«У кожної людини є свої таємні guilty pleasure. «Афера. І нічого зайвого» Альони Рязанцевої неочікувано стала моєю», — ділиться літкритикиня медіа «Bestseller» Соф‘я Єрмакова.
Чому книга «Афера. І нічого зайвого» стала несподіваним літературним досвідом критикині? Що спільного в книги сучасної української авторки Альони Рязанцевої з «11 друзями Оушена» та «Гострими картузами»?
Якщо теж не можеш утриматися від цікавості — запрошуємо до читання!
Про що книга?
Книга на рецензію була обрана дуже спонтанно: під впливом бажання прочитати щось легке, іронічне, подекуди дурне й щонайбільш головне — українське. Якщо попросиш мене коротко схарактеризувати й описати цю книгу, аби зрозуміти, чи захочеш її читати, то я скажу, що це суміш «11 друзів Оушена» та «Гострих картузів» у київському сетингу.
Звучить цікаво, чи не так? От і я не змогла пройти осторонь та настільки, що книга була феєрично прочитана й занотована за декілька днів.
На фоні чого розгортаються події?
Головна героїня Марта тікає з Дніпра, лишає там свого колишнього хлопця аб’юзера ще й наркодилера, та перебирається до столиці. Вона має великі плани, як-от здійснити пограбування Нацбанку, про що ми дізнаємося на перших сторінках. Що не менш важливо: Марта збирається врятувати смертельно хвору на рак подругу й під час реалізації всіх цих грандіозних планів починають з’являтися не менш грандіозні проблеми. Її незаплановано викрадає банда під час пограбування одного з відділень банку й, спілкуючись із їхнім ватажком, Марта вирішує розповісти про свій план щодо Нацбанку. Цей діалог між Китом (ватажком) і Мартою виглядає дуже по-дурному. Я не могла припинити сміятися, бо виглядало це відверто смішно, коли під дулом пістолета Марта отак просто викладає свої плани, та ще й маючи намір приєднатися до банди.
На фоні чого розгортаються події?
«Внутрішній голос кричав, що я дурепа, яких ще треба пошукати». Усього 24 сторінка, а я вже так згодна з тобою, Марто. Та все-таки зав’язка в сюжеті відбулася. Так, не дуже продумана, але відбулася.
Під час цих подій Марта, очевидно, потрапляє до банди, не маючи ні грама довіри від інших членів, і намагається зробити все, аби досягти зворотного. Згодом після численних спроб їй це вдається: вона навіть налагоджує контакт із Рудою Христиною з команди, яка до цього не спілкувалась із нею і дивилася на кожній нараді косо. Не обходиться й без любовної драми між Мартою та Китом, але тут спойлерити не буду, читайте самі.
Про Бориспільський аеропорт і міжнародні рейси до Австрії.
В одному з епізодів книги Марта приїжджає до аеропорту в Борисполі й чекає на свій літак, що відвезе її до Австрії. Так, ти правильно все прочитав/ла: аеропорт у Борисполі, міжнародний рейс до Австрії. Зараз, у період повномасштабного вторгнення, це здається таким далеким. Час, де «Та нащо так довго їхати до Борисполя, давай полетимо із Жулянів». Було незвично, що книга української авторки, події якої розгортаються в Києві, не описує подій та контексту повномасштабної війни. Але це дало змогу на декілька вечорів абстрагуватися так, як ромкоми закордонних письменниць не дають, що стало для мене цінним і новим досвідом, адже я не пам’ятаю, коли я востаннє із таким задоволенням і зануренням читала книгу, не думаючи про цей складник життя.
Книга-пазл.
На початку книги дії головної героїні здавалися дурними й не піддавалися жодному раціональному поясненню. Що далі я читала, тим більше починала розуміти, чому саме так, а не інакше. Тож, дочитавши книгу до кінця і дізнавшись розв’язку, пазл склався ідеально. Це була наче та єдина частинка, яку можна шукати, перериваючи всю квартиру, і знайти в найбільш очевидному місці.
Якщо зав’язка була безглуздою, то розв’язка, про мене, була грандіозною, як ті плани Марти. Чи хотілося б більше так само продуманих діалогів на початку книги, як і наприкінці? Так. Чи сильно це мені завадило під час читання? Ні.
Очікування/реальність.
Це кримінальний роман з очевидною любовною лінією з перших сторінок. Я не ставила на цю книгу таких очікувань, як на нещодавно прочитану «Невеличку драму», і правильно зробила. Текст у міру дурний, у міру іронічний та безглуздий, але водночас також порушує важливі питання, такі як перебування в аб’юзивних стосунках, смертельна хвороба подруги та як із цим і далі жити життя.
Неочікувано я змогла прожити новий досвід для себе, а також згадати приємні емоції крику всередині під час читання подібної літератури. Не обмежуватися ж одними Підмогильним та Вільде.
Мій guilty pleasure.
Тож якщо, а я сподіваюся, що коли ти запитаєш, чи варто читати цю книгу, то я безперечно скажу: «Так!», особливо, якщо ти поціновувач жанру. Текст авторства Альони Рязанцевої зможе відволікти, розрадити, підтримати та змусить себе читати тільки вдома. Я знайшла свій український guilty pleasure й рекомендую тобі з ним познайомитися.
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
Авторка матеріалу: Катерина Колесник
