У моєму маленькому містечку три будинки та один магазин. Містечко стоїть у зимовому полі, кільцем загнане великими деревами. Немає заводів, немає підприємств. Але мешканців завжди більше, ніж домівок. Кожної ночі три будинки запалюють темряву вугіллям маленьких віконечок. З однієї хати щовечора грає колискова, з іншої - відспів минулого. У третій живу я. В мене завжди тихо та моторошно.
Опівночі на містечко сходить серпанок, смердить залізом. Я закриваю кватирку ганчір'ям, а двері обкладаю ватою. Так у ночі дихати легше. У ніч людей на вулиці меншає, і куди вони йдуть — невідомо.
Останнім часом, закриваю хвіртку на три замки. Бо вночі стоїть хтось під вікном та дивиться на мене. А очі горять як пічки із залізом. І не каже нічого, а тільки в душу вдивляється та обережно стукає у скло.
Я більше не сплю, бо кожної ночі, десь глибоко у землі лунає гуркіт величезної машини. О третій ночі починається рокіт фабричного гудка та до ранку гуркіт вщухає.
Моє містечко — це механізм. Ключ до якого я обов'язково знайду!
...
Усі мешканці зникли і я блукаю один закинутими вулицями кладовища. Я знайшов. У центрі містечка є металевий люк із замком, який я довго та невпинно намагаюсь зламати. Люк тріщить та піддається нападу. З отвору лине холодне повітря, пахне сирістю.
...
Моє місто померло, але механізм під ним все ще працює. Я йду тісними коридорами вже декілька днів. Бетон переплетений з дротами та трубами веде мене глибше. Іноді коридори виходять у величезні зали, які оповиті металевими конструкціями з важелями та манометрами. Я один, я зовсім один. І тільки гуркіт веде мене у недра землі. Коридори холодні, у напівтемряві вважаються істоти, які теж блукають у пошуках джерела цього звуку. Я маріґан. Моє сердце резонує вібраціям машини. Я йду на поклик.
Змія дротів та труб на стелі шепоче мені: це фабрика, це сердце світу, воно чекає на тебе. Але тобі не треба йти туди. Усі йшли та заблукали. Не йди. Це смертна долина тіні.
Iсус Навин 6:20
І закричав народ, і засурмили в сурми. І сталося, як народ почув голос сурми, і закричав народ гучним криком, то впав мур на своєму місці, а народ увійшов до міста, кожен перед себе. І здобули вони те місто.
Підземна фабрика. Сердце світу. Скільки я блукаю? Я не хочу їсти та пити, у моєму серці мир. Я знайшов драбину, яка простягалась глибоко вниз. Вона щезала у темряві. Метал зіржавів, фарби немає. Я спускаюсь униз.
У вухах є лише рокіт. Глибока гортанна вібрація.
1-е до коринтян 1:27
Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне
Я у темряві, яку розчиняє маленьке віконце у величезній пічці. Обіля віконця стоїть літній чоловік, тримає важіль. Він не може його відпустити, бо вогонь згасне, а з ним й сердце механізму. Рука чоловіка тремтить, вени налиті кров'ю. Його обличчя обпечене роками перебування поряд з горнилом. Він каже "Ти йди, я ще постою. А тебе вже зачекалися."
Повторення Закону 33:19
Вони кличуть народи на гори, приносять там праведні жертви, бо будуть вони споживати достаток морський та скарби, зариті в піску.
Я у величному елінгу. Всюди циліндри з манометрами, залізні башти з кранами, дроти та труби, які знаходять свій кінець у центрі - машині, яка безперервно працює у темряві землі. Я вдома. Мене чекали. Це серце світу. Я встаю за пульт керування. Я чую три сигнали фабричного гудка.
