Старший редактор комерційного відділу сайту IGN Роберт Андерсон взяв інтерв’ю в Анджея Сапковського та Девіда Френча, перекладача «Роздоріжжя круків» англійською мовою. Оригінал можна прочитати тут.
Статтю підготовлено спеціально для Telegram-каналу «Паляниця від Бужі».
Вступ від автора
Останній роман із циклу «Відьмак» — «Роздоріжжя круків» — вийшов англійською мовою у вересні минулого року, вперше дозволивши англомовним шанувальникам поглянути на найперші роки Ґеральта з Ривії як мисливця на чудовиськ.
Особисто мені книга дуже сподобалася — що, мабуть, не дивно, зважаючи на те, що я мріяв засипати Анджея Сапковського запитаннями ще відтоді, як багато років тому вперше взяв до рук «Останнє бажання».
Що ж, нарешті моє бажання здійснилося.
Нещодавно мені випала нагода поспілкуватися електронною поштою із Сапковським — творцем і автором книг про «Відьмака», — а також із Девідом Френчем, перекладачем «Роздоріжжя круків» англійською мовою.
І, мабуть, не дивно, що Сапковський виявився саме таким гострим на язик і обеззброююче відвертим, яким його й очікуєш побачити, — із чудовим сухим гумором і талантом давати напрочуд влучні відповіді. У його відповідях відчувається академічний відтінок і любов за будь-якої нагоди вплітати в мову класичні латинські вислови — звичка, яку його англійський перекладач Девід Френч жартома назвав ще й «лінгвістичним снобізмом». Ха!
Як давній шанувальник, я дуже задоволений цим інтерв’ю з обома співрозмовниками й радий можливості поділитися ним із вами.
Ми поговорили про новий приквел «Відьмака», ранні роки Ґеральта, можливість повернутися до цього періоду його життя в майбутніх книгах, нові оповідання та про те, яким Сапковський бачить подальший розвиток усієї франшизи «Відьмак». Чи то театральна постановка на кшталт «Гри престолів», чи то ще один мюзикл (так, мюзикл — їх уже було два, я перевірив), Сапковський каже, що відкритий навіть до нестандартних пропозицій.
Інтерв’ю з Анджеєм Сапковським, автором «Відьмака»
У «Роздоріжжі круків» ми зустрічаємо молодшого й недосвідченішого Ґеральта. Що було найцікавішим і найскладнішим у поверненні до його ранніх років?
Анджей Сапковський: Ну, авторові, якому вже майже 80 років, не так уже й просто влізти в шкуру вісімнадцятирічного юнака. На щастя, я все ще дещо пам’ятаю з власної молодості. Зокрема й деякі речі, яких ніколи не забуду.
Одними з моїх улюблених моментів у «Роздоріжжі круків» стали рідкісні епізоди, коли Ґеральт по-справжньому панікує, але водночас ми бачимо, як він миттєво ухвалює рішення й усе одно продовжує діяти. Я намагаюся не робити надто широких узагальнень, ставлячи це запитання — адже й в основній сазі Ґеральт аж ніяк не безпомилковий, — але чи було вам особливо цікаво писати про нього в ситуаціях, до яких він іще не встиг повністю звикнути? Яким був ваш задум?
Сапковський: Наративна передумова моїх книг полягає в тому, що Ґеральт — продукт цілеспрямованої мутації, яка робить його своєрідною надлюдиною. Однак така надлюдина — яка завжди перемагає, ніколи не зазнає поразок, усе знає й ніколи ні в чому не сумнівається — видалася мені з погляду оповіді нецікавою, якщо не сказати просто нудною. Тому, попри всю безпомилковість, яку мала забезпечити Ґеральтові мутація, у сюжеті я наділив його певними слабкостями, тобто недосконалостями. А також здатністю помилятися. Іноді дуже серйозно.
У чому, на вашу думку, полягають головні відмінності у способі мислення, моралі й темпераменті між молодим Ґеральтом із «Роздоріжжя круків» і його старшою версією з основної саги?
Сапковський: Це доволі очевидно. Брак досвіду й пов’язані з ним суворі життєві уроки. Розвиток — розумовий і моральний. Подолання перешкод, які супроводжують цей розвиток. Іншими словами, класичний обряд посвячення. Канонічний троп жанру фентезі.
Чим, на вашу думку, повноцінний роман-приквел потребує принципово іншого наративного механізму й динаміки порівняно, наприклад, з оповіданнями зі збірки «Останнє бажання» або іншими романами про Відьмака?
Сапковський: Як одного разу сказав Айзек Азімов: оповідання — це пряма, тоді як роман — площина. Порівняння достатньо наочне, щоб усе пояснити.
Було дуже цікаво спостерігати за стосунками Ґеральта і Престона. Чому ви вирішили дослідити саме таку динаміку й як підходили до створення образу наставника в роки становлення Ґеральта? Чим це відрізняється від роботи над іншим наставником, наприклад Весеміром?
Сапковський: Престон Гольт — ще один класичний і канонічний троп фентезі: сурогатна постать батька, архетипний наставник, учитель, який спрямовує Ґеральта під час його обряду ініціації. В історіях дорослішання цього жанру вистачає подібних квазібатьків і наставників. Ґендальф із «Володаря перснів», Дамблдор із книг про Гаррі Поттера, Алланон із циклу «Шаннара» або Обі-Ван Кенобі із «Зоряних війн» — якщо назвати лише кілька прикладів. Але, як з’ясовується — і як того вимагає сюжет, — Гольт виявляється доволі брехливим наставником, і я вже точно не став би ставити його в один ряд із Ґендальфом. Або Весеміром.
Під час створення зустрічей і пригод у «Роздоріжжі круків» ви спиралися на якісь конкретні казки чи міфологічні тропи? Чи ваше ставлення до дослідження й переосмислення казок і фольклору змінилося з часів перших книг?
Сапковський: Я еволюціоную — або намагаюся еволюціонувати — щодня. Безперервно. І в усіх можливих аспектах. Або мені хотілося б, щоб усе було саме так. У будь-якому разі результат один і той самий. Усупереч поширеній думці, бажання — це коні. Іноді.
Мені завжди подобалося, як ваші діалоги ніби танцюють у майже шекспірівському ритмі: персонажі ввічливо обмінюються шпильками, маневрують у складних політичних ситуаціях і водночас абсолютно природно розкривають устрій світу. Як ви вибудовуєте цей ритм у своїх текстах? Це приходить природно чи потребує великої практики та зусиль?
Сапковський: І те, й інше. Легкість письма, як мені здається, — риса кожного, хто працює пером, conditio sine qua non [необхідна умова]. Якщо людина не має такої легкості, вона не стає письменником. Але самої легкості недостатньо. Без зусиль і кропіткої праці хороших результатів не досягти.
Чи є якісь чудовиська, персонажі або ідеї, які ви зберігали роками, але так і не знайшли для них відповідного місця? Чому їх виявилося настільки складно вписати у твір?
Сапковський: Спочатку — на самому початку — з’являються ідея та конструкція сюжету. Усе інше, включно, цитую, з «чудовиськами, персонажами та/або концепціями», випливає із сюжету й служить йому. Справді, трапляється, що щось із переліченого раптом починає погано вписуватися в сюжет або шкодити оповіді. Тоді воно викидається із сюжету й вирушає до сховища. Для можливого використання в майбутньому.
З огляду на ваше життя до того, як ви стали професійним письменником, чи завжди література була вашою кінцевою метою? І яку одну головну пораду ви могли б дати письменникам-початківцям?
Сапковський: Моє дебютне оповідання під назвою «Відьмак» було написане, коли мені було майже 40 років, тому доволі складно назвати письменництво кінцевою метою всього мого життя. До того як стати письменником, я мав чимало інших цілей у житті. Проте так, тепер я сприймаю літературу як кінцеву мету. Зараз я професійний письменник і маю намір залишатися ним якомога довше. Що ж до порад — я не вважаю себе вправі їх давати. Я не маю компетенції когось наставляти.
Якщо взяти всю вашу творчість, які сцени й досі є для вас найскладнішими та найвимогливішими як для письменника? Чи були в «Роздоріжжі круків» сцени, робота над якими виявилася для вас особливо захопливою або складною?
Сапковський: У всій моїй творчості? Кожна з них. Абсолютно кожна була однаковою мірою складною й захопливою.
Чи розглядали б ви можливість написати нові оповідання або збірки оповідань про «Відьмака» — щось на кшталт «Останнього бажання»? Чи то історії про Ґеральта, чи про інших персонажів циклу? («Останнє бажання» досі залишається однією з моїх улюблених книг, яку я із задоволенням перечитую протягом усього життя.)
Сапковський: Написати хороше оповідання — справа непроста. Це набагато складніше, ніж написати роман. Повертаючись до порівняння Азімова: не так уже й просто красиво й логічно провести цю пряму від точки А до точки Б, та ще й укластися приблизно у 8000 слів. Але якщо це вдається — це свідчення письменницької майстерності. Дозвольте нагадати лише один приклад: Ернест Гемінґвей. А тепер, відповідаючи на ваше запитання: так, я думаю про те, щоб написати більше оповідань.
Як ви вважаєте, чи є простір для подальшого дослідження ранніх років Ґеральта в майбутніх книгах-приквелах?
Сапковський: Простір? Непочатий край.
Спостерігаючи за тим, як ваші персонажі перейшли в ігри, телебачення й комікси, чи є якісь незвичайні формати або втілення, які вам іще хотілося б побачити? Наприклад, театральну постановку, як у випадку з «Грою престолів»?
Сапковський: Мюзикл вважається театральною постановкою? Якщо так, то їх уже було два. Що ще? Я відкритий до пропозицій. Навіть нестандартних.
Як ви думаєте, чому Ґеральт настільки сильно відгукується аудиторії незалежно від формату — чи читають люди про нього в книгах, дивляться на екранах або грають за нього у відеоіграх?
Сапковський: Не мені тут судити чи робити будь-які висновки. Звісно, можна припустити, що і книги, і сам персонаж якимось чином знаходять відгук у читачів по всьому світу, — але, можливо, навіть таке припущення надто самовпевнене?
Коли ви пишете репліки Ґеральта, чи чуєте ви в голові якийсь певний його голос? Чи відрізняється цей внутрішній голос у молодого й старшого Ґеральта? І чи згадуєте ви під час роботи відомі втілення його голосу з ігор або екранізацій?
Сапковський: Я безумовно намагаюся домогтися того, щоб написаний текст передавав особливості мовлення кожного окремого персонажа книги. Зрештою, це основа, абетка письменницького ремесла. «Знамениті голоси з екранізацій та ігор» у цьому плані ніяк не впливають на мою роботу. Ані найменшою мірою.
Як би ви самі описали суть циклу читачеві, який ніколи раніше не читав «Відьмака»?
Сапковський: Я не вмію складати такі вижимки. Це спеціальність маркетологів — тих, хто пише анотації на обкладинках книг. Це окреме мистецтво. Мене багато разів просили написати таку анотацію для чиєїсь книги. Я завжди відмовлявся. Не вмію.
Чи можете ви поділитися хоча б невеликими натяками або тизерами щодо проєкту, над яким працюєте наступним?
Сапковський: Я волів би цього не робити. Прошу мене пробачити.
Які книги чи автори особливо сподобалися вам останнім часом? І чи продовжує те, що ви зараз читаєте, так чи інакше проникати у ваші власні твори?
Сапковський: Останнім часом мені сподобалося багато книг. Дозвольте назвати кілька, причому порядок цілком випадковий:
Лев Ґроссман — The Bright Sword;
Персіваль Еверетт — James;
Джо Аберкромбі — The Devils;
Джо Гілл — King Sorrow;
Крістофер Бюльман — Between Two Fires;
Алікс Е. Гарроу — The Everlasting.
Чи «просочилася» якась із них — або якась інша, не згадана тут, — у мою творчість? Боже збав, ні! І так, confiteor [зізнаюся], — усі вони. Тією чи іншою мірою.
Які книги ви порадили б шанувальникам, які шукають натхнення або просто хочуть обрати, що почитати далі? Можливо, щось схоже на «Відьмака» — фентезі або щось зовсім інше?
Сапковський: На додачу до вже названих:
Ґрейді Гендрікс — Witchcraft for Wayward Girls;
Крістофер Мур — Anima Rising;
Томас Олде Гевелт — Oracle;
В. Е. Шваб — Bury Our Bones in the Midnight Soil;
Френсіс Гардінґ — Unraveller;
Стівен Ґрем Джонс — The Buffalo Hunter Hunter;
Річард К. Морґан — No Man's Land;
Адріан Чайковський — Green City Wars.
Повторюся, порядок випадковий.
Інтерв’ю з Девідом Френчем, перекладачем «Роздоріжжя круків» англійською мовою
Польський текст Сапковського поєднує живу, «танцюючу» прозу, сучасний сленг і суху іронію. Як вам вдається поєднувати всі ці елементи в природному й плавному англійському тексті?
Девід Френч: Я великий шанувальник творчості Сапковського й люблю всі елементи, які ви щойно перелічили. Звісно, список різноманітних особливостей його текстів можна було б зробити набагато довшим. Я б не сказав, що він використовує аж так багато сучасного сленгу. Безумовно, іноді він уживає слова, які можуть різати слух пуристам у тому умовно середньовічному світі високого фентезі, в якому розгортаються його історії. Пам’ятаю, наприклад, що я вагався, коли він використав слово «тероризм» у діалогах персонажів.
Гадаю, процес, про який ви запитуєте, — це, по суті, і є робота літературного перекладача. Треба відчувати подібні варіації й докладати всіх зусиль, щоб перенести їх в англійську — або будь-яку іншу мову, якою перекладаєш. Напевно, моя робота виглядає так: вигадувати можливі варіанти, залишати собі вибір, шукати синоніми, читати їх уголос самому собі, робити чернетку, переробляти її, а потім повертатися до тексту й знову слухати, чи правильно він звучить.
Оскільки в «Роздоріжжі круків» Ґеральт молодший і менш стриманий, чи змінювали ви добір лексики або ритм прози, щоб передати його вік?
Френч: Анджей це зробив. А я пішов за ним. Перше, що одразу спадає мені на думку, — епізод, у якому Гольт сварить Ґеральта за використання розмовної мови. Я експериментував із тим, наскільки сленговою вона має бути, і зрештою ми з моїм літературним редактором дійшли спільного рішення.
Як вам вдається зберегти точний комедійний ритм і сухий гумор польських діалогів під час перекладу для англомовної аудиторії?
Френч: Я намагаюся зробити все, що можу, а потім це читає редактор. Бувало, я запитував, чи працює конкретний жарт англійською. Там є сухий гумор, але часом присутні також вульгарність і фарс. Гумор Анджея не одноманітний: поряд із більш витонченим сарказмом там вистачає й туалетного гумору.
Чи були в «Роздоріжжі круків» якісь конкретні назви чудовиськ, ідіоми або мовні звороти, переклад яких англійською завдав вам особливо багато клопоту?
Френч: Польське Zatrawiec, яке в англійському варіанті зрештою перетворилося на cynocephalus (а в українському перекладі — «затравець» — прим. пер.), завдало мені чимало головного болю.
Яку неочевидну особливість польської прози Сапковського вам особливо важливо зберегти під час перенесення через мовний бар’єр?
Френч: Першою моєю думкою було, що загалом твори Сапковського мають залишатися англійською таким самим захопливим читанням, яким вони є польською. Я хочу, щоб англомовні читачі продовжували перегортати сторінку за сторінкою й отримували той самий емоційний досвід, що й польські читачі.
Але тепер я розумію, що всіма силами намагаюся зберегти лінгвістичний снобізм Сапковського. Тому я також намагаюся використовувати слова, яких деякі англомовні читачі, можливо, ніколи раніше не чули, — так само як він використовує маловідомі або архаїчні вислови, значення яких не знає навіть більшість моїх начитаних польських друзів.
Наскільки тісно ви співпрацюєте з Анджеєм під час роботи над новим перекладом? Чи звертаєтеся ви до нього, якщо якусь фразу складно перекласти?
Френч: Ми співпрацюємо в тому сенсі, що тепер Анджей читає рукопис повністю після того, як ми з редактором завершуємо роботу. Ми почали робити це з «Гуситської трилогії», у якій було повно реальних історичних постатей і величезна кількість географічних назв, а потім продовжили цю практику з «Роздоріжжям круків» і двома новими перекладами «Останнього бажання» та «Крові ельфів».
Він вільно володіє кількома мовами, окрім польської, багато ними читає й дуже уважний, тому пропонує різні конструктивні зауваження. Але зазвичай їх лише кілька. У минулому бувало, що я запитував його про щось, а він залишав остаточне рішення за мною. Я також просив його допомогти мені розібратися з контекстом та/або етимологією, а він відповідав приблизно так:
«Немає жодного контексту. Я просто це вигадав».
З огляду на те, наскільки міцно у свідомості англомовних шанувальників закріпилися культові ігрові втілення персонажів — наприклад Ґеральт у виконанні Даґа Кокла, — чи впливають подібні адаптації на ритм, із яким ви перекладаєте мову Ґеральта? Чи ви орієнтуєтеся винятково на оригінальний польський ритм Сапковського або на щось інше?
Френч: Існує нескінченна кількість інтерпретацій будь-якого персонажа будь-якого літературного твору. Змінюються не слова на сторінці — змінюється актор або читач, який їх промовляє. Коли я перекладаю, є лише я і слова на сторінці. Усе інше не має значення.
Іноді Сапковський може зазначити, що в людини писклявий голос або низьке гарчання, і це дає читачеві певну підказку. Упевнений, проводилися дослідження щодо того, чи справді люди, читаючи книги, відтворюють голоси у своїй голові, чи все відбувається в повній тиші. З іграми й аудіокнигами все зовсім інакше, тому що там ми «дізнаємося», як саме говорить персонаж.
Правда й те, що, напевно, кожен із нас хоча б іноді відчував розчарування, почувши, як актор утілив персонажа у творі зі звуком, тому що в нашій уяві він звучав зовсім інакше. Або, навпаки, ми були в захваті від почутого втілення й уже не могли уявити, щоб цього персонажа озвучував хтось інший.
👉 Велике прохання — якщо вам сподобалася стаття, напишіть свій коментар на цю тему, щоб ми знали, що переклади та матеріали навколо ігор CD PROJEKT RED вам цікаві!
