Дискусії довкола деколонізації назв в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі часто наштовхуються на застереження: мовляв, залишаться тільки кримськотатарські топоніми, запанує “тюркська монополія”, яка витре античну, грецьку, готську чи українську спадщину.
Ба більше, відродження історичних назв дехто намагається протиставити українській військовій присутності, маніпулятивно виставляючи це як зневагу до Сил оборони.
Подібний скепсис тримається на хибній тезі, ніби деколонізація перекреслює всю історію півострова після 1783 року. Насправді ж її мета геть інша: показати багатошарове обличчя Криму, де відновлення автентичних топонімів не заперечує український суверенітет, а є його міцним фундаментом.
Тож як має працювати державний механізм деколонізації? Які фільтри вбережуть питомі назви, і як пояснити ці кроки власним громадянам?
Багатокультурний пласт
Повернення історичних назв означає відновлення не лише тюркського пласту. Крим упродовж століть розвивався як багатоетнічний простір, і кримськотатарська топоніміка за своєю природою є живим літописом середньовічної історії півострова, акумулюючи все його доімперське розмаїття. Цей масив є спільним: у ньому природно переплелися сліди кримських татар, караїмів, кримчаків, урумів, румеїв та інших народів, що населяли Крим.
Саме в кримськотатарському вжитку до російських та совєтських перейменувань збереглися грецькі назви Кастропуло та Ай-Ян, генуезька спадщина Кєфє, готський слід Сюйрєні, черкеські, аланські, таврські та до кінця не зрозумілі корені топонімів на кшталт Топлу чи Ускюта. Знищуючи ці назви, російська імперія та совєтський режим стирали не просто кримськотатарську присутність, а два тисячоліття європейської та середземноморської історії півострова.
Назви на кшталт Сімферополя чи Євпаторії, на які перейменували Акмєсджит і Кєзлєв, часто відстоюють як “давньогрецьку спадщину”. Проте це лише маркер “Грецького проєкту” єкатєріни II.
Натомість справжні античні та візантійські грецизми — Алушта, Партеніт, Ґаспра — дійшли до нас крізь віки саме завдяки тому, що їх засвоїла та зберегла кримськотатарська мова.
Після анексії Кримського ханату російською імперією освоєння півострова відбувалося за участю різноманітних національних спільнот, тому у Криму вистачає оригінальних українських, німецьких, єврейських назв.
Окрему цінність має європейська спадщина півострова — німецькі та швейцарські колонії XIX століття, такі як Фрішвіль, Ней-Лібенталь, Фернгайм, а також єврейські землеробські поселення 1920–1930-х років: Фрайлебен, Ґартенштадт чи Ойфлейбунг, у яких немає інших історичних назв. Ліквідовані совєтським режимом після Другої світової війни, ці назви є невіддільною частиною багатошарової карти півострова. Їхнє відновлення в межах деколонізації повертає Криму європейський вимір і пам'ять про спільноти, знищені тоталітаризмом.
Так само абсурдні і спроби протиставити повернення історичних назв українському минулому Криму. Відновлення автентичної топонімії жодним чином не применшує подвигів українського війська — від походу Петра Болбочана 1918 року до сучасних воїнів Сил оборони. Їхній памʼяті не потрібні відібрані у насильницько переселених народів села — набагато вищий рівень щоденної пошани забезпечують назви площ, вулиць та шкіл.
Описові назви на зразок Степного чи Прибережного часто сприймають як “хороші нейтральні українські назви”. Насправді ж це штучний конструкт, вигаданий у 1944–1948 роках після геноциду та насильницьких переселень.
Справжня ж українська спадщина Криму — це Мазанка, яку заснували наприкінці XVIII століття відставні солдати, Новомиколаївка, яку на початку XX століття заснували селяни-переселенці, Залісся, яке зʼявилося як совгосп. Оскільки ці поселення мають оригінальні назви, позбавлені імперського підтексту, вони природно залишаються на мапі.
Українська присутність у Криму утверджується не совєтськими безликими топонімами 1940-х чи штучними перейменуваннями, а відновленням державного суверенітету, який гарантує права корінним народам України і всім її національним спільнотам.
Правовий інструментарій
Російська імперія, а згодом і совєтський режим систематично використовували топоніміку як інструмент асиміляції та стирання колективної пам'яті. Перша хвиля системного перейменування відбулася одразу після анексії Кримського ханату у 1783 році, а найдеструктивнішого удару було завдано у 1944–1948 роках після геноциду кримськотатарського народу, а також насильницького виселення німців, греків, вірмен і болгар.
Сучасна деколонізація, яку реалізує Українська держава, покликана відновити історичну справедливість щодо корінних народів та насильницько переселених спільнот, не вичищаючи при цьому природних назв.
Правовою базою для цього став Закон № 3005-IX про деколонізацію топонімії 2023 року, який офіційно визнав російську імперську політику злочинною. Майбутній механізм деколонізації передбачає чіткий розподіл повноважень. Верховна Рада України повертає історичні назви за пропозиціями Кабінету Міністрів, рекомендаціями УІНП та за результатами обов'язкових консультацій із представницькими органами корінних народів України.
Це не є чимось безпрецедентним чи узурпацією прав громад. Натомість ідеї влаштовувати “місцеві слухання” на території, яка зазнала геноциду, демографічного заміщення та тривалої окупації з агресивною пропагандою, суперечать базовій логіці.
Україна вже пройшла цей шлях на материку: під час декомунізації 2016 року Верховна Рада централізовано перейменувала Дніпро, Кропивницький та сотні інших населених пунктів, зламавши спротив місцевих ретроградів. Так само було й під час декомунізації населених пунктів у Криму, яка набула чинності у 2023 році, та деколонізації географічних об'єктів 2025 року, проведених спільно з Українським інститутом національної памʼяті (УІНП) та Меджлісом кримськотатарського народу.
Це рішення не “одного народу”, а Української держави, яка відновлює законність та історичну справедливість на всій своїй території. Єдине, що вимагається від держави, окрім законодавчих актів, — це системна комунікація, яка пояснить суть деколонізації.
Аби уникнути хаосу, перейменування має відбуватися за чітким трирівневим фільтром. Перший рівень відсікає топоніми, утворені від російських міст, імен імперських діячів, совєтських функціонерів чи вояків, а також назв, що закріплюють імперські міти — як-от Красноярське, Ушаковка чи Бородіно.
Другий забезпечує відновлення стертої історичної спадщини. У випадках, коли населений пункт до російських та совєтських перейменувань мав історичну назву, йому повертається автентичне найменування. Саме за цим принципом селище Красногвардійське вже повернуло назву Курман, Куйбишеве — Албат, а залізнична станція Кіровське — Іслям-Терек.
Третій фільтр виконує функцію правового та історичного запобіжника. Якщо село виникло у XIX чи XX столітті, його назва описує місцеву природу або походить від імені чи прізвища засновника, і при цьому воно не було збудоване на місці знищеного поселення, то під деколонізацію не підпадає. Подібні топоніми залишаються на мапі незалежно від їхнього мовного походження, оскільки вони є природними свідченнями демографічного розвитку півострова.
Деколонізація руйнує ключовий міт про “ісконно русскій Крим”, показуючи, що імперська присутність була лише колоніальним епізодом.
Для мільйонів українців назви Сімферополя чи Євпаторії є символами українського Криму. Але колись так само завзято захищали “звичні” Дніпродзержинськ, Кіровоград чи Комсомольськ, аргументуючи це їхньою присутністю в підручниках, законах і свідомості. Проте час довів: ампутація імперських якорів не руйнує державу, а остаточно зшиває її простори.
Відновлення історичних назв поновлює права корінних народів України — кримських татар, караїмів та кримчаків, а також відроджує пам'ять про знищені чи насильницько виселені тоталітаризмом спільноти. А будь-які спроби лякати суспільство “втратою українськости” через повернення автентичних назв лише мавпують російські методи розколу.
Історичні назви на кшталт Кєзлєва, Ней-Лібенталя та Ускюта — це не заперечення українського Криму, а очищення від російських маркерів та повернення його справжнього обличчя. Держава сильна не тоді, коли тримається за чужі колоніальні міти, а тоді, коли повертає на свої землі справжні імена, відновлюючи права корінних народів, які разом з українцями виборюють її майбутнє.
***
Дякую за увагу! Долучайтесь до моїх каналів у Telegram, WhatsApp та на інших платформах, а підтримати мою роботу ви можете через Donatello або PayPal.
