Передмова
Сучасна наука має одну цікаву тенденцію. Полягає вона в перенесенні у сферу допустимих питань тих проблем, які у попередні епохи були чітко розмежовані на різні дисципліни. Так питання способу здоров'я, зброї й навіть ведення суперечок стали розглядатися під "техно-нейро-лупою" науки.
Звісно, це пов'язано з трьома очевидними чинниками:
1. Наука, як сфера раціоналізованої дії розширилася на багато сфер, поглинувши колишні установки й змінивши їх на наукові. Тому наука стала прагнути до точності своїх ідей і водночас до абстрактності визначення своєї галузі
2. Упродовж історії людства цивілізаційний тренд переходить від гуманітарного знання до технічного. Античність була царством культури, Декартівський новий час - появою механічної філософії науки. А вже індустріальна епоха - ера технологій.
3. Наука (популярна й академічна) - це нова релігія, нове мистецтво, нова філософія й очевидно головна призма сучасності.
У такий самий спосіб питання класичної філософії: про свободу волі чи область припустимого знання, також почали раціоналізувати з наукових підвалин. Перед усім етичну царину свободи волі почали пояснювати з позиції біологічного детермінізму - зумовленості актора до тієї дії, яку він вчиняє, а також невідворотності тієї події, яка відбувається. А епістемологічну область знання зараз виводять із нейронаук і візуалізації функцій мозку. Мета ж статті відійти від сучасної наукової аргументації й продемонструвати більш класичний, уявний логічний аналіз двох важливих філософських понять у епістемології та етиці: кейсів Геттієра та кейсів Франкфурта.
По-перше, кейси Геттієра, представлені у роботі Едмунда Геттієра "Is Justified True Belief Knowledge?" (1963), викликали серйозну дискусію про природу знання, зокрема обґрунтованих переконань, та про те, чи можуть вони вважатися справжнім знанням. Ці випадки показали, що традиційне визначення знання як "обґрунтованого істинного переконання" може бути недостатнім, підкреслюючи необхідність глибшого розуміння умов, за яких переконання можуть вважатися знанням.
По-друге, кейси Франкфурта, розроблені Гаррі Франкфуртом, зокрема у його роботі "On Bullshit" (1986), вносять до дискусії ідею про те, що агенти можуть діяти вільно та нести відповідальність за свої дії, навіть якщо детермінізм істинний. Цей випадок порушує класичне розуміння між свободою волі та моральною відповідальністю, підкреслюючи складність застосування філософських концепцій до реальних сценаріїв.
Ці кейси спричинили значні дебати та переосмислення у філософії знання та свободи волі відповідно, пропонуючи нові перспективи на класичні питання.
Кейс Геттієра.
1963 року Едмунд Геттієр випускає тристорінкову роботу. Робота була настільки ж мала, наскільки величезний був її внесок у сферу розуміння "знання". Класично ми визначаємо знання, як "обґрунтування істинне переконання". Ці три фактори були виведені ще з часів Платона і більшу частину часу філософам цього було достатньо, щоб верифікувати “щось” як знання.
Наприклад: Ви знаєте, що ваш друг учора пив апельсиновий сік.
Для внутрішнього визначення цієї інформації, як знання ви користуєтеся своїм життєвим досвідом і додаєте такі посилки:
1. Ви помічали раніше, що на прилавку з усіх видів пакетованого соку він частіше вибирав апельсиновий.
2. Ви пам'ятаєте, що вчора ваш друг пішов на корпоратив у бар, і при цьому ви вже знаєте, що ваш друг не п'є алкоголь.
3. Ви знаєте, що бар розташований у, наприклад країні центральної Європи, де ціни на сік і воду в барах ідентичні.
У випадку 1 у вас було обґрунтування, у вас були причини вважати статистично, який сік вибере ваш друг. У випадку 2 у вас було переконання, ви впевнені в тому, що на корпоративі ваш друг за весь вечір хоч щось вип'є. У 3 випадку це була істина, адже ви виходили з фактичної та об'єктивної дійсності та цінової культури світу. Таким чином, з огляду на ці три чинники - обґрунтування, істинність, переконання - різні твердження можна виводити як знання.
Але з чим не згоден Геттієр?
У роботі "Чи є знанням істинна та обґрунтована думка?" він наводить своє твердження обґрунтованого істинного переконання, яке не є при цьому знанням.
Твердження в логіці або в філософсько-лінгвистичному аналізі називаються пропозиціями – це висловлювання, яке може бути однозначно класифіковане як істинне або хибне. Іншими словами, пропозиція – це твердження, яке має певну істинність.
Розглянемо нижче:
Приклад 1 (приклад самого Геттієра):
"Припустимо, що Андрій і Василь подали заяву на отримання деякої, певної роботи. Припустимо, що Андрій вірить, що наступна пропозиція істинна:
1. Вася отримає роботу і у Васі в кишені 10 монет.
Припустимо, він виходить з того, що голова компанії перед співбесідою запевнив, що виберуть Василя а також з того, що Вася щойно нарахував у себе в кишені 10 монет. Із цього виходить наступне знання:
1.1 "У людини, яку взяли на посаду, у кишені 10 монет. "
Припустимо, що Андрій приймає, що з 1. виходить 1.1. І навпаки те, що людина, яку візьмуть на роботу, має 10 монет у кишені, випливає з того, що бачив Андрій, і того, що сказав йому глава компанії. Тому в нього є обгрунтоване переконання, що його пропозиція істинна - "У людини, яку взяли на посаду, у кишені 10 монет. "Але припустимо, що виходить секретарка і вітає Андрія, а не Василя з роботою. На радощях, Андрій засовує руки в кишеню і знаходить там рівно 10 монет. Тоді виходить, що 1.1 всеодно істинна пропозиція, хоча виходить з хибного 1, де що хибною є частина "Вася отримає роботу..." Але, якщо ми розкладемо її, як пропозицію - "Андрій вірить, що Вася отримає роботу", то вона теж істинна, бо виходить з обґрунтованних головою компанії переконань Андрія.
Таким чином, припущення "У людини, яку взяли на посаду, у кишені 10 монет", є дійсно істинним обґрунтованим переконанням але є недостатнім, для того щоб верифікувати його, як чиєсь знання
Приклад 2: Ви ввечері гуляєте центром міста і бачите вдалечині силует, що нагадує вашу подругу. Ваше істинне знання полягатиме в такій пропозиції - "Вчора ввечері в той час, коли я був у центрі, в центрі була і моя подруга". Наступного дня Ви кажете про це їй і дізнаєтесь, що вона справді була в центрі міста, але зовсім в іншому місці.
1. Переконання: Ви вважаєте, що бачите свою подругу у центрі міста.
2. Обґрунтування: Ваше переконання засноване на тому, що ви бачите силует, який нагадує вашу подругу.
3. Істина: Ваша подруга дійсно була у центрі міста.
Хоча, ваше первинне переконання (що ви бачили саме вашу подругу) було помилковим, оскільки вона була в іншому місці. Ви прийшли до істинного висновку ("моя подруга була у центрі міста"), але ваше обґрунтування було помилковим (ви помилились у тому, що бачили саме її).
Таким чином, ви маєте істинне переконання, але воно не є знанням у класичному розумінні, оскільки істина вашого переконання не базується на вірному обґрунтуванні, а є результатом випадковості.
Приклад 3: Ви їдете на пару 26 жовтня в четвер. Пари по четвергах починаються об 11:30 за розкладом. "Отже, сьогодні пари мають розпочатися об 11:30" - ваша пропозиція. Проходячи повз календаря, ви бачите що там надруковано "27 Чт", а поруч "26 Ср". Вже в універі, ви дивитесь на розклад і бачите, що дійсно четвер - це 27 жовтня, а сьогодні середа, але в середу пари починаються також об 11:30. Тому ви приїхали вчасно.
1. Переконання: Ви вважаєте, що сьогодні четвер, тому пари мають початися о 11:30.
2. Обґрунтування: Ваше переконання засноване на розумінні, що сьогодні четвер, і згідно з розкладом, в четвер пари починаються о 11:30.
3. Істина: Сьогодні середа, але в середу пари також починаються о 11:30.
Виходить, що ваша установка на те, що сьогодні пари починаються об 11:30, правильна, хоча теж ґрунтується на хибних переконаннях. Ви вважали, що сьогодні четвер, коли насправді була середа. Таким чином, істина вашого висновку не ґрунтувалася на коректному обґрунтуванні, а була результатом щасливого збігу обставин, де час початку занять випадково збігся для обох днів. Таких "життєвих прикладів" ви можете згадати самі й не один. Зі свого особистого досвіду, де ваші передумови, які були логічно обґрунтовані, виявилися хибними, але вели все до того ж висновку.
Фінальний приклад (версія Бірмінгського університету):
Уявіть, що Василь пограбував будинок Андрія і під час пограбування випив дві банки "Львівського 1715", а потім вирішив замінити їх новими й поставити на ті ж місця. Андрій пам'ятає, як купував пиво, а тому впевнений, що коли ви повернетеся додому, то в холодильнику на нього чекатимуть 2 пляшки пива. Переконання Андрія обґрунтоване й істинне, але він не володіє дійсним знанням.
Коротко: Кейси Геттієра, запроваджені 1963 року Едмундом Геттієром, являють собою сценарії, де уявне знання відповідає цим вимогам, але все ж таки не видається істинним знанням, тим самим викликаючи сумніви в адекватності традиційного визначення знання.
Кейс Франкфурта.
Одним із дієвих аргументів за наявність свободи волі виступає так званий принцип альтернативних можливостей. Таким чином логіка свободи волі виглядає як можливість нести моральну відповідальність за дії в тому випадку, якщо була можливість вчинити інакше.
Перед переходом до питань свободи волі, розумним буде нагадати про існування позиції компатибілізму, яку, як мені здається, точно і стисло сформулював політичний філософ Томас Гоббс у своїй праці "Левіафан" - "свобода волі людини полягає в тому, що вона не зустрічає перешкод для вчинення того, до чого її тягнуть її воля, бажання або схильність". Таким чином Гоббс вводить питання "навмисності" в моральну сферу"примусу".
Кейс Франкфурта визначає подію як таку, в якій агент несе моральну відповідальність, але не міг вчинити інакше.
Приклад 1: Андрій хоче вбити Васю за те, що той переспав з його дружиною. Богдан дізнається про наміри Андрія. Оскільки Вася завидний коханець, Богдан (з дружиною якого Вася спав) теж хоче, щоб Вася помер, але без свого втручання. Побоючись того, що Андрій може не наважитися на вбивство, Богдан проводить сеанс гіпнозу так, щоб Андрій про нього не пам'ятав, й загіпнотизувавши його на певні дії: якщо Андрій доведе справу до кінця, то гіпноз ніяк не дасть про себе знати, а якщо вагатиметься, то гіпноз активується й маніпулює свідомістю Андрія, щоб той усе-таки наважився на лиходійство. Відбувається так, що Андрій з власної волі без знання про гіпноз вбиває Васю.
Таким чином, незалежно від того, знав Андрій про гіпноз чи ні, у нього не було варіанту не вбивати. Цей принцип доводить, що принцип альтернатив не відіграє ключову роль у дії актора, адже показує випадок, де агент може нести моральну відповідальність.
Приклад 2: Припустимо, Андрій любить слухати рок музику. Він заходить у відомий агрегатор музики, наприклад, ITunes,й слухає там рок композиції. Рекомендації застосунку побудовані так, що компанії агрегатору вигідно пропонувати тільки певну музику слухачеві. У випадку Андрія рекомендації Айтюнс будуть пропонувати йому тільки рок. Андрій не знає про те, як працює система рекомендацій.
Таким чином, кожен раз коли Андрій захоче послухати якусь музику рекомендації Айтюнс будуть давати йому тільки рок. Андрій любить рок, але в нього насправді немає альтернатив, адже в разі, якби він не бажав слухати рок, Айтюнс би рекомендував би йому тільки його.
Коротко: Кейси Франкфурта демонструють ситуації, де, здається, індивідууми несуть відповідальність за свої дії, навіть якщо вони не мали змоги вчинити по-іншому, кидаючи виклик традиційним поглядам на свободу волі та моральну відповідальність.
Фінальна теза.
Обидва випадки, Геттієра та Франкфурта, попри їх фундаментальне значення для сучасного розуміння знання та свободи волі, залишаються недостатньо відомими широкому колу читачів. Це зумовлено специфікою академічних дискусій, які часто не виходять за межі філософських кіл. Втім, важливість цих кейсів у контексті загального розуміння знання та особистісної свободи не може бути недооцінена. Ця стаття звертається до логічного уявного експеременту в аналізі цих філософських дискусій. На відміну від сучасних наукових методів, які часто зосереджені на емпіричному та експериментальному вивченні явищ, уявний аналіз дозволяє глибше зануритися у суть понять та їх взаємозв'язки. Такий підхід допомагає розкрити більш тонкі аспекти знання та волі, які часто залишаються непомітними в рамках більш строгих наукових досліджень.
Цей матеріал має на меті звернутися не лише до філософської спільноти, але й до ширшої аудиторії, яка цікавиться питаннями знання та свободи вибору. У нашому швидкоплинному та багатогранному світі, розуміння цих концепцій стає дедалі більш актуальним. Кейси Геттієра та Франкфурта відкривають нові перспективи для оцінки того, як ми формуємо наші переконання, приймаємо рішення та визначаємо наші цінності. Ця стаття намагається показати, що філософські роздуми не обмежуються лише теоретичними міркуваннями, а є ключем до глибшого розуміння наших власних життєвих досвідів і виборів. В кінцевому рахунку, кожен з нас є учасником в цьому неперервному процесі пошуку знань та визначення особистої свободи, і кейси Геттієра та Франкфурта відіграють значущу роль у цьому пошуку.
