Як повернути обличчя населеному пункту, який ніколи не мав давньої назви? І чи стане імперська байка менш токсичною, якщо її просто перекласти українською?
Коли ми говоримо про повернення історичних топонімів, варто пам’ятати: у Криму є чимало населених пунктів, які взагалі не мають притомних назв, бо виникли вже за імперської чи совєтської доби. Проте залишати їх у нинішньому вигляді не можна — вони так само потребують деколонізації.
Під час декомунізації це вже проходили, з відомих випадків це Дніпро, Кропивницький і Горішні Плавні, з менш відомих — Покровськ, Подільськ і Бойківське. Це все нові, не історичні, назви. Десь це скорочення від старих (Дніпро), десь пошук назви в історичних поселеннях біля міста (Горішні Плавні), десь абсолютно нова назва (Бойківське).
Схожу логіку застосували й щодо Криму в постанові Верховної Ради 2016 року, яку ввели в дію восени 2023-го.
Поруч із відновленням кримськотатарських (Курман, Узунджи), німецьких (Герценберґ, Новий Цюріхталь) та єврейських (Нейшпроцунґ) назв, з’явився пласт нових топонімів.
Це як українські назви — Полтавське (колишнє Ленінське, історичне Петрівське), Житомирське (Ларине) та Старий Млин (Краснознам'янка), так і кримськотатарські — Бакачик-Кият (Комсомольське), Яни Кьогенеш (Шаумян) та Яни Капу (Красноперекопськ).
Частина з них прямо апелює до історії — як-от Яни Капу (“Нові ворота”), що відсилає до історичного міста та сучасного села Ор-Капу (Перекоп). Інші ж є повністю новоствореними, як Старий Млин.
Гнучкість проти шаблонів
Проте деколонізація вимагає набагато більшої гнучкости, ніж декомунізація, адже формальним критеріям закону відповідають далеко не всі імперські маркери. Звісно, остаточне рішення ухвалюватиме держава через уповноважені комісії, проте варто заздалегідь сформувати готову концептуальну рамку, а не чекати, поки процеси знов затягнуться в бюрократичних кабінетах.
Наприклад, селище, засноване за російської імперії як Парадиз, згодом отримало нейтральну назву Новий Світ. Вона природно перекладається як українською, так і кримськотатарською — Yañı Dünya. Понад те, для кримськотатарського контексту це пряме відсилання до однойменної газети “Яни Дюнья”, що видається з 1918 року.
Новий Світ — це приклад вдалої топонімічної адаптації, де початкове походження не несе токсичного ідеологічного навантаження.
Інша річ — селище Аерофлотський. Це суто совєтсько-російський бренд, тому зміна назви тут обов'язкова. Варіант Авіаційне припустимий, але, можливо, логічніше пошукати місцевий природний чи історичний орієнтир? Чи взагалі закарбувати в назві імʼя видатної особи? Меморіалізація, поруч із пошуком локальних назв, — один з найсильніших інструментів для деколонізації.
Так, село Некрасове, яке виникло як 3-тє відділення совгоспу Більшовик і не має історичної назви, можна перейменувати на Болбочанське — на честь Петра Болбочана, очільника Кримської операції УНР 1918 року. А село Заводське, історичне Червоний Кут, можна перейменувати на Кемське — на честь Сергія Кемського, уродженця Керчі, учасника Євромайдану, Героя України.
Пастка перекладу
Окрема проблема — колоніальний несмак та побутові міти, які формально не відповідають обмеженим перелікам закону про деколонізацію.
Назва села Приятне Свідання спирається на імперську байку про єкатєріну II, яка нібито десь тут мала чергове “побачення”. Жодних доказів цьому немає — скоріш за все, це чергова вигадана легенда, схожа на історію про російську назву “Чистеньке” для села Аджи-Кал, бо єкатєріна буцімто сказала, що там “чистенько”.
Навіть якщо узгодити назву з нормами української мови — Приємне Побачення, чи перекласти кримськотатарською — Hoş Körüşüv, вона не набуде історичної цінности.
Найпростіша пастка — заспокоїтися тим, що назва звучить українською, й залишити імперську суть недоторканою. Проте українізована байка не перестає бути російською. Краще деколонізувати назву до Аджи-Біке, повернувши ім’я сусіднього зниклого села.
Аналогічний імперський фольклор міститься в назві населеного пункту Сахарна Головка біля Акʼяра (Севастополя). Це оригінальна назва, і за легендою теж пов'язана з єкатєріною. Навіть в українізованому вигляді — Цукрова Головка, вона має сумнівну історичну цінність. Набагато краще деколонізувати її на Пляу-Тепє, за історичною назвою пагорба, біля якого розташоване селище.
Той самий совєтський контекст зашифровано й у назві села Жемчужина Криму. Навіть в українізованому вигляді — Перлина Криму — цей топонім не позбудеться свого совєтського шлейфу. То чи варто його залишати? Чи краще назвати його Яни Караґоз, додавши слово “новий” до історичного імені сусіднього села Караґоз (Первомайське)? Або ж надати селу імʼя видатної особи?
Зросійщені покручі трапляються й серед новіших топонімів, як-от селище Охотниче, легалізоване у 2003 році. Звісно, в українській мові є слово “охота”, але очевидно, що під час надання назви мали на увазі не його.
Замість того, щоб калькувати на Мисливське, варто дати назву Горянське, що водночас точно відображає його розташування на горі та вшановує Павла Горянського, громадського діяча, голову Малої Ради українців Криму під час перших визвольних змагань. Бо механічний переклад російських імперських і совєтських штампів лише маскує чужий зміст під українською обгорткою.
Реконструкція карти
Для міста Щолкіне, названого на честь совєтського фізика-ядерника, рішення вже є: його варто перейменувати на Акташ — на честь зниклого села та однойменного озера поруч. Це вдалий приклад того, як на карту можна повернути місцеву назву.
Безлике Прибережне може отримати назву Кєфєсія, бо є свідчення, що так називалася місцевість, і ця назва збереглася у місцевому сорті винограду. А совєтське Сонячне може стати Паша-Тепє, за назвою сусідньої гори.
Навіть якщо вам так подобається назва Сонячне — у Криму є ще одне, яке, так і бути, можна залишити як памʼятку совєтському несмаку.
Первомайське поблизу Акʼяра можна деколонізувати на Сапунгірське, за назвою залізничної станції та пагорба Сапун-Гора, біля яких воно розташоване, а Єгорове (історичний совгосп "Сакко та Ванцетті") може отримати назву Яни Булганак (“Новий Булганак”), бо стоїть на річці Булганак.
Село Осипенко, засноване за совєтського режиму та назване на честь Поліни Осипенко, також потребує деколонізації. Українське походження льотчиці не скасовує її належности до совєтського пантеону: вона була делегаткою з'їзду всесоюзної комуністичної партії. Тут є варіант Пельван — за назвою сусіднього пагорба.
Сусіднє село Полюшко, що отримало назву від совгоспу її імені, може отримати назву Яни Мамашай, обігравши назву сусіднього села Мамашай (Орлівка). Так само села Петрове та Станційне, засновані як населені пункти при станціях Ак-Манай та Ташлияр, можуть отримати назви Яни Ак-Манай та Яни Ташли-Яр, оскільки Ак-Манай (Кам'янське) та Ташли-Яр (Зелений Яр) вже існують.
Повернення назв зниклих сіл — найприродніший спосіб відновити історичну карту Криму.
Так, Воїнка може отримати назву Буюк-Мамчик, Зимине (історичний Перецфельд, на честь совєтського письменника Перця Маркіша) — Ток-Джарли, Передове (колишня 41-а ділянка) — Ток-Саба. Ломоносове (переселенська ділянка № 15) варто змінити на Башлича, Тургенєве (Комзет, від “Комітет із земельного устрою єврейських трудівників”) — на Яни Кипчак, а Коломенське — на Оренікой.
Для Трудового підійде Тьобей — за місцевою балкою та колишнім селом поруч, а Танкове варто назвати Яни Бостерчі, додавши слово “новий” до імені зниклого села Буюк-Бостерчи (Великий Бостерчи).
Коли ж довкола поселення немає ані зниклих сіл, ані виразних рельєфних орієнтирів, надійним і логічним виходом є меморіалізація — надання назв на честь видатних постатей історії України та її корінних народів.
Висновки
Суспільний консенсус щодо топонімів без давньої історії має спиратися на критичний історичний аналіз.
Оригінальні назви на кшталт Баланового, Севастянівки чи Митюриного варто зберігати: Балан — це єврейське прізвище, Севастян — українське ім’я грецького походження, а Митюра — питома українська зменшувальна форма імені Дмитро. Ці назви доповнюють справжнє багатокультурне минуле півострова. Натомість оригінальні назви, які є маркерами російської присутности, необхідно повністю замінювати.
Тож чим має бути деколонізація топонімів без давньої історії — механічним перейменуванням чи поверненням автентичного ландшафту? Відмовляючись від "Цукрових Головок" та "Приємних Побачень" на користь відновлених топонімів чи меморіалізації постатей, ми не просто змінюємо таблички. Ми повертаємо Криму його справжнє обличчя, де українська державність і пам’ять корінних народів природно творять єдине ціле.
***
Дякую за увагу! Долучайтесь до моїх каналів у Telegram, WhatsApp та на інших платформах, а підтримати мою роботу ви можете через Donatello або PayPal.
