У кожного бувають страхи. Хтось боїться темряви, хтось клоунів, хтось – самотності… А хтось – чистого аркуша. Так, сьогодні в нас звичайні балачки, які нічого не значать. Хоча можуть викликати дискусії.
Трохи передісторії. Я людинка, яка інколи має провали в творчості (можна сказати вигорання), і тому намагаюся викладати хоч щось кожного тижня без виключень у будь-якому форматі (саме це є причиною появи цього тексту). Бо прекрасно себе знаю. Піддамся спокусі нічого не робити – і пропаду на півроку… Так, це буває складно, бо я паралельно працюю на двох роботах, які дуже схожі за видом діяльності. Якщо узагальнити, то я «прес-центр», тобто роблю все, що пов’язано з соцмережами і матеріалами, які публікуються в Інтернеті. В одному обличчі – «технік», контент-мейкер і смм (це найгірше в мене виходить). Так ось, на цьому тижні в мене багато було завдань з основної роботи (причому, ще не все зробила). І я стикнулася якраз з цією проблемою – зі страхом «чистого аркуша».
Не скажу, що це вперше, але такий стан в мене був вже давно. Тим паче, щоб це відбувалося не тільки на творчому шляху, а й у роботі. Для мене проєкт UKR story – є віддушиною, яка допомагає пережити багато травматичних моментів після початку повномасштабного вторгнення наших неадекватних сусідів. До цього такою віддушеною був новинний канал у телеграмі «Новостная лисичка», який пов’язаний з новинами мого рідного міста та області. На початку військових дій у 2022 році він ще слугував, як інформаційна допомога людям від мене, бо через нього могла транслювати корисну інформацію (типу списки працюючих магазинів та аптек, важливі оголошення від нашої місцевої влади, інформацію про евакуацію, побутові лайфхаки про очищення води, збереження емоційного спокою у тяжкі хвилини, про фейки і як їх розпізнати тощо). Але, коли виїхала з Лисичанську, не змогла себе змусити повернутися до цього. Навіть, до такого формату. Це те, що досі викликає в мені жаль та сльози, бо це було МОЇМ. І воно «померло», як і стара версія мене.
Я розумію, що це не така важлива інформація, але саме зараз підходжу до основної теми. Для мене сидіти годинами перед чистим аркушем – велика проблема, яка мене лякає. Як ви зрозуміли, не тільки у вільному плаванні, а й у роботі. Бо моя діяльність взагалі творча. Моя робота, якраз закриває потребу бути «корисною», бо ми часто висвітлюємо в матеріалах важливі теми пов’язані з ВПО або робимо корисні пам’ятки (наприклад, що треба робити при обвалі будівлі, психологічні поради тощо). І хоча в робочих моментах є вже певна схема та штампи – першочерговий вигляд матеріалам даю саме я і вже після цього можуть бути внесені правки тощо. Тобто, це МІЙ продукт діяльності. І коли на цьому тижні я сиділа перед ПУСТИМИ АРКУШАМИ (і по проєкту UKR story, і по роботі), бо просто не знала з якого боку підійти до теми, почувалася дурепою. Це максимально неприємне відчуття. В голові я знала про що написати, але текст не йшов. Доволі іронічно, що саме цього дня мені на очі потрапив огляд Раш Тейлза на черговий сезон «Американської історії жахів» (сезон «Подвійний сеанс»), де страх «чистого аркуша» став рушієм сюжету. До речі, рекомендую подивитися його серію оглядів на цю антологію. Вона дуже класна!
Повертаючись до теми, що ж це за страх такий? Якщо коротко, то це страх перед невідомістю і можливим провалом. Принаймні, нам так говорить Інтернет. Сказати чи дійсно так, мені важко… В цей момент, насправді, я не думаю про майбутню реакцію людей. В моїй голові це виглядає, як великий розібраний пазл, де ти намагаєшся знайти потрібні шматочки, щоб просто почати. Що ж зазвичай рекомендують для подолання цієї перешкоди? По-перше, створити потрібну атмосферу в якій тобі комфортно писати. Наприклад, включити підходящу музику або, навпаки, знайти дуже тихе місце. По-друге, не чекати коли у вашу голову прийде геніальна ідея, а починати писати щось маленьке та просте. Тут додам, що не намагайтеся все відразу зроби ідеальним. Підправити інформаційний продукт можна у будь-який момент, навіть після його публікації. По-третє, завчасно складайте план майбутнього твору. Це напевно, найдієвіше з усього, чим зазвичай сама користуюся. Особливо, коли в мене тупикова ситуація. Бо можна створити, як великий, загальний план, так і маленький у вигляді підпунктів до розділів великого плану. Але, якби це парадоксально не звучало б, навіть, ці методи не завжди працюють. Чому так? Я не знаю.
