Першого січня, рано вранці, о 14 годині, я пішов бігати, щоби на швидкості побачити калейдоскопічні зміни нового дня, нового року, нового світу.
Напозір усе здавалося старим. Насправді ж за звичними декораціями ховалися геть інші сенси.
Однак чим далі, тим менше я був у цьому впевнений.
Під вечір виникло відчуття, що мене обманули. Не виконали умову. Ніби я замовив послуги вантажників, щоби вони приїхали й вивезли весь старий мотлох, а вони не приїхали. Бригадир не бере слухавку. Та й у мене немає його номера телефону... Як же я замовив послугу?..
І тепер доведеться все робити самому. Проте це непідйомна задача, і я вирішую залишити все, як є...
Ввечері заходжу в інстаграм — профілі, за якими я стежив, ті самі. У мене не оновилася інста чи це якийсь загальний баг? Якщо рік новий — то в чому його новизна?
Переставив диван під іншу стінку.
***
Першого січня я ніколи нічого собі не купую. Мені хочеться жити у світі, де всі наймані працівники можуть дозволити собі принаймні один стабільний вихідний у році. І навіть якщо це не так, у моїй реальності — так.
Працювати першого січня — найгірше. Це має бути день тиші, день перезавантаження. На роботі не перезавантажишся.
Так, я бачу, що магазини працюють. Але я в них не заходжу. Хай буде на одного покупця менше — вже легше.
***
Перше, що треба зробити другого січня — змінити формуляр у районній бібліотеці! Кожного року роблять новий.
Мені, як постійному відвідувачу й дарувальнику книг, завжди дають можливість самому обрати номер свого читацького. Можна використати якісь «козирні» цифри. Три сімки або чотири одиниці.
Або просто й вагомо — номер один.
— А є така-то книжка?
— Ні, вона в першого номера...
— Ох ці блатні...
Замовити собі куртку чи худі з мажорним номером читацького на спині, ходити містом і ловити заздрісні погляди...
