Крим, історія, деколонізація.
Довгочити про середньомодерний період
Як обіграти імперію на її ж правовому полі? Для караїмських і кримськотатарських еліт відповіддю став точний розрахунок і прагматичне використання російського законодавства. Прийняти правила самодержавства, аби врятувати власну громаду, — такою була ціна впливу в Криму.
Чи знаєте ви, що в Україні є три Ялти? Два Старих Крима? Гурзуф та Урзуф? Багатир і Богатир? Це не випадковий збіг і не топонімічна містика, а зафіксований у просторі слід насильницького переселення 1778 року.
Ми звикли бачити в грецьких назвах міст півдня України ознаку глибокої європейської традиції та зв'язку з колискою демократії. Але за вивісками “Нікополь”, “Мелітополь” чи “Севастополь” стоїть не історична тяглість, а імперська канцелярія кінця XVIII — початку XIX століття.
Процес релігійної колонізації Криму російською імперією у XVIII–XIX століттях був не просто експансією, а складником стратегії легітимізації загарбань. Її мета полягала в тому, щоб представити Крим як “споконвічно російську” землю, стерши при цьому багатовікову спадщину.
Російська імперія вибудовувала свій культурний капітал, систематично привласнюючи геніїв підкорених народів. Так було й у Криму.
Розповідаю, яке адміністративне ділення мав Крим історично, які є паралелі між історичними поділами та сучасним адміністративним діленням Криму, чи оптимальне нове адміністративне ділення для Криму, чи могло б воно бути краще, та для чого його впроваджувати до деокупації.
Часто можна побачити думку, що Маріуполь названий так у рамках "грецького проєкту" єкатеріни II, або навпаки, що це питома грецька назва, і що місто мало не заснували грецькі переселенці. Насправді всі трохи складніше, і, як не дивно, обидві ці версії мають під собою підґрунтя.
