Десь ще є народи і стада, але не у нас, брати мої: тут є тільки держави. Держава? Що це? Ох... слухайте мене, бо зараз я скажу вам про смерть народів.
Державою зветься найхолодніше з усіх холодних чудовиськ. Холодна і брехня його; і ця брехня виповзає з його пащеки: "Я, держава, і є народ."
Це брехня! Творцями були ті, хто створив народи, і обдарували їх вірою та любов'ю: і таким чином вони служили життю. Руйнівники, ті хто встановлюють пастки для багатьох, і називають це державою: вони накладають на багатьох меч і сотні бажань.
Там, де все ще є народ, державу не розуміють, але ненавидять як зле око, і як гріх проти закону та звичаю.
Цей знак я даю вам: кожен народ говорить своєю мовою добра та зла: цю мову сусіди його не розуміють. Ця мова втілена в законах та звичаях. Але держава вміє брехати будь-якою мовою добра та зла; і все, що вона каже це брехня; і все, що вона має вона вкрала.
Все в ній зрадливе; краденими зубами вона гризе, гризуче створіння. Зрадливі навіть нутрощі її. Сум'яття мови добра та зла; це знак я даю вам, як знак держави. Направду, волю до смерті засвідчує цей знак! Направду, він закликає зібратися навколо проповідників смерті!
Численні надто численні народжені: саме для них і створена держава! Погляньте як вона вабить їх до себе, численних надто численних. Як вона ковтає, жує та пережовує їх!
"Немає нічого могутнішого на землі ніж я: це я вказівний перст бога" - так гарчить чудовисько. І не тільки довговухі та короткозорі падають на коліна! Ах, навіть у ваші вуха, великі душею, вона шепоче свою зловісну брехню! Ах! вона знаходить багаті серця, які радо розтрачають самих себе! Так, і вас вона знайшла також, переможці старого Бога! Втомилися ви у боротьбі, і тепер ваша втома служить новому ідолу. Героями та тими хто заслуговують пошани, оточує він себе, новий ідол! Радо гріється у світлі сумління, - холодне чудовисько!
Все він дасть тобі, якщо ти шануватимеш його, новий ідол: так він купує блиск вашої чесноти, і погляд ваших гордих очей. Він намагається звабити з вашою допомогою, численних-надто-численних! Так, диявольський пристрій був створений, кінь-смерть, що дзвенить попоною божествених почестей!
Так, помирання для багатьох було ним задумано, яке прославляється як життя: істинно, добра служба проповідникам смерті! Державою я називаю те, де всі п'ють отруту, добрі та злі: держава, де всі гублять себе, добрі та злі: держава, де повільне самовбивання всіх називається "життя".
Тільки побачте цих непомірних! Вони крадуть праці винахідників та скарби мудрих. Культурою звуть вони накрадене - і все стає хворобою та неприємністю для них! Тільки побачте цих непомірних! Хворі вони завжди; вони відригують свою жовч і називають це новинами. Вони пожирають один одного, і не можуть перетравити навіть самих себе. Тільки побачте цих непомірних! Багатства вони здобувають і від того стають ще біднішими. Влади вони шукають, а найбільше - важель влади, великі гроші шукають ці немічні!
Погляньте як вони лізуть угору, ці хвацькі мавпи! Вони видераються одне на одне, і таким чином скидають себе назад у багно та прірву. За трон вони б'ються: це їх божевілля - так наче сидіти на престолі то є радість. Часто сидить бруд на престолі - а часто і престол стоїть у багні.
Божевільними всі вони здаються мені, мавпами, що намагаються видертися вгору, і надто охочими. Я відчуваю сморід від їхнього ідолу: і всі вони недобре пахнуть, ці ідолопоклонники. Брати мої, чи хочете ви задихнутися у міазмах, що йдуть з їхніх пащек і від їхніх бажань? Краще вибийте вікна і стрибайте у повітря! Тікайте, тікайте від цього злого запаху! Відійдіть від ідолопоклонства надмірних!
Відкритою залишається земля для великих душею. Для одинаків та для пар, багато вільних ще місць, оточених свіжістю тихих морів. Відкритим ще лишається вільне життя для великих душею. Воістину, той, кому належить мало, так само не належить іншим: бласловенна поміркована бідність!
Там, де закінчується держава - там тільки з'являється людина, яка не є надмірною: там народжується пісня людей необхідності, єдина і незамінна мелодія. Туди, де закінчується держава - благаю, туди погляньте, брати мої! Хіба не бачите ви - веселку та мости до Надлюдини?
Somewhere there are still peoples and herds, but not with us, my brethren: here there are states. A state? What is that? Well! open now your ears unto me, for now will I say unto you my word concerning the death of peoples.
A state, is called the coldest of all cold monsters. Coldly lieth it also; and this lie creepeth from its mouth: “I, the state, am the people.”
It is a lie! Creators were they who created peoples, and hung a faith and a love over them: thus they served life. Destroyers, are they who lay snares for many, and call it the state: they hang a sword and a hundred cravings over them.
Where there is still a people, there the state is not understood, but hated as the evil eye, and as sin against laws and customs.
This sign I give unto you: every people speaketh its language of good and evil: this its neighbour understandeth not. Its language hath it devised for itself in laws and customs. But the state lieth in all languages of good and evil; and whatever it saith it lieth; and whatever it hath it hath stolen.
False is everything in it; with stolen teeth it biteth, the biting one. False are even its bowels.
Confusion of language of good and evil; this sign I give unto you as the sign of the state. Verily, the will to death, indicateth this sign! Verily, it beckoneth unto the preachers of death!
Many too many are born: for the superfluous ones was the state devised! See just how it enticeth them to it, the many-too-many! How it swalloweth and cheweth and recheweth them!
“On earth there is nothing greater than I: it is I who am the regulating finger of God” — thus roareth the monster. And not only the long-eared and short-sighted fall upon their knees! Ah! even in your ears, ye great souls, it whispereth its gloomy lies! Ah! it findeth out the rich hearts which willingly lavish themselves! Yea, it findeth you out too, ye conquerors of the old God! Weary ye became of the conflict, and now your weariness serveth the new idol! Heroes and honourable ones, it would fain set up around it, the new idol! Gladly it basketh in the sunshine of good consciences, — the cold monster!
Everything will it give YOU, if YE worship it, the new idol: thus it purchaseth the lustre of your virtue, and the glance of your proud eyes. It seeketh to allure by means of you, the many-too-many! Yea, a hellish artifice hath here been devised, a death-horse jingling with the trappings of divine honours!
Yea, a dying for many hath here been devised, which glorifieth itself as life: verily, a hearty service unto all preachers of death! The state, I call it, where all are poison-drinkers, the good and the bad: the state, where all lose themselves, the good and the bad: the state, where the slow suicide of all — is called “life.”
Just see these superfluous ones! They steal the works of the inventors and the treasures of the wise. Culture, they call their theft — and everything becometh sickness and trouble unto them! Just see these superfluous ones! Sick are they always; they vomit their bile and call it a newspaper. They devour one another, and cannot even digest themselves. Just see these superfluous ones! Wealth they acquire and become poorer thereby. Power they seek for, and above all, the lever of power, much money — these impotent ones!
See them clamber, these nimble apes! They clamber over one another, and thus scuffle into the mud and the abyss. Towards the throne they all strive: it is their madness — as if happiness sat on the throne! Ofttimes sitteth filth on the throne — and ofttimes also the throne on filth.
Madmen they all seem to me, and clambering apes, and too eager. Badly smelleth their idol to me, the cold monster: badly they all smell to me, these idolaters. My brethren, will ye suffocate in the fumes of their maws and appetites! Better break the windows and jump into the open air! Do go out of the way of the bad odour! Withdraw from the idolatry of the superfluous!
Open still remaineth the earth for great souls. Empty are still many sites for lone ones and twain ones, around which floateth the odour of tranquil seas. Open still remaineth a free life for great souls. Verily, he who possesseth little is so much the less possessed: blessed be moderate poverty!
There, where the state ceaseth — there only commenceth the man who is not superfluous: there commenceth the song of the necessary ones, the single and irreplaceable melody.
There, where the state CEASETH — pray look thither, my brethren! Do ye not see it, the rainbow and the bridges of the Superman?
Irgendwo giebt es noch Völker und Heerden, doch nicht bei uns, meine Brüder: da giebt es Staaten.
Staat? Was ist das? Wohlan! Jetzt thut mir die Ohren auf, denn jetzt sage ich euch mein Wort vom Tode der Völker.
Staat heisst das kälteste aller kalten Ungeheuer. Kalt lügt es auch; und diese Lüge kriecht aus seinem Munde: „Ich, der Staat, bin das Volk.“
Lüge ist’s! Schaffende waren es, die schufen die Völker und hängten einen Glauben und eine Liebe über sie hin: also dienten sie dem Leben.
Vernichter sind es, die stellen Fallen auf für Viele und heissen sie Staat: sie hängen ein Schwert und hundert Begierden über sie hin.
Wo es noch Volk giebt, da versteht es den Staat nicht und hasst ihn als bösen Blick und Sünde an Sitten und Rechten.
Dieses Zeichen gebe ich euch: jedes Volk spricht seine Zunge des Guten und Bösen: die versteht der Nachbar nicht. Seine Sprache erfand es sich in Sitten und Rechten.
Aber der Staat lügt in allen Zungen des Guten und Bösen; und was er auch redet, er lügt—und was er auch hat, gestohlen hat er’s.
Falsch ist Alles an ihm; mit gestohlenen Zähnen beisst er, der Bissige. Falsch sind selbst seine Eingeweide.
Sprachverwirrung des Guten und Bösen: dieses Zeichen gebe ich euch als Zeichen des Staates. Wahrlich, den Willen zum Tode deutet dieses Zeichen! Wahrlich, es winkt den Predigern des Todes!
Viel zu Viele werden geboren: für die Überflüssigen ward der Staat erfunden!
Seht mir doch, wie er sie an sich lockt, die Viel-zu-Vielen! Wie er sie schlingt und kaut und wiederkäut!
„Auf der Erde ist nichts Grösseres als ich: der ordnende Finger bin ich Gottes“ —also brüllt das Unthier. Und nicht nur Langgeohrte und Kurzgeäugte sinken auf die Kniee!
Ach, auch in euch, ihr grossen Seelen, raunt er seine düsteren Lügen! Ach, er erräth die reichen Herzen, die gerne sich verschwenden!
Ja, auch euch erräth er, ihr Besieger des alten Gottes! Müde wurdet ihr im Kampfe, und nun dient eure Müdigkeit noch dem neuen Götzen!
Helden und Ehrenhafte möchte er um sich aufstellen, der neue Götze! Gerne sonnt er sich im Sonnenschein guter Gewissen,—das kalte Unthier!
Alles will er euch geben, wenn ihr ihn anbetet, der neue Götze: also kauft er sich den Glanz eurer Tugend und den Blick eurer stolzen Augen.
Ködern will er mit euch die Viel-zu-Vielen! Ja, ein Höllenkunststück ward da erfunden, ein Pferd des Todes, klirrend im Putz göttlicher Ehren!
Ja, ein Sterben für Viele ward da erfunden, das sich selber als Leben preist: wahrlich, ein Herzensdienst allen Predigern des Todes!
Staat nenne ich’s, wo Alle Gifttrinker sind, Gute und Schlimme: Staat, wo Alle sich selber verlieren, Gute und Schlimme: Staat, wo der langsame Selbstmord Aller—„das Leben“ heisst.
Seht mir doch diese Überflüssigen! Sie stehlen sich die Werke der Erfinder und die Schätze der Weisen: Bildung nennen sie ihren Diebstahl—und Alles
wird ihnen zu Krankheit und Ungemach!
Seht mir doch diese Überflüssigen! Krank sind sie immer, sie erbrechen ihre Galle und nennen es Zeitung. Sie verschlingen einander und können sich nicht einmal verdauen.
Seht mir doch diese Überflüssigen! Reichthümer erwerben sie und werden ärmer damit. Macht wollen sie und zuerst das Brecheisen der Macht, viel Geld,—diese Unvermögenden!
Seht sie klettern, diese geschwinden Affen! Sie klettern über einander hinweg und zerren sich also in den Schlamm und die Tiefe.
Hin zum Throne wollen sie Alle: ihr Wahnsinn ist es,—als ob das Glück auf dem Throne sässe! Oft sitzt der Schlamm auf dem Thron—und oft auch der Thron auf dem Schlamme.
Wahnsinnige sind sie mir Alle und kletternde Affen und Überheisse. Übel riecht mir ihr Götze, das kalte Unthier: übel riechen sie mir alle zusammen, diese Götzendiener.
Meine Brüder, wollt ihr denn ersticken im Dunste ihrer Mäuler und Begierden! Lieber zerbrecht doch die Fenster und springt in’s Freie!
Geht doch dem schlechten Geruche aus dem Wege! Geht fort von der Götzendienerei der Überflüssigen!
Geht doch dem schlechten Geruche aus dem Wege! Geht fort von dem Dampfe dieser Menschenopfer!
Frei steht grossen Seelen auch jetzt noch die Erde. Leer sind noch viele Sitze für Einsame und Zweisame, um die der Geruch stiller Meere weht.
Frei steht noch grossen Seelen ein freies Leben. Wahrlich, wer wenig besitzt, wird um so weniger besessen: gelobt sei die kleine Armuth!
Dort, wo der Staat aufhört, da beginnt erst der Mensch, der nicht überflüssig ist: da beginnt das Lied des Nothwendigen, die einmalige und unersetzliche Weise.
Dort, wo der Staat aufhört,—so seht mir doch hin, meine Brüder! Seht ihr ihn nicht, den Regenbogen und die Brücken des Übermenschen?
Український переклад - Д.В., виконаний здебільшого з англійського перекладу Thomas Common.
Перекладався не сам текст, а те, що я бачив "за текстом". Запитання та критика вітаються.
