Толедо це одна з найпрекрасніших міст Іспанії, а мабуть і всієї Західної Європи. Воно має довгу та славетну історію, а ще відоме своїми неперевершиними клинками. Але у сучасній історії воно уславилося незламністю людей, які як сталь витримували удари долі. У 1936 році місцевий гарнізон на чолі з полковником Москардом підтримав виступ націоналістів проти лівого уряду Народного фронту. Місто знаходилося в 68 кілометрах від Мадриду та стало цілю номер 1 для республіканців. Будучи у важкій ситуації, вони боролися проти набагато сильнішого ворога. Заради своїх ідей, рідних вони стояли до останього. Сьогодні ми розповімо про цю справді героїчну історію.
Іспанія на початку XX століття переживала один з найгірших декадансів у своїй історії. Політична та економічна кризи спричинили падіння іспанської монархії та перехід країни до республіки, яка мала б принести в країну демократію та зміни. Натомість вона стала поляризовувати суспільство. Замість перетворень суспільство просочилося протистояннями у всіх сферах. Вибори з цивілізованого процесу перетворилися на вуличні битви між правими та лівими, католиками та соціалістами. Враховуючи соціальну напругу питання громадянської війни було лише питанням часу.
У 1936 році в Іспанії пройшли вибори до парламенту, в яких перемога лівих партій була дуже відносною, а от обіцяний ними курс був дуже радикальним. Звісно, це означало, що страх і ненависть паралізували суспільство. Останнє слово вирішила сказати армія, яка вирішила покласти край безладу в іспанському суспільству. Після оголошення результатів виборів військові вирішили почати підготовку до перевороту. Мета, яку вони оголошували, була очистити республіку від ворогів. Частково це перегукувалося зі присягою іспанських військових, які клялися захищати Іспанію від зовнішніх та внутрішніх ворогів. Після убивства лівими активістами монархіста Кальво Сотела, військові призначили початок путчу на 18 липня 1936 року. Тоді військовим через опір лівих сил не вдалося взяти головні міста Іспанії - Мадрид та Барселону. В країні почалася громадянська війна.
Толедо - це прекрасне місто в 68 км від Мадриду. Воно має важливе історичне значення. З моменту відвоювання цього міста у маврів, Толедо було столицею Кастилії. У національній пам’яті це було древньою столицею, а праві сили надавали Толедо значення колиски іспанської імперії. З військового погляду, місто було не надто важливим. Але з погляду пропаганди, падіння націоналістичного гарнізону в місті, яке має важливе історичне значення, могло б підняти бойовий дух бійців республіки. Ще одним аргументом на користь захоплення Толедо, був той факт, що гарнізон в цьому місті був доволі слабким. Сили націоналістів складалися з 1028 бійців: солдати цивільної гвардії, курсанти військові академії, прихильники правих партій. Сили республіканців за весь час облоги складали близько 8000 при 3 танках і за підтримки артилерії та авіації. Командував повстанцями старий військовий - 58-річний ветеран війни на Кубі - полковник Хосе Москардо.
Англійський майор Джеффрі Макніл-Мосс описував коменданта Толедо як людину високу, стриману, пунктуальну. Він вважав його трошки незграбним, ніжним та сором’язливим чоловіком.
22 липня 1936 року сили республіки зайняли більшість Толедо та загнали оборонців у Алькасар (цитадель) Толедо та декілька будівель поблизу. Але найтрагічніші події облоги сталися наступного дня. Полковнику Москардо зателефонував начальник Робітничої міліції - комісар Кандідо Кабелло і сказав, що якщо «Алькасар» не буде здано протягом десяти хвилин, 24-річний син Москардо, Луїс, який був схоплений раніше того ж дня, буде страчений. Вважається, що діалог між батьком та сином звучав саме так:
— Тату!
— Що, сину?
— Нічого. Лише вони кажуть, що мене розстріляють, якщо Ти не здаси Алькасар.
— Тоді віддай свою душу Богові, крикни: Хай живе Іспанія і помри націоналістом та патріотом.
— цілую тебе, тату!
— І я цілую тебе, синку.
Начальнику червоної міліції Москадо відповів коротко: «Не зволікайте. Алькасар ніколи не здасться», — і поклав слухавку. Ця подія є однією з найтаємничіших подій в історії облоги. Спеснер Таккер у своїй книзі “Great Sieges in World History: From Ancient Times to the 21st Century” зазначає, що червоні убили сина полковника зразу після розмови, інші джерела схиляються до версії, що сина стратили з рештою “правих” заручників 23 серпня 1936 р. Оборонці Алькасару знали, що ліві пощади давати не будуть. В очах активістів соціалістичних партій, цивільні гвардійці були “слугами режиму”, їх вважали найзапеклішими ворогами соціалістів. При цьому в погребах фортеці знаходилися родичі гвардійців (жінки, діти, старші люди), що додавало мотивації військовим в обороні фортеці. Хоча були спроби домовитися про капітуляцію чи здачу фортеці під гарантії посла Чилі, але оборонці обрали шлях опору.
Протягом 24 днів республіканці пробували взяти штурмом фортецю, але марно. Військові часто йшли в хоробрі контратаки та вибивали лівих з периметра оборони. Зрозумівши безрезультатність штурмів, ліві сили вирішили зробити підкоп та підірвати частину замку. Вранці 18 вересня Франсіско Ларго Кабальєро, прем'єр-міністр Республіки в присутності іноземних журналістів підірвав міни, що були під Алькасаром.
Це був хороший пропагандистський хід, якби штурм замку увінчався успіхом. Республіканці здійснили чотири атаки на Алькасар за допомогою бронеавтомобілів і танків - усі безрезультатно. У відповідь протягом наступних 24 годин відбувався обстріл фортеці. За весь час облоги місто піддалося 36 бомбардуванням з повітря. Особливо важким був штурм 21 вересня, тоді лівим силам майже вдалося взяти фортецю, але оборонці змогли вистояти. Через 6 днів до міста увійшли сили Африканської армії генерала Франко, який деблокував фортецю. Ліві сили відступили в безладі з міста.
Наслідок
Оборона Алькасару стала найвідомішою облороною націоналістів у громадянській війні. Бажання республіканців використати падіння гарнізону в древній столиці Іспанії з метою пропаганди провалилася. Облога гарнізону відтягнула доволі великі сили та ресурси республіканців, які могли б знадобитися на інших відрізках фронту. Сам же Франко був розкритикований генералами-соратниками за те, що пішов рятувати гарнізон Алькасару, а не брав незахищений Мадрид. Франсіско Франко бачив у порятунку гарнізону важливу моральну перемогу, яка б знадобилася націоналістам у довготривалому конфлікті. При цьому провал облоги Толедо, підкосив моральний дух частини республіканців та осіб, що їм співчували. Коли Франко прибув до Алькасару після його деблокади, його зустрів Москардо, який сказав: «Більш ніяких новин в Алькасарі, мій генерале. Рятування гарнізону сприяла й тому, що Франко був призначений Генералісимусом (головнокомандувачем всіх сил націоналістів з політичною владою).
Україна та облога Алькасару
Події в Толедо активно висвітлювала українська газета “Діло”. Час від часу на шпальтах найбільшої україномовної газети Галичини з’являлися неправдиві вісті про падіння фортеці. Українські діячі Галичини особливо пильно дивилися за подіями в Іспанії. Цей вплив чітко можна побачити в літературі. Найвидатніший лемківський поет, Богдан-Ігор Антонич, який творив здебільшого в аполітичній площині присвятив облозі свою поему, яку назвав “Слово про Алькасар”. Згадки про цю подію є у творчості Олени Теліги, Богдана Кравціва, Леоніда Полтави.
Генерал Монкад продовжив свою службу в лавах збройних сил Іспанії й після облоги, беручи участь в інших боях громадянської війни.
У 1944 році він командував військами при спробі іспанських республіканських повстанців у Франції (макі) вторгнутися до Іспанії. Після війни генерал зайнявся розвитком футболу, який він дуже любив. Саме він був одним з адвокатів, аби повернути традиційний колір збірної Іспанії - червоний. Також він був членом олімпійського комітету Іспанії. За його проханням його поховали разом з оборонцями Алькасару.
