Стаття : https://teletype.in/@herkenberk/syW2LECizwR
1. Що таке "анархізм"? Що таке “анархія”? Хто такі “анархісти”?
Анархізм – це ідея, про те, як найкраще жити. Анархія – це спосіб життя.
Анархізм – це ідея про те, що влада, уряд і держава не потрібні й шкідливі. Анархія – це суспільство без правителів. Анархісти – це люди, котрі вірять в анархізм і хочуть жити в анархії, як колись жили наші предки. Люди, котрі вірять в уряд (такі як ліберали, консерватори, соціалісти або фашисти) називаються "етатистами".
Може показатись, що анархія – це чисто негативна ідея, що вона тільки проти чогось. Але насправді в анархістів є багато позитивних ідей безвластного суспільства. Але, на відміну від марксистів, лібералів або консерваторів, вони не нав'язують якусь конкретну схему.
2. Хіба анархісти не “бомбісти”?
Ні – принаймні, в порівнянні, так скажемо, урядом Сполучених Штатів, які кожен день скидають на Ірак великі бомби, аніж всі анархісти світу скинули за майже 150 років свого існування як політичного руху. Чому ж ми ніколи не чуємо про “президентів-бомбістах”? Хіба так важливо, чи доставляються бомби горизонтально, як у випадку з анархістами, чи вертикально, як це робить армія Сполучених Штатів?
Анархісти були активними багато років і в багатьох країнах, як з авторитарними, так і з демократичними урядами. Іноді, особливо в умовах жорстких репресій, деякі анархісти кидали бомби. Але це скоріше виключення. Стереотип «анархіста-бомбіста» був створений журналістами та політиками в кінці 19-го століття, і досі від нього не можуть відмовитись. Але вже тоді такий образ був занадто перебільшений.
3. Чи існувало коли-небудь анархічне суспільство, яке б працювало?
Звичайно, тисячі й тисячі таких суспільств. Перший мільйон років чи біля того всі люди були мисливцями та збирачами та жили маленькими групами рівних, без влади та ієрархії. Це були наші предки. Анархічне суспільство було успішним, інакше ніхто б з нас зміг би з'явитись на світ. Державі тільки кілька тисяч років, і воно все ще не зуміло перемогти останні анархічні суспільства, такі як Сан (бушмени), пігмеї або австралійські аборигени.
4. Але ж ми не можемо повернутися до такого образу життя?
Майже всі анархісти погодяться. Але, однак дуже корисно, навіть для анархістів, досліджувати ці суспільства і запозичувати деякі ідеї того, як може бути побудоване повністю добровольче, у високому степені індивідуальності та в той самий час схильне до взаємодопомоги суспільство. Наприклад, багато анархічних племен виробили дуже ефективні методи рішення конфліктів, включаючи посередництво і не нав'язаний суд. Їх методи працюють краще, аніж наша судова система, тому що родичі, друзі й сусіди сперечальників за допомогою дружнього і довірливого спілкування переконують їх погодитись знайти деяке компромісне розв'язання проблеми, прийнятне для всіх сторін. В 70-х – 80-х роках 20 століття вчені спробували перенести деякі з цих методів в американську судову систему. Природно, такі трансплантати зів'яли та відмерли, тому що вони можуть жити тільки у вільному суспільстві.
5. Анархісти наївні – вони думають, що людина по природі своїй добра.
Невірно. Анархісти й насправді заперечують ідеї внутрішньої зіпсованості або Первородного гріха. Ці релігійні ідеї, в якому більшість людей все одно не вірять. Однак, анархісти, як правило, не вірять і в природну доброту людини. Вони приймають людей такими, які вони є. Людина не може бути якимось «по природі своїй». Ми, живущі при капіталізмі і його союзнику – державі – просто люди, у яких ніколи не було шансів бути тими, чим могли б бути.
Хоча анархісти часто апелюють до кращих моральних якостей людини, вони також часто звертаються до людського егоїзму й егоцентризму. Анархізм – це не доктрина самопожертви, хоча більшість анархістів боролись і гинули за свої ідеї. Анархісти вірять, що здійснення їх базової ідеї будуть означати краще життя для всіх або майже для всіх.
6. Як можна бути впевненим, що люди не будуть здійснювати злочини один проти одного без держави, яке контролювали б злочинність?
Якщо ви не можете бути впевненим, що звичайні люди не будуть здійснювати злочини один проти одного, як можна вірити, що держава не буде здійснювати злочини проти всіх нас? Хіба люди, які дориваються до влади, так самовіддані, так чесні, хіба вони так сильно перевершують тих, ким вони керують? Взагалі, чим менше ви довіряєте іншим людям, тим більше у вас причин становитись анархістом. При анархії можливості рівномірно розподілені між всіма людьми. Вони є у кожного, але ні в кого немає занадто багато. При державі можливості сконцентровані у невелику групу людей, в той самий час як в інших майже ніяких. З якою силою боротись буде легше?
7. Але повернемось до реального світу – що було б, якби не було поліції?
Як помітив анархіст Аллен Торнтон, “Поліція не займається захистом; вона займається помстою”. Забудьте про те, як Бетмен роз'їжджає по місту і перериває злочини в процесі їх скоєння – поліцейський патруль майже ніколи не запобігає злочинам і не ловить злочинців. Коли в деяких районах Канзас-Сіті поліцейське патрулювання було таємно скасовано, рівень злочинності залишився на такому ж рівні. Інші ж дослідження доказують, що також робота детективів, експертів-криміналістів тощо, не впливає на рівень злочинності.
Але коли жителі деяких районів домовляються слідкувати за домами один одного і відлякувати злочинців, злочинці намагаються діяти в інших районах, котрі охороняються поліцією. Вони знають, що там вони в меншій небезпеці.
8. Але сучасна держава глибоко включена в регуляцію повсякденного життя.
Майже будь-яка дія має якийсь зв'язок з державними структурами.
Це правда – однак якщо вдуматись, повсякденне життя майже повністю анархічна. Складно зустріти поліцейського якщо він не виписує вам штраф за перевищування швидкості. Добровільні погодження і взаєморозуміння превалює майже повсюдно. Як писав анархіст Рудольф Рокер, “Навіть під гнітом деспотизму, більша частина особистих взаємовідносин людиною з іншими людьми відбувається за допомогою вільного договору і кооперації, без яких життя суспільства була б неможливою”.
Сімейне життя, покупки, продажі, дружба, молитва, секс і відпочинок – анархічні. Навіть на робочому місці, яке більшість анархістів вважає таким же ворожим, як і державу, працівники добровільно кооперуються як щоб зменшити кількість роботи, так і щоб виконати її.
Деякі люди говорять, що анархія “не працює”. Насправді це майже єдине, що працює! Держава спочиває на фундаменті анархізму, так само як і економіка.
9. Хіба анархісти не атеїсти? Більшість людей не атеїсти.
Необов'язково бути атеїстом, щоби бути анархістом. Анархісти поважають будь-які персональні вірування. В історії багато анархістів і в справді були атеїстами, тому що організована церква була союзником держави, а тому вона заважала людям мислити самостійно. Всі анархісти проти нечистого союзу між церквою і державою, неважливо, в Ірані це, чи в Ізраїлі, або в Сполучених Штатах.
Однак було багато впливових християнські(Лев Толстой, Дороті Дей), юдейські(Пол Ґудман) і мусульманські(Хакім-Бей), а також анархісти котрі сповідували язичництво або східні традиційні релігії.
10. Культура?
Анархізм завжди залучав щедрі та творчі душі, котрі збагатили нашу культуру. Серед поетів-анархістів були Персі Шеллі, Вільям Блейк, Артюр Рембо і Лоренс Ферлінгетті. Серед відомих американських есеїстів-анархістів був Генрі Девід Торо, і, у 20 столітті, католицька анархістка Дороті Дей, Пол Ґудман і Алекс Комфорт(«Радість сексу»). Вченими анархістами були лінгвіст Ноам Чомські, історик Говард Зінн і антропологи Альфред Редкліф-Браун і Пєр Кластр. Анархістів в літературі занадто багато, щоб їх перераховувати, але не можна не згадати Льва Толстого, Оскара Вайлда і Мері Шеллі (автора «Франкенштейну»). Список художників-анархістів включає Гюстава Курбе, Жоржа Сера, Каміля Пісарро і Джексона Поллака. Також анархістами були такі музиканти як Джон Кейдж, Джон Леннон, гурт CRASS тощо.
11. Припустимо, ви маєте рацію що анархія і справді є кращим способом життя. Але як нам знищити державу, якщо воно сильне та агресивне, як ви кажете?
Анархісти завжди думали про це питання. На нього немає однієї простої відповіді. В Іспанії близько мільйонна анархістів в 1936 році, коли була спроба воєнного перевороту, билися з фашистами на фронті та водночас підтримували робочих в їх прагненні захопити фабрики. Вони також допомагали селянам створюючи комуни.
Анархісти провернули теж саме в Україні в 1918-1920 роках, де вони билися як з царистами, так і з більшовиками. Але не так ми знищимо державу у 21 столітті.
Розглянемо революції, які скинули комуністичну диктатуру у Східній Європі. Там було деяка кількість насильства і смертей – в якихось країнах більше, в якихось – менше. Але політиків, бюрократів і генералів – того ж ворога, з котрим ми борімось зараз – знищило не це, а простий відказ більшості населення працювати або робити щось ще для підтримки прогнилого режиму. Що могли зробити комісари в Москві або Варшаві? Скинути атомні бомби на самих себе? Знищити робочих, коштом яких вони живуть?
Більшість анархістів вважає, що те, що вони називають себе “загальним страйком” може зіграти вирішальну роль у знищенні держави. Це – масовий відказ від роботи.
12. Якщо ви проти будь-якого уряду, ви, повинні бути, проти демократії?
Якщо під словом “демократія” розуміти право людей розпоряджатися власним життям, то всі анархісти є, як їх назвав анархіст Бенджамін Таккер, “Неляканими джефферсонськими демократами” – тобто, єдиними істинними демократами.
Але це не те, що із себе представляє демократія насправді. В реальності, частина людей (в Сполучених Штатах, мабуть, меншість населення) обирає жменьку політиків які потім контролюють наші життя, видаючи закони та використовуючи необраних бюрократів і поліцію для того, щоб проводити їх в життя, поза залежності від того, подобається це народу чи ні.
Як писав французький філософ Руссо (не анархіст), при демократії люди вільні тільки в момент подачі голосів, весь інший час вони – раби уряду. Крім того, політики та бюрократи находяться під сильним впливом великого бізнесу і, найчастіше, деяких інших груп. Це знають всі. Але деякі мовчать, тому що отримують попуски від влади владоможців. Більша частина інших мовчить, тому що вони знають, що протестувати – погано, і їх за це можуть затаврувати “екстремістами”, або навіть “анархістами”. Чудова “демократія”!
13. Але якщо не обирати офіційних осіб щоби вони приймали рішення, хто ж буде приймати їх? Не можна ж допустити, щоб кожен міг робити що хоче не взявши до уваги інших.
У анархістів є багато ідей про те, як будуть прийматися рішення в повністю добровільному і заснованому на взаємодопомозі суспільства. Більшість вважає, що таке суспільство повинно базуватись на місцевих суспільствах, достатньо маленьких, щоб люди знали один одного і були зв'язані путами сім'ї, дружби, спільних думок і спільних інтересів. А тому, що це суспільство – локальне, люди також будуть володіти спільними знаннями про своє суспільство і його довкіллі. Вони будуть знати, що їм доведеться жити з наслідками своїх рішень, на відмінно від політиків і бюрократів, які приймають рішення за інших людей.
Анархісти вважають, що важливіше рішення завжди повинно прийматись на наскільки можливо більш низькому рівні. Ті рішення, які кожен індивідуум може прийняти для себе, не вступаючи у суперечність з рішеннями, прийнятими іншими для себе, повинні прийматись на рівні окремої особистості.. Рішення, які необхідно приймати групою (такою, як сім'я, релігійні об'єднання, група колег по роботі тощо) знову ж повинно прийматися ними, якщо воно не зачіпає інтереси інших груп. Рішення, котрі стосуються більшої кількості людей, повинні прийматись спільною радою.
Однак рада – це не влада. Нікого не обирають, хто завгодно може брати участь, люди кажуть тільки за себе. Але коли вони говорять про конкретні речі перемога в суперечці для них, на відмінно від футбольного тренера Вінса Ломбарді, не “єдина річ”. Вони хочуть, щоб всі перемогли. Вони поважають дружбу і добросусідські відношення. Вони хочуть, в першу ж чергу, зменшити непорозуміння і прояснити ситуацію. Часто цього вистачає для того, щоб прийти до спільного рішення. Якщо немає, вони намагаються обрати компроміс. Дуже часто це вдається. Якщо ні, рішення, якщо воно не потребує негайного рішення, можна відкласти, щоб все суспільство могло обміркувати варіант, коли ті групи, котрі не можуть прийти до угоди, тимчасово розділяється, щоб кожна зробила по своєму.
Якщо нічого не дає результату, якщо у людей є нездоланні відмінності у думках по якомусь питанню, у суспільства є два варіанти. Меншість може приєднатись до більшості, якщо гармонія всередині суспільства важливіша, чим це питання. Можливо, в цьому випадку більшість поступиться меншості в іншому питанню. Якщо так зробити неможливо, тому що дане питання дуже важливе для меншості, воно може відділитись, щоб створити нове суспільство, так само як це зробив ряд американських штатів (Коннектикут, Род-Айленд, Вермонт, Кентуккі, острів Мен, Юта, західна Вірджинія тощо). Якщо їх відділення не аргумент проти етатизму, значить воно не аргумент і проти анархії. Воно не невдача анархії, тому що нове суспільство відтворить анархію. Анархія – не досконала система, вона просто краще, чим всі інші.
14. Ми не можемо задовольнити всі наші бажання і потреби на локальному рівні.
Можливо, не все з них, але є археологічні свідоцтва товарообміну на відстані в сотні й навіть тисячі кілометрів в анархічній, демократичній Європі. Анархічні примітивні суспільства, які відвідали антропологи 20 століття, такі як Сан (бушмени) або аборигени Тробриандських островів виробляли таку торгівлю між окремими «торговими партнерами» – хоча це було більше схоже на обмін подарунків, чим на те, що ми звикли називати “бізнесом”. Практична анархія ніколи не залежала від повної самодостатності суспільства.
Але багато сучасних анархістів стверджують, що суспільства і регіони повинні бути наскільки можливо більш самодостатніми й не залежати від далеких і незнайомих суспільств в тому, чим необхідно. Навіть з сучасними технологіями, котрі часто спеціально створювались для того, щоб збільшити комерційний ринок коштом самодостатності, локальні суспільства можуть бути куди більш самодостатніми, чим корпорації та уряди дають нам зрозуміти.
15. Одне з визначень слова “анархія” – хаос. Хіба анархія не мусить бути хаосом?
П'єр-Жозеф Прудон, перша людина, що назвала себе анархістом, написав, що “свобода – це не донька, а мати порядку”. Анархічний порядок стоїть вище, ніж порядок, що встановлює держава, тому що це не система нав'язаних згори законів, а просто угода людей, що знають одне одного, про те, як їм жити разом. Анархічний лад базується на спільній угоді й спільному здоровому глузді.
16. Коли була сформована філософія анархізму?
Деякі анархісти вважають, що перші анархічні ідеї були висловлені кініком Діогеном в Античній Греції, Лао-Цзи в стародавньому Китаї й деякі середньовічними містиками, а також проявились під час громадянської війни в Англії в 17 столітті. Але сучасний анархізм почався з робіт Вільяма Годвіна “Політична справедливість”, опублікована в Англії в 1793 році. П'єр Жозеф Прудон у Франції воскрес його у своїй праці “Що таке власність” (1840 рік) і надихнув анархічне суспільство серед французьких робітників. Макс Штірнер в “Єдиному і його власності” (1844) визначив чистий егоїзм, одну з базових анархічних цінностей. Американець Джошуа Уоррен водночас незалежно від них прийшов до схожих ідей і почав створювати утопічні комуни. Анархічні ідеї були розвинуті величним російським революціонером Михаїлом Бакуніним і поважним російським вченим Петром Кропоткіним. Анархісти сподіваються, що їх ідеї продовжать розвиватися у змінюваному світі.
17. Вся ця «революційність» занадто нагадує комунізм, який ніхто не хоче.
Анархісти та марксисти були ворогами з 60-х років 19 століття. Хоча іноді вони діяли разом проти спільного ворога, такого, як царисти під час Російської Революції й іспанські фашисти під час Іспанської Громадянської Війни, комуністи завжди зрештою зраджували анархістів. Марксисти, від Карла Маркса до Іосифа Сталіна, ненавиділи та усіляко таврували анархізм.
Деякі анархісти, дослідники Кропоткіна, називають себе “анархо комуністами” – але не комуністами. Вони протиставляють свій вільний комунізм, що виникає знизу – добровільне усуспільнення землі, заводів і праці локальним суспільствам, в котрих люди знають один одного – комунізму, нав'язаному державній владі, що націоналізує землю і всі засоби виробництва, заперечують будь-яку автономію і звичайних працівників до рівня “державних службовців”. І справді – чи можна уявити собі дві більш різні системи?
Анархісти вітали й брали активну участь в падінні комунізму у Східній Європі. Більшість анархістів з інших країн допомагали дисидентам в Східному Блоці протягом багатьох років – чого не давало уряд Сполучених Штатів. Зараз у всіх колишніх комуністичних країнах є активні анархісти. Падіння комунізму, звичайно, дискредитувало більшу частину американських лівих, але не анархістів, більшість з яких, до того ж і так не ніколи не вважали себе «ліваками». Анархісти існували до марксизму і все ще існують після нього.
18. Хіба анархісти не прихильники насильства?
Анархісти за кількістю насильства навіть не наближаються до Демократів, Республіканцям, лібералам або консерваторам. Ці люди тільки здаються миролюбними, тому що держава робить за них брудну роботу. Але насильство є насильством, носіння уніформи та розмахування прапору цього не міняє. Держава за визначенням є джерелом насилля. Без насильства стосовно наших предків-анархістів – мисливцями, збирачами й фермерами – сьогодні б не було ніяких держав.
Деякі анархісти – прихильники насильства, але всі держави здійснюють акт насильства кожен день.
Деякі анархісти, в традиції Льва Толстого, принципово миролюбні й навіть не відповідають на насильство. Відносно мала кількість анархістів вірять у пряму агресію проти держави. Більшість анархістів підтримують самозахист і допускають деяку кількість насильства в революційних ситуаціях. Насамперед питання не в насильстві, або ненасильстві. Питання у прямій дії. Анархісти вважають, що люди – всі люди – повинні взяти свою долю у свої руки, індивідуально або колективно, неважливо, роблячи щось легально або нелегально, зв'язане з насильством або те, чого можна досягнути без насильства.
19. Яка точна структура анархічного суспільства?
Більшість анархістів не мають “точного” плану. Світ стане дуже різноманітним місцем після того, як уряд будуть ліквідовані.
Анархісти не нав'язують нікому ніяких строгих схем, але вони пропонують деякі основні принципи. Вони говорять, що взаємодопомога – співробітництво замість конкуренції – це головний закон суспільного життя. Вони індивідуалісти в тому сенсі, що вони вважають, що суспільство існує для благ індивідуума, а не навпаки. Вони поважають децентралізацію, вважаючи, що основою суспільства повинна бути локальні, більш-менш замкнуті суспільства. Ці суспільства потім можуть об'єднатися – по принципу взаємодопомоги – але тільки для координації дій, які не можуть бути рішенні на рівні окремих суспільств. Анархічна децентралізація перевертає сучасну ієрархію зверху вниз. Зараз чим більше рівень уряду, тим більшу владу воно має. При анархії, вищі рівні асоціації зовсім не є урядом. В них немає ніякої влади й чим більше рівень, тим менше відповідальність делегується їм знизу. Водночас анархісти приймають під увагу ризик, що такі федеративні структури можуть стати бюрократичними і етатистськими. Ми – утопісти, але водночас і реалісти. Ми повинні слідкувати за цими федераціями дуже уважно. Як сказав Томас Джефферсон, “вічна пильність – ціна свободи.”
20. Якісь останні слова?
Вінстон Черчилль, нині покійний англійський алкоголік, політик і воєнний злочинець, одного разу написав, що “демократія – це найгірша система правління, за виключенням всіх інших”. Анархія – це найгірша структура суспільства за виключенням всіх інших. Поки що всі цивілізації (державні суспільства) рано чи пізно руйнувались, переможені анархічними суспільствами. Держави по суті своєї нестабільні, а значить рано чи пізно наша теж зруйнується. Ніколи не рано почати думати, що створити на його місці. Анархісти про це думали вже більш як 200 років. Ми дали початок. Ми запрошуємо вас досліджувати наші ідеї й приєднуватись до нас в прагненні зробити світ краще.
