Фройд казав, шо сексуальність — це здатність приводити в дію генітальне. Я б внесла поправочку, шо сексуальність — це здатність приводити в дію ГЕНІАЛЬНЕ. Бо от візьміть, наприклад, сексуальну жінку. Яка вона? Ну, перше, що спадає мені на думку, це свобода. Така жінка — вільна. Вільна в думках, рухах, часі і просторі. Під "вільною" я маю на увазі не відсутность обов'язків і зв' язків — ні, тут про інше. Свобода — це про здатність обирати і розставляти пріоритети. Коли ви впевнені в собі і знаєте, чого хочете, як хочете, де і з ким. А сексуальна жінка знає. Вона РОЗСЛАБЛЕНА, а тому така красива завжди, навіть тоді, коли зранку, зпросоння ліниво потягується, позіхає і йде варити каву чи чай. Вона розуміє, наскільки є цінна сама собі, бо любить себе і піклується про себе. Вона може все, що хоче. Вона щіра і емоційна. Ця відьма може бути смішною, мрійливою, серйозною, злою — і при цьому залишатись собою. Бо вона не боїться бути смішною, мрійливою, серйозною, злою — вона не боїться бути собою.
Ви одразу помітите таку жінку на вулиці: по її ході, поставі, погляді. Від неї віє жіночністю, навіть якщо вона вдягнена в оверсайз худі і джогери.
Вона ніби купається в океані любові, що гойдає її на своїх ніжних хвилях і шепоче, що вона — ідеальна і неповторна.
І от, проходить така жінка повз тебе, а ти аж озираєшся і думаєш: чорт забирай, і я так хочу! І я хочу бути такою, шоб уу-х, мати таку силу, щоб аж світ можна було змінювати, щоб аж до зірок діставати! Шоб аж той клятий Марко нарешті звернув на тебе увагу!
Та тобі 19 і цією суперсилою ти тільки вчишся управляти. Ще навіть не підозрюючи, яка вона потужна.
А клятий Марко ой як користувався увагою дівчат. Ще б пак: високий, стильний, харизматичний з ідеально симетричним обличчям так і приковував до себе мій погляд кожного разу, коли з'являвся в Че.
Че — скорочено від Черчель — був Харківський паб, де коротали вечори після універу ми з Марічкою і Катрусею — моїми вірними коліжанками і в радості, і горі. Там було все, що треба: власне, сам паб, з його класичною ламповою атмосферою і довгою барною стійкою, де завжди було не втовпитись; і залом, де проходили різні івенти: від концертів і диско до рок-караоке по середах, на якому ми з Марі завивали Don't speak, думаючи, що ми не тільки можемо співати, а ще й вміємо... Прекрасні були часи, пригодницькі.
Кожного разу, приходячи в паб, ми з дівчатами оцінювали чоловічий контенгент на рівень, так сказати, факабельності - тобто привабливості, яка б спонукала до дії, якщо ви розумієте, про що я. І хоча тверду 10 мало хто міг отримати, бо ми були ну дуже вибагливі, якось трапився нам персонаж, якому ми всі втрьох одноголосно поставили найвищий бал.
— То Марко, — сказала Катруся. — Нас познайомили спільні друзі минулого тижня на концерті.
— І шо, який він? Спілкувалась з ним? — питаю. — Бо нічогенький такий...
— Та дідько його знає, — відповідає Катерина. — Виглядає, звісно, як рок-зірка, але як на мене, крутості в ньому занадто багато, аби закрепами не страждав. Типовий нарцис, хоч і сексі, не буду заперечувати, — кепкувала подруга. — На разок зажеч, бо довго такі не горять.
— Нарцис - тюльпан — головне, шоб не баобаб, — сміялась Марічка. — Я б з ним розважилась разок чи навіть два.
— Тоді прийдеться стати в чергу, — кажу, — бо он, диви, його вже оточили аж троє дівчат. Думаю, на сьогодні він явно зайнятий. Але, курво, класний — шо є, то є!
У той момент, неочікувано зустрівши на собі погляд Марка, моє обличчя ніби обдало вогнем — він явно помітив нашу трійцю.
— Вчиться, мої милі, — раптово підводячись з-зі столику, сказала Марічка і вирушила у напрямку барної стійки, за якою сидів Марко з компанією.
Впевненою ходою Марі продефілювала повз нього і стала скраєчку, обпершись на барну стійку і вигнувши спину так, що не глянути на її округлі ідеальні форми було неможливо. Тим паче, вдягнена вона була в обтягуючу футболку, коротеньку картату спідницю і високі кеди. Така собі, Авріл Лавін українського розливу. Марко звісно піддався, обдавши Марі швидким але прицільний поглядом.
Купивши коктейль, Марічка демонстративно пройшла біля Марка знов, навіть не глянувши на нього, але дчи зрозуміти, що перфоманс був саме в його честь. Звір попався в капкан.
— Ну як вам, дівчата, схавав наживку? — Сміялась Марі, повернувшись до нас і поставивли коктель на стіл, елегантно сіла на своє місце.
— Схавав і не подавился! — Коментувала Катруся, театрально аплодуючи Марічковому дефіле. — Аж розвернувся в нашу сторону.
— Хто наступний? Аніта, давай ти? — Бушував в Марічці азарт. — Давайте влаштуємо перед ним показ мод!
— Е-нє, дівки, ви шо! Я вже зробила свій хід: я на нього глянула, ще й погляд зустріла... То було десь хвилин 30 назад, а я досі червона, як та рута... А ти кажеш, підійди! Нєєєє, я ще не перейшла на той левел.
— Та ну його, багато йому честі, — сміючись, резюмувала Катруся, - пішли краще танцювати!
Та десь через тиждень свій хід зробив Марко.
То був вечір рокабілі. Здається, грали Wise Guys. Наше дівоче тріо не могло пропустити такий захід, тож, ми підготувались: Катруся обрала безпрограшне комбо: чорний+чорний. Її little black dress прекрасно гармувало з чорним, як смола, волоссям і акуратними чорними туфлями на невеличких підборах. А завершували образ чорні панчохи зі стрілкою-швом ззаду робили ефект безкінечності Катрусених ніг, хоча вона була невисокого зросту. В опис можна було б ще додати її чорні очі, але на той час Катя носила фіолетові (так, саме фіолетові) контактні лінзи, тому її очі взагалі були якогось дивного галактичного кольору, що тільки додавало чаруючої загадковості...
Марічка своїм виглядом давала зрозуміти, що вона — дівчина впевнена в собі і якщо її топ трохи сповзає, що видно бра, то це не випадковість — мода тоді така була і Марічкина стратегія... Марі серед нас була тою відьмою, що могла жерти батон з майонезом, запиваючи пивом і не мати жодного зайвого кіло, ба більше, її фігура була настільки ідеально-витонченою, що шоб вона не вдягла — їй пасувало, а вдягатися вона любила якомога сексуальніше і жіночніше. Той вечір був не виключенням: обтягуючий рожевий топ, джинси-skinny з низькою талією і ременем з величезною пряжкою Dolce&Gabbana, купленим у якомусь Харківському секонді, а також елегантні босоніжки на високих підборах з рожевими зав'язками робили з Марічки справжню модель. Образ доповнювало розпущене фарбоване біляве волосся і рожева помада, така стійка, що жоден поцілунок її не розмаже. Марічка була як риба в воді у тому образі, бо знала, що він принесе їй увагу, а увагу вона любила.
Я теж любила увагу, та на той час та любов була без взаємності, бо самооцінка пані лінива — сама не підніметься — будь добрий, попрацюй із нею, допоможи піднятись ще й перші кроки навчи робити. Але то потрібна робота, хоч і важка була для мене, та я знала десь deep in my heart, що я на вірному шляху.
Тож, треба було і мені того вечора не занурити обличчя у бруд, а голову — в пісок (що зазвичай було найлегшим результатом подій, коли ти сидиш собі тишком-нишком десь у куточку, і ніхто на тебе не звертає уваги, і нікому ти не цікавий. І тільки твоя гаряча кров і палке серце видають тебе справжню, дику і впевнену, красиву і сміливу...). Досить, подумала я, пора братись за голову, а точніше — за тіло, в сенсі, треба його красиво і стильно одягнути, тим паче, що поруч був чудовий Марічкин приклад: "... сексуальності не буває забагато, бо життя — це секс. " — Любила філософськи казати Марі кожного разу, коли я починала сумніватись в собі.
Отже, на вечірку я обрала високу спідницю-олівець, таку, обтягуючу, темно-смарагдового кольору в комбінації з заправленою в неї полосатою рубашкою, що інколи ніби випадково трохи приспадала, оголяючи одне плече. "О, моя школа!" — Раділа Марічка, оцінюючи мій лук.
Замість кедів прийшлося віддати перевагу босоніжкам на платформі, шоб підкреслити виразність образу. Моє довге хвилясте яскраво-руде волосся і червона помада ідеально контрастували з кольором спідниці — ех, не уникнути б мені було вогнища, живи я десь на початку 17 століття...
Ну що сказати, виглядали ми ефектно. Я рідко надавала перевагу пляттям і спідницям в своєму буденному житті — що може бути зручніше за кеди і джинси? Але того разу відбувалось шось інше: здавалось, така маленька деталь — одяг — але таку магію творить! Роздивляючись себе в дзеркалі, я ніби відчувала, як змінюється енергія навколо, ніби я відкривала саму себе зовсім з іншої, цікавішої сторони! І мені це явно подобалось. І коли повітря навколо мене достатньо наелектризувалося, стало зрозуміло, що тут врятує тільки рок-н-рол!
Get the party started...
І вечір був у розпалі: якщо ви знаєте, що таке рок-н-рол — ви мене зрозумієте. Тут неможливо просто сидіти і слухати. Тут ти зливаєшся з музикою, розчиняєшся в ній, стаєш нею — шалений драйв!
Натанцювавшись від душі, ми з дівчатами перемістились в бар, обрали затишний столик і замовили найпопулярніший коктейль того часу — "викрутку" — горілку з апельсиновим соком, бо спрага була шалена, а воду тоді пити не модно було...
Поки ми сиділи, повільно потягуючи коктейлі і говорячи про різну фігню, мої очі шукали його, Марка, бо він же не міг пропустити такий захід. Але його не було на барі. Ну нема то й нема. Дійсно, багато йому честі, щоб я про нього ще думала... Треба було відволіктися, тож я нагадала Катрусі, що та хотіла розказати нам захоплюючу історію, як вона майже почала крутити роман з прєподом з її універу:
— Ой, дівчата, ну, ви ж знаєте, що мій кінк, то розум, а Богдан Іванович так лекції читає, що мене аж в жар кидає! Я ледь не напросилась до нього на додаткові заняття! — Щебетала Катька, дістаючи маленьке дзеркальце з косметички, щоб перевірити, чи не треба освіжити помаду.
— Так чого ж не напросилась? — Щиро здивувалася Марічка.
— Та ну, бо додаткові все одно, групові, а мені б індивідуальний графік, — починала фантазувати Катерина, імітуючи губами поцілунок і видєлуючись перед дзеркалом. Коли раптом до нас підійшов Марко.
"Неочікуваний поворот..." — пронеслось в моїх думках...
У той момент, мені здалося, що моє обличчя стало одного кольору з моїми червоними губами, а щоки почали палати вогнем!
"Так, — думала я, — спокійно, все під контролем. Опануй себе".
— Йоу, Катруся, — привітався з нею Марко — скажи, а можна твою подругу на хвилинку? — Запитав він її, не зводячи погляду з мене.
"Мене?! — Перелякано подумки пронеслось в голові. — Йоб твою мать, шо робити? ".
— Мене? - Загадково і здивовано сказала я вголос.
— Ага, вірнісінько! Пішли зі мною — справа є! — Виставив свою руку Марко, очікуючи, що я відповім взаємністю.
"Люблю пригоди..." — Подумала я, а вголос змогла відповісти шось, типу: " Ну, ок... "
Дівчата тільки встигли переглянутись, як я вже бігла, тримаючи його за руку кудись в коридор.
В універі у мене була одногрупниця, яка дуже залипала в жіночі романи. Ну, ви знаєте, де все так казково-романтично стається — аж млосно, а ти читаєш і з досадою розумієш, що так може бути тільки в книжках чи фільмах. Ніколи не читала ті романи сама, але та історія, що сталась того вечора, могла б заслужити увагу поціновувачки...
Так от, Марко відвід мене в пусту частину коридору, притиснув до стіни і поцілував так, як ще ніхто не цілував. То був довгий і палкий поцілунок, ніби двоє закоханих нарешті залишились наодинці і дали волі почуттям. Ніби є тільки ви, і ваш поцілунок, що переносить вас на якусь іншу планету, де невагомість змінюється вільним падінням в обійми одне одному, а подих так захоплює, що здається, можна зомліти від задоволення...
Одним словом, Марко гарно цілувався...
— Пробач, але я не втримався — сказав він у перерві між поцілунками, дивлячись мені в очі — поїхали до мене? Я давно хотів підійти, та все не наважувся. Та коли зустрів твоїй погляд, подумав, шо шанси є.
"Не наважувався він, ага, — подумки аналізувала я, — скоріше ніколи було серед свого гарему. "
— Ого, несподівано... — Видавила з себе я, бо ще була під враженням від того, що відбувалось.
— Так шо скажеш? — Не втомлювався Марко, покриваючи мою шию поцілунками від яких аж ноги підкошувало.
Кожна клітинка мого тіла беззвучно кричала: "таааак, вези мене до себе, цілуй мене, люби мене, будь зі мною!"
Розум: затьмарити, зняти з посади. Серцю: надати повноваження головнокомандуючого.
Та кинути все і спуститися берега був трохи не мій формат, як би спокусливо не виглядала пропозиція. Та і мій внутрішній голос був не в захваті від можливої зміни планів на вечір. А ще остання маршрутка додому була десь через півтори години. Занадто багато "але". Тож я зробила глибокий вдих і відповіла, що сьогодні у мене трохи інші плани...
От і казочки кінець, а хто слухав і думав, що зараз буде гарячий секс — то не буде, бо хороші дівчата в 19 років до незнайомців не їздять. А як же правило трьох свіданок? Квіточки-шоколадки — і все таке інше?
Але, якщо серйозно, то не поїхала я по декількох причинах.
По-перше, яким би красунчиком не був Марко, щось в ньому мене насторожувало. Моя інтуїція казала мені" а-та-та, не роби дурніць", коли я уявляла, як падаю в його обійми. А себе я звикла слухати. Якщо мені щось здається — то не здається.
Дівчата, розвивайте інтуїцію — краще усіляких таро.
По-друге, для мене запорукою якісного сексу була безпека і довіра, а в даному випадку про ці два пункти мови не йшло. І нехай ви подумаєте про мене як нездатну до авантюризму зануду (Марічка про мене тільки так і думала, наприклад) — будь ласка, але я уявляла можливі ризики, які могли б мене спіткати, скажи я "так". А ці ризики мене лякали. Як альтернатива, я могла схопити Марка за руку і потяги у вбиральні — що може бути краще спонтанного сексу прямо тут і зараз?! Але то була не моя естетика — місце для мене завжди мало значення теж. Канатна дорога, наприклад — то ж зовсім інша справа!
— Шкода... — Відповів Марко, почувши мою відмову. — Якщо передумаєш, ти знаєш, де мене знайти - промуркотів на вухо мені Марко і пішов. Я ще пару секунд постояла біля стіни, згадуючи, як воно — дихати — і пішла до дівчат.
Пройшло пару років і Марко таки побував в ліжку у Марічки, а ще через якийсь час цілих декілька місяців зустрічався з Катрусею. Та коли час йде, а твій світ незмінно продовжує стояти лише на трьох незмінних китах, себто сексі, наркотиках і рок-н-ролу, — якось плоско те виглядає.
Але кожному своє.
Кінець.
