Крим, історія, деколонізація.
Актуальні довгочити
Навіть якщо питання історичної справедливости чи співчуття не є для вас вирішальними, й ви не розумієте бажання кримських татар, кримчаків та караїмів мати власну національно-територіальну автономію у складі унітарної України, у вас є щонайменше кілька причин її підтримати.
Дискусії довкола деколонізації назв в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі часто наштовхуються на застереження: мовляв, залишаться тільки кримськотатарські топоніми, запанує “тюркська монополія”, яка витре античну, грецьку, готську чи українську спадщину.
У дискусіях про майбутній статус півострова інколи лунають пропозиції повернутися до ситуації 1996 року — моменту ухвалення Конституції України, яка юридично закріпила статус АРК унаслідок вимушеного компромісу.
Чи знаєте ви, що в Україні є три Ялти? Два Старих Крима? Гурзуф та Урзуф? Багатир і Богатир? Це не випадковий збіг і не топонімічна містика, а зафіксований у просторі слід насильницького переселення 1778 року.
У дискусіях довкола деколонізації кримської топонімії регулярно виринає один і той самий псевдоісторичний аргумент — звинувачення кримських татар у “знищенні” античної спадщини півострова.
Екранізація “Одіссеї” Нолана поновила давню дискусію про те, де саме розгорталися події Гомерового епосу. Цю поему можна назвати найдавнішою ментальною картою занотованого еллінами світу.
Сьогодні, коли йдеться про деколонізацію Криму, у патріотичному середовищі регулярно виникає щира, але небезпечна ілюзія: “Навіщо повертати складні історичні назви, якщо можна назвати селища й міста на честь генералів Армії УНР чи сучасних героїв російсько-української війни?”
В українському законодавстві статус корінних народів мають автохтонні етнічні спільноти, які сформувалися на цій землі, мають самобутню культуру і не мають власного державотворення поза межами України.
Коли законопроєкт №15439 про перейменування топонімів у тимчасово окупованому Криму тільки-но вийшов у публічний простір, було цілком очевидно: фахові коментатори відреагують миттєво. Так і сталося.
Наша державна традиція має три чіткі епохи: середньовічну — Русь, ранньомодерну — Військо Запорозьке та новітню — Україну. Проте цей вимір історично ширший — він охоплює й політичний досвід Кримського ханства.
