалору методички жукова…).
Щоправда наш пацифіст і тут примудрився знайти кмопромісне рішення: за допомогою силових стрибків і світлового меча (тут його також не відібрали) він порізав гармати супротивника, а потім почав рятувати противників він добиваючих пострілів нових союзників. Такого майстер-класу по сидінню на кількох стільцях мабуть навіть Ердоган не показував.
Так наш вчорашній новобранець республіканської армії пройшов бойове хрещення тепер вже в армії нео-манадлорській.
Оскільки окрім чотирьох джедаїв-колаборантів він був єдиним джедаєм по цю сторону фронту, а на додачу ще і вихідцем з планети на яку вони мали напасти наступною, головний колаборант трошки з ним розв’язав язик і заспойлерив найближчі плани. Намагаючись уникнути зайвих смертей (пригадуємо що Зейн став пацифістом) він запропонував план як мандалорцям отримати контроль над станцією зв’язку над планетою без вторгнення і бойових дій (враховуючи що місцеве ополчення вже було “уміло” злито на іншій планеті, вторгнення мало б дуже передбачувані наслідки). Все пройшло не так як він розраховував (гарнізон станції загинув в потасовці з мандалорцями), але саму планету від вторгення він таки врятував. Хоча приводів для радості йому це не давало.
Менше з тим, його намагання всіх врятувати мали корисні далекосяжні наслідки. Врятована ним мандалорка погодилася передати невеличке повідомлення Грифу, а той швиденько по своїм корумпованим каналам на Корусанті нашкрябав засекречене досьє на голову фантастичної четвірки наділенних Силою колаборантів. Отримана інформація дозволила Зейну зрозуміти мету їх операції: головний мандо-джедай націлився на викрадення чутливих до сили дітей з Дантуіну, де був навчальний форпост джедаїв, щоб перевчити їх на мандалорський манер (в далекій-далекій галактиці Гаагзького трибуналу не існувало, тож у нього було менше приводів переживати про наслідки викрадення).
В процесі Зейн дізнався і мотивацію зрадника. Коли той був в полоні у мандалорців ще під час минулої з ними війни, він закохався в манадлорку. Вони чекали дитину, але та загинула під час орбітального бомбардування від пострілу джедайського крейсера. Повернувшись з полону він роками грав роль праведного майстра джедая, навіть потрапив в раду джедаїв. Але коли почалась нова війна з мандалорцями, він залишив раду, пішов на фронт і сконтактував з Мандалором для зради.
Скориставшись особливостями кодексу честі мандалорців Керрік переконав раніше врятовану ним мандалорку (ту що була з дитиною) відпустити його в обмін на обіцянку (дану ним як тим хто став мандалорцем) що він не попередить Республіку і Дантуін про плани перебіжчиків. Спершу він хотів її переконати допомогти йому, оскільки та також була не в захваті від ідеї захоплення дітей, але сторгувався лише на цьому.
Тож скориставшись моментом свободи він повернувся в попередній табір мандо, де в полоні знаходились ті полонені, яких мандалорці визнали непридатними для служби, або понизили до рабів за якісь провинності (як наприклад сталось з колишнім командиром Зейна). Махінатор Керрік завербував близько сотні таких полонених і вирішив з ними не багато не мало захопити мандалорський дредноут (екіпаж в кілька тисяч).
Тим часом виявилась цікава деталь і щодо капітана під чиїм командуванням він провів свою дуже коротку кар’єру в республіканському ополченні: той окрім того що був сином багатія і сенаторки (що Зейн знав і за що вважав того капітана блатним блазнем) був ще і під командуванням пам’ятного адмірала Карата, дві стички якого з Зейном Керріком не кращим чином відобразились на резюме як самого адмірала так і його підлеглих. Він же був з сім’ї де всі чогось добивались і від нього очікували того самого, а натомість капітан опинився на свого роду випробувальному терміні (який йому дали виключно завдяки зв’язкам) в кроці від фіаско і статусу розчарування свого сімейства. Саме тому він так гнав свій підрозділ в атаки (сподівався за їх рахунок виправити собі репутацію).
І от він опинився в статусі повсталого раба-полоненого під стихійним командуванням недо-джедая, який не кращим чином в минулому вплинув на його службу, а на додачу був його колишнім підлеглим. Але пережите в таборі, включно зі спробою вбивства сплячої мандалокри, коли йому не вистачило духу нанести останній удар, схоже щось в ньому змінили. Він почав визнавати те кім він є. І він прийняв найвдаліше рішення в своєму житті: перестав намагатись виїхати за рахунок інших і влився в колектив який фортуна зібрала навколо Керріка.
План Зейна був в кращих традиціях його нелегального вчителя Грифа: проникнувши на корабель, вони за допомогою вилитого під шоломами на голови супа зимітували “джедайську мізкову лихоманку”, неіснуючу хворобу, яка тим не менш дуже добре лягла на вроджежу серед мандо забобонну недовіру до джедаїв і їх здібностей. В результаті весь екіпаж кораблю оперативно самоізолювався з дредноута в рятувальних капсулах, а пів сотні колишніх арестантів отримала під свій карантнний контроль весь корабель (друга половина влаштували аналогічну постанову в таборі на планеті, що тільки додало паніки мандалорцям).
На додачу до того, вже кілька разів згадана врятована мандалорка проявила певну ініціативу, перехопила повідомлення про “джедайську лихоманку” і зогадавшись що це циркова постанова Керріка приховала події від колабораційної джедайської шайки. І хоча ті успішно скориставшись трофейним республіканским фрегатом проникли на Дантуін і захопили академію де з лишався лише один з майстрів-джедаїв, їх самих очікував ефектний сюрприз коли замість 3х крейсерів прибув лише один (два інших на фоні “лихоманки” вирішили триматись від джедаїв подалі), а під бронею мандо-адмірала неочікувано виявився Керрік (все могло б взагалі добре пройти, якби рекація його супутника капітана на деякі слова колабо-джедаїв не викликала у тих підозри).
Тут проявилась цікава сторона досвіду Зейна. Знаючи що він свою вдачу контролювати не може і та постійно підкидує йому якісь пакості, він навчився готуватись до деяких з них заздалегіть. Тож коли їх викрили, в нього був запасний план: він підірвав шатл на якому вони прилетіли, чим дезорієнтував мандалорців на кілька миттєвостей, за які його спільники вивели дітей на республіканський фрегат (той що був до того троянським конем колаборантів) і перетрофеївши його в зворотрьому напрямку почали ектренну евакуацію.
Наш двічі-мобілізований джедай залишився розважати своїх екс-коллег з числа джедаїв-колаборантів (це був єдиний спосіб не дати тим на реактивних ранцях дістатись до фрегата на зльоті).
І в ключовий момент їх настигла новина: після того фортелю що Керрік утнув з “лихоманкою” і викраденням дредноута, у мандалорських вождів урвався терпець і вони вирішили порвати з джедаями-колаборантами, постановивши що від джедаїв більше клопоту ніж користі і війни треба вигравати без їх магії. Тож зрадник опинився без армії.
Звичайно того це розлютило і він мав намір зірвати злість на оточуючих, але так сталося що на його шляху стояла вагітна мандалорка, а Зейн, нагадавши тому про дружину, яка загинула в схожому стані, зміг його переконати здатися.
Після цього спалах конфлікту між мандалорцями і Республікою пішов на спад. Зейна і його спільників в Руспубліці призначили героями і він нарешті зміг доїхати до своєї сім’ї, де його весь цей час чекала Джараель, слухаючи стрьомні історії про його минуле від його сестер.
На додачу до всього йому нарешті знайшлось місце яке відповідало його поглядам. Капітан Морвіс після отриманого досвіду проникся певною симпатією до Керріка і його методів. Він зміг продати Республіканському командуванню ідею поєднати його, як людину від якої всі чекали більше ніж він міг дати, і Керріка, який давав постійно більше ніж від нього очікували, щоб вони збалансували один одного. Зейну дали звання лейтенанта і призначили спеціальним дипломатичним представником на фрегат під командуванням Морвіса. Разом вони почали працювати над встановленням миру.
На цьому і завершилась відома історія Зейна Керріка. Юного падавана, якому так і не судилося стати джедаєм, але, за визнанням одного з майстрів ордену, який до того не вірив в нього, в результаті Зейн зміг стати чимось більшим за джедая.
Людина яка встигла побути джедаєм, злочинцем в розшуку, аферистом, посудомийником-офіціантом, в’язнем, партизаном, месником, героєм, визволителем ворогів з тюрьми, бусифікованим, двічі-мобілізованим, ополченцем, мандалорцем, викрадачем кораблів, рятівником дітей, а наприкінці дипломатом - Совістю Республіки. Персонаж, навколо якого теорія імовірностей постійно брала відпустки і лікарняні. Невдаха, який завдяки своїм моральним якостям і друзям таки досяг успіху. Єдиний і неповторний герой в історії далекого-далекого всесвіту, який фантазію сценариста зробив офіційно своєю суперсилою.
Ця розповідь вийшла в кілька разів довше ніж я планував. Але це один з моїх улюблених персонажів (попри всі відра саарказму що я тут додавав впродовж тексту) і я не міг описати його історію викинувши щось важливе.
Автори взяли здавалось би лінивий сюжетний хід із вдалим збігом обставин і перетворили його на справжній скарб, обігравши його у вигляді суперсили, яка провокує маловірогідні події, постійно ламає плани як герою, так і всім навколо нього, і створює величний організований хаос: історію що пише сама пані Фортуна за допомогою своєї улюбленої джедайської іграшки.
А ще, як на замовлення, історія просто таки ідеально ложиться на поповнення словникового запасу нажитого за роки широкомасштабного вторгнення. Таке моментами відчуття, що автори це передбачили і спеціально розставили можливості вжити всю цю лексику. І від таких можливості неможливо було втриматись. Саме тому, мені здається що це історія яка дуже доречіна для того щоб про неї згадати саме зараз. Тим паче що це хороша історія, а для них завжди є в житті місце.
