Жив-був чоловік, якому чорти зіпсували життя.
Коли чоловікові народився син, Диявол вкрав дитину, а замість неї підкинув бісеня – і тепер той обмінник ходив з кучерями до плечей, кільцем у вусі та слухав бісівську музику.
Ще раніше, молоду, добру та чуйну дівчину, яку чоловік взяв собі за жінку, чортяки навчили різних заговорів, наговорів та ворожбитства – і таким чином він виявився прописаним в одній квартирі зі справжнісінькою відьмою.
А три місяці тому, у Вальпургієву ніч рогаті напоїли чоловіка неякісною горілкою, і наступного дня він переплутав на роботі нуль з фазою.
Не кваплячись з пошуками нового місця працевлаштування, чоловік став ходити до річки. Біси і тут добряче йому дошкуляли – смітили по берегах, скидали хімікати у воду, пиячили та влаштовували Содом і Гоморру по вихідних. Але ви знаєте як воно чоловікові сорока років – тільки б сховатися подалі від жінки, хоч би і у самісінькому пеклі.
Щоб люди не подумали нічого такого, він брав з собою вудки. Риби не любив: ловити ще так-сяк, а як їсти – то краще вже голодним бути. Тому ані черв'яків, ані якоїсь іншої наживи не чіпляв. Закине вудки з голими гачками, запалить люльку та думи думає – про те, звідки взялися жучки, хробачки та метелики, про те, як збірна вкотре зганьбила себе у матчі з невідомо ким, про те, куди котиться Усесвіт останні десять мільйонів років.
Якось, збираючись на заході Сонця додому, він ніяк не міг дістати одну вудку. Підтягнув до берегу і бачить, що за гачок тримається здоровезна рибина. Чоловік так здивувався, що ледве не впав у воду.
– Ах ти ж! – перелякався він. Чимдуж смикнув і витягнув на берег карася. Карась виплюнув іржавого гака і так подивився рибалку, що той ще довго не наважувався взяти лускатого до рук, щоб викинути назад до річки.
Наступного дня все повторилося. Цього разу карась ще й намагався щось сказати, але як чоловік не слухав, нічого не міг второпати – через сатанинську музику, що день і ніч лунала з кімнати сина-підкидька, він трохи недочував.
Морока з рибою чоловікові так не сподобалася, що кілька днів він ходив у ліс по гриби – і байдуже, що літо було спекотне та посушливе, а останні дерева повирубали ще за Якуновича. Чоловікові сорока років... ви знаєте.
От тільки хто хоч раз пізнав витончену насолоду рибальства, той вже ніколи не спокуситься збиранням маримух та блідих поганок, полюванням на диких сусідських курей чи ще якимось дозвіллям для грубих особистостей.
Знову взяв чоловік вудки, але цього разу ще й напхав повні кишені каміння.
Сів на своєму улюбленому місці – у тіні, що лишилася від спиляного осокору, – закинув вудки. І час-від-часу жбурляє камінці у воду – щоб навіть найдурніша та найнахабніша риба трималася подалі.
Просидів, наче Бодгідгарма, у божественному спокої весь день. Викинув останнього камінця за мить до заходу Сонця, взявся за вудки – а далі повторилося все як раніше, не допомогли і камінчики.
Подивилися вони з карасем один одному у вічі, рибина поворушила губами як минулого разу, але щойно чоловік взяв слизького до рук, щоб кинути у воду, як отримав такого ляпаса хвостом, що розізлився і вирішив забрати карася додому – на юшку.
– Буде тобі наука, – бурмотів він, несучи важкенький улов. А улов лише здіймав догори очі та втомлено позіхав.
Дружина зустріла як завжди, але побачивши здобич зраділа. Та щойно стала чистити рибину, як остання завищала людським голосом.
До такого виявилась неготовою навіть відьма з двадцятирічним стажем. Жінка зойкнула, виронила ножа та вибігла з квартири.
Чоловік став докоряти карасеві:
– От якого дідька ти на річці бульбашки пускав, а тут галас здіймаєш? Не міг раніше по людські сказати чого тобі треба? Ти хоч уявляєш що мені тепер доведеться вислуховувати?
– Браччику, я схожий на студента філологічного факультету денної форми навчання? – образився у свою чергу карась.
Чоловіку подумалося, що трохи таки схожий, особливо очима, але промовчав, щоб не ображати боже створіння.
– Людська мова хоч і варварська, але за п'ять хвилин її не засвоїш. Особливо якщо в тебе відсутні голосові зв'язки та легені.
– Гм, але ж зараз...
– Що – зараз?! Якби з тебе живцем почали луску здирати тупим ножем – ти б Іліаду мовою оригіналу задеклярував!
З кожним наступним словом карась все більше нагадував третьокурсника філфаку, але попри це в його патяканні була присутня логіка.
– Налий-но мені, браччику, чимось горлянку прополіснути. Є до тебе розмова.
Чоловік дістав дві чарки та пляшку.
Жінка повернулася пізно ввечері. Хотіла-була влаштувати сварку за паління люльки на кухні, але побачила за столом карася з Примою без фільтру в зубах і розгубилася.
– Сідай, жінко. Тут така справа... Ця рибина не проста – а чарівна...
Карась схилив голову на підтвердження і випустив колечко їдкого диму.
– ... Ну, і як у них там заведено, виконує бажання. Гм... одне, – пояснювати, що перші два він згаяв, чоловік не став.
– От я і подумав, може нам того... – насправді, скільки рибалка не думав, нічого загадувати не хотілося. Але неввічливо виходить – чарівна риба, ще й людську мову вивчила, стільки зусиль доклала.
Жінка тільки руками сплеснула і навіть забула собі табуретку підсунути та сіла на підлогу.
Спочатку, не подумавши, вона схотіла нову праску, але то звісно була байка. Автівку! Чоловік сестри назбирав грошей на транспортний засіб і тепер сам нікуди не ходив пішки і дружині не дозволяв. Чим вона гірша?
Бісове дитя підслухало розмову і давай собі циганити гроші на елехтро-гітару. Кмітлива жінка, трохи поміркувавши, знайшла спосіб задовільнити потреби всієї родини. Квартира! А стару вони продадуть і куплять і машину, і телевізор, і праску з елехтро-гітарою...
Чоловік тільки за голову схопився.
Дружина побігла телефонувати мамі, та миттєво розібралася в ситуації і поставила умову, що квартира має бути обов'язково у сусідньому з нею будинку. Чоловік почав собі вуса дерти від розпачу.
Набігли сусіди та почали роздавати безкоштовні поради щодо планування, електрики та сантехніки у майбутньому житлі.
Рибалка постелив карасеві у ванній і пішов-був спати, але де там! Мало того, що сусіди розгомонілися, так до них ще й син приєднався. Обмінник, аби продемонструвати потребу у новому музичному інструменті, бренькав рваними струнами та волав “смог, онза воооо-та!”
Коли за вікном вже починало сіріти, дружина поклала на тумбочку поруч з чоловіковою головою стос аркушів, крадькома залізла під ковдру та почала гладити його по спині.
Рибалка зрозумів, що не знатиме спокою доки не покінчить з цією справою. Позіхнувши підвівся та пішов на кухню читати, що там жінка понаскладала.
Документ виявився чимось на кшталт техпаспорту квартири, з детальним планом розташування кімнат і вказаною з точністю до квадратного сантиметру площею кожного приміщення. Ще раз важко позіхнувши, чоловік вдягнувся, розбудив карася, і вдвох вони вирушили до річки.
– Слухай, – у ранковій прохолоді йому спала чудернацька думка, – а у вас там, у ріці... емм... русалки... може...
– Ні, – несподівано холодно відрізав карась.
Аби відновити дружні стосунки з браччиком, чоловік завів його до пивнички край міста. Подейкували, що пивничка стояла тут з прадавніх часів, коли нікого ще не було – ні люди не доходили в ці землі, ні птахи не долітали, і навіть річка не добігала.
Незважаючи на ранню годину, двері вже гостинно розчинилися для всіх спраглих. Відвідувачами були здебільшого філософи та поети, які з вудками та спінінгами тікали від суєтності життя на береги водойм. Аби ці маргінали не зустрічали ранкову зорю – найкращу години для риболовлі – натщесерце, заклад влітку працював з третьої ночі.
Посидівши за гальбою пива, браччик подобрішав, а чоловік – засумнівався.
– Слухай, а ти і справді зможеш – ось таке? – він сором'язливо простягнув рибині техпаспорта.
Та пробіглася очима по рядках астрономічних цифр, погортала сторінки.
– Та а що тут такого? Думаєш, твоя жінка особлива? Хо-хо-хе. Ну може вікна трохи менші, і комора не тут, а осьо-сьо де буде, – карась показав плавцем. – Все ж таки слід дотримуватись певних будівельних стандартів та вимог безпеки. – Власне, справа ж не в квартирі, а... – додав він і стулив раптово писок.
Браччик недооцінив хміль, який грав у пиві, і бовкнув зайвого.
До рибалки нарешті повернулось критичне мислення, яке він втратив, почувши, як карась читає “Причинну” та “Гайдамаків”.
– Не в квартирі, кажеш... Слухай, а з чого це ти такий добрий? Три бажання... і мову людську – виключно заради мене вивчив?
– Та то ж не я – я тільки повідомлення передаю. А бажання виконує наш ґазда – пан водяник.
Чоловік пригадав що йому ще дід розповідав про водяника. “Якщо той і справді лише річковий різновид чорта, то не все так просто з цими бажаннями,” міркував він. “Е-е, ні, в таких справах краще не поспішати.”
– Он воно що... візьму я нам ще по кухлю.
А карась тільки радий пиво дудлити. Дудлить – та базікає.
– Є два ґатунки рибалок. Один – прямо скажу – вульгарна скотина. Прийде на берег, нап'ється, насмітить – водяник його смик за ногу! і у вічне рабство, мул на дні місити. Або – якщо молодий – русалку до нього підішле. Та похихотить, зачіску поправить, плечем поведе, він за нею в очерети – і у вічне рабство, як я вже казав, пуголовкам кашу варити та колисанки співати.
– А от другий – то геть інша справа. Водяник над ним влади не має. Затягнути такого рибалку до себе у підводне королівство, то великий здобуток.
– От взяти тебе, наприклад. Ти навіть черв'яка на гачок не чіпляв, ще й камінням кидавсь – ледве око мені не вибив! А є такі, що гачки не прив'язують. Або ще страшніші – які далі цієї пивниці і не йдуть. Знав би ти як водяник вас боїться! – в риб'ячому голосі чулися нотки поваги.
– З такими доводиться хитрувати. Якщо самого рибалку не спокусити – водяник береться за жінку. От скажи мені, браччику, що буде коли твоя дружина місяць поживе у новій квартирі?
Перш ніж чоловік встиг почухати макітру, карась сам і відповів.
– А я тобі скажу що – захоче більшу! А потім – переїхати до іншого міста. А потім – до столиці. От скажи мені, браччику, на які прибутки провінційній відьмі жити у Києві? О-о. То ж бо і воно! Поживеш ти місяць у спокої, а потім вона тебе загризе так, що бігцем побіжиш до річки та будеш мене благати про допомогу. Переїдете до більшого міста – місяць-два одпочинеш, знову почне тебе гризти, ти до мене... І так доки водяник всю душу з тебе не висотає. Ти, звісно, тільки радий будеш до нас під воду перебратися – за умови якщо жінка в столиці залишиться. Але я тобі скажу, що і квартири всі – навіть та, яка вашою була від початку – всі перейдуть до нашого ґазди. Він по цих оборудках з нерухомістю перший фахівець у місті, його навіть до облради запрошували...
Слухає чоловік, та все йому тяжче і тяжче на душі.
– Те, що ти перші два рази нічого не замовив – це лише ненадовго врятувало. Мені ж насправді і казати ніц не треба – коли в когось є бажання, хоч яке потаємне, я бачу і виконую. Рідкісний випадок коли в людини на душі мир та спокій панують, і вона нічого не прагне. В тебе так ледь не щодня було. Але – це було. Тепер, навіть якщо ти зможеш ні про що не думати, коли мене до річки викидатимеш, жінка спокою не дасть, як без квартири повернешся. Попався ти, браччику, попався, – підступний карась похитав головою.
Пішов чоловік взяти по останній гальбі пива. Доки пінне пінилося, помітив на шинквасі корок та кинув до кишені.
Допили з браччиком пиво та вийшли на двір. Рибина вже почала засинати на руках, але чоловік розштовхав та питає, чи вона бува не бачила, як наші внічию зіграли з тими, як їх там...
– Бачив! Бачив, бодай раки мої очі з'їли! – розгнівано заторохкотів карась. – Двіста років живу, а такої ганьби...
Тут йому рибалка корком рота затулив і поніс назад до міста. Як диявольський карась побачив, що вони прямують до вивіски “Жива риба”, то давай щосили видертися – але заськи йому, міцно тримає чоловік. Тримає та з продавцем торгується. Сторгувалися, поклав гроші до кишені, а карася – на прилавок.
Думав-був знову до пивниці податися, але натомість взяв газету з оголошеннями і почав роботи шукати – бо пияцтво, ледацтво і легкі статки нікого ще до добра не доводили.
Всі казки Нескінченності та Безпочатковості зібрані до купи на Аркуші - https://arkush.net/book/24508
