Казки Нескінченності і Безпочатковості

перша: → Час і Цвіркунчики

попередня: → Пневмонія


САМОТНІСТЬ

– Ніхто мене не любить, – плакала дівчина, стоячи на мосту.

Ніхто підслухав і образився.

– Це неправда! – гукнув він з берегу.

Дівчина почула, як десь у вербах затьохкав соловей. Це її так здивувало (був місяць листопадіння), що вона вирішила не стрибати.


ЗЛОДЮЖКА

Раніше всі жили у мирі та злагоді.

Декого це дратувало, і він пішов до слона. Ти, каже, слон, великий і могутній. Слон подивився навкруги прискіпливо, зважив все ретельно і одповів – неправда, які всі, такий і я.

Ні, слона не підманути, зрозумів Дехто. І пішов до тигра.

Каже, ти, тигр, лютий звір. Але той не почув, бо овечка підійшла надто близько до краю прірви, і тигр кинувся її рятувати. Тьху, подумав Дехто, і пішов до мишів.

Давай їх залякувати – ви, миші, жалюгідні створіння, боязкі, і від вас сама тільки шкода. Але миші посміялися з нього. А найменша та найполохливіша поміж них так розреготалася, що випадково хвостиком зачепила велетенське дерево, і те впало і причавило Декого.

Від розпачу Дехто навіть не намагався вибратися, та все лежав і думав багато років.

Аж якось прийшли селяни по хмиз і випадково звільнили Декого.

Той давай їм кланятися – ви, люди, каже, такі добрі, такі спостережливі, такі винахідливі. І якби не ви, то я б. Селяни лише махнули рукою – що там, йди собі з богом. Але Дехто не відступався, та все дякував та нахвалював. Розумніші поміж людей хотіли його прогнати, але добріші пожаліли – нехай собі патякає, що нам від того.

Рік крутився Дехто під ногами, два роки – може і дві тисячі, – а там так до нього звикли, що вже й перестали помічати. Тільки голос чули, але вважалося, що то не голос, а їхні власні думки.

Миші малі та шкідливі, “думали” люди, нумо їх по спинах ломаками! Миші злякалися і давай тікати. Але люди спритніші, де хвостатим втекти. Лупцювали їх, лупцювали, аж доки миші не погодилися стати маленькими і шкодливими.

Слон побачив, як миші ховаються по вузеньких шпаринках та глибоких нірках і здивувався – то це й справді виходить, що він великий та могутній.

А тигр розлютився тоді, коли побачив, що люди ріжуть овечок, навіть якщо не голодні, і здирають з них шкіри, навіть якщо самі не мерзнуть.


САМОТНІСТЬ (2)

Жив-був дід. Всі рідні та близькі померли – хто від старості, хто від грошей, хто від інших хвороб, – і дід почувався дуже самотнім.

Одного разу наловив він риби та вирішив зів'ялити.

Тільки-но розвісив по-під стелею, як в гості почали зліталися мушки. Як дід на них не сварився, як не просив витирати ноги на порозі – пруться до хати, наче п'яні депутати до сільради.

Бити їх старий не наважувався – хто дав право? Риба ж не його, а річкова. Переловить мушок та й випустить на двір. День ловить та випускає, другий ловить та випускає. На третій вже навчився розрізняти їх на лице.

Якось найголовніша та найповажніша муха довго ще сиділа на дідовому рукаві та розправляла крильця – щоб показати підлеглим, що не боїться людини, а людині – що не ображається.

Чоловік не витримав.

– Скажіть, шановна, – я вас до хати не запрошував, чому ж ви всім табором, ще й з немитими руками-ногами... ?

Муха згнітилася і опустила додолу чотири чи п'ять тисяч своїх очей (дві-три тисячі косилися на шпарину у дверях, крізь яку можна було бачити спокусливу рибину, а з пів тисячі продовжували стежити за дідом – про всяк випадок).

– Пробачте нас, вельмишанований Прокопе Васильовичу! Летіли до вас не за власним бажанням – а виключно для того, щоб передати вітання. Але ця плотиця...

Старий здивувався.

– Вітання? Від кого?

– А ні від кого! – головна муха показала язика і, не чекаючи що з її відповіді вирішить собі людина, полетіла.

Дід почухав потилицю. Ні від кого? І хотів-був образитись, коли кілька молоденьких комашок, яких щойно взяли на кур'єрську роботу, зраділи нагоді виправити начальницю:

– Тобто від Нікого! – хором пискнули вони та розлетілися навсібіч.

Тоді дід все зрозумів і більше ніколи не почувався самотнім.


ЗІРКА

Якось пізно ввечері парубок повертався додому і побачив, як з неба скотилася зоря. Вдома на столі чекала вечеря, але з голови не йшло побачене. Як зірка виглядає зблизька? Чи справді вона гаряча немов вогонь тисячі ватр? Що як вона впала в болото?

В ліжку він зрозумів, що не може спати. Зібрався і тихцем вислизнув з хати. Дійшов лісу, з якого щоранку виходило Сонце, і взяв трохи правіше.

За три дні вийшов до величного міста. Там парубок хотів дізнатися, чи не бачили мешканці куди впала зоря, але не знайшов до кого звернутися. Всі містяни поводились дуже дивно. Та що там дивно – як божевільні! Купці безкоштовно роздавали дорогі товари; лицарі кидали мечі, зривали з себе обладунки та плакали, сидячи на хідниках, наче слабкі жінки; голі та простоволосі панянки блукали містом наче сомнамбули; князь розчинив браму скарбниці для всіх бажаючих, але ніхто навіть не дивився в той бік, адже вуличні поети-жебраки саме читали свої найкращі твори на майдані, а прочитавши спалювали – і себе разом з ними.

Згодом парубок відшукав сліпця, який ще був здатний зв'язно говорити. Той розповів, що зірка і справді пройшла містом. Вона була такою прекрасною, що мешканці усвідомили жалюгідність повсякденного буття – найсолодші меди тепер смакували як помиї; срібло та золото ображали погляд не тільки знаті, але й бідняків; зодчі руйнували зведені ними ж самими палаци та храми; художники випалювали один одному очі, щоб позбавити страждань...

– Я збожеволів лише наполовину, – завершив розповідь сліпий, – бо чув голос зорі, але не споглядав її обличчя.

Якщо так, вирішив парубок, то добре, що я запізнився. І пішов додому.


попередня: → Пневмонія

перша: → Час і Цвіркунчики

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
ДВ
Дмитро Волохатченко@Volokhatchenko

Писемник

334Прочитань
5Автори
7Читачі
На Друкарні з 11 квітня

Більше від автора

  • Рибалка

    Жив-був чоловік, якому чорти зіпсували життя. Коли чоловікові народився син, Диявол вкрав дитину, а замість неї підкинув бісеня – і тепер той обмінник ходив з кучерями до плечей, кільцем у вусі та слухав бісівську музику...

    Теми цього довгочиту:

    Оповідання
  • Казки Нескінченності та Безпочатковості (2)

    Дівчина, яка одного разу чула соловейка у листопаді, здогадалась, що то був не простий пташка, а чарівний. Вона вирішила, що тільки чарівні птахи і тварини і люди варті того, щоб їх шукати...

    Теми цього довгочиту:

    Оповідання
  • Пневмонія

    Коли Ніхто опинився в лікарні з пневмонією, то цілими днями писав білі вірші на білій стелі. А ще – звичайні, римовані, на стінах і тумбочці; але там їх бачила хтонічна бабка-прибиральниця і затирала брудною ганчіркою...

    Теми цього довгочиту:

    Оповідання

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається